Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Її воліли мати в гардеробах усі європейські модниці

На честь клембівської вишиванки на Вінниччині провели фестиваль народної творчості
21 серпня, 2019 - 10:32

Захопливі історії про вишивану українську сорочку, які вразили світ своєю красою і примусили на повен голос заговорити про Україну та її талановитий народ, дедалі частіше розповідають у Клембівці. Ще наприкінці ХІХ століття в цьому селі функціонувала артіль — фабрика ручної вишивки, яка одягала у вишитий одяг модниць Франції, Німеччини і Польщі. Якось незадовго до Першої світової війни із Франції до Клембівки навіть надійшов лист з проханням «прислати машини, які так вишивають». До нього було додано взірець вишивки. Довелося відповідати, що немає таких машин, а витвір мистецтва створений рукодільницями із Клембівки. Замість сарафанів та кокошників вишиті клембівчанками жіночі сукні замовляла собі навіть російська імператриця Олександра. Саме клембівську сукню вона вважала подобаючим своїй імператорській величності вбранням і через це доклала зусиль, що 1903 року на І Всеросійській виставці текстилю клембівську сорочку нагородили золотою медаллю. Де зараз та медаль — невідомо, але «золото» у Клембівці залишилося, бо досі практично в кожній оселі є жінка, котра володіє знаннями, техніками клембівської вишитої сорочки. Усі вони днями зібралися на традиційний обласний фестиваль народної творчості «Мамину сорочку пригорну до серця», щоб показати свою творчість. На підсилення до Клембівки приїхало щонайменше сімдесят майстрів народної творчості, понад десяток із них — із сусідньої Молдови.

«ХАРАКТЕРНІ ВИШИВАНКИ З КВІТКОЮ, НА «ГЕТЦІ» Й ГАПТОВАНІ НИЗЗЮ»

«Клембівка та вишивка — речі нероздільні. Споконвіку вишиті рушники, скатертини, серветки прикрашають наші оселі. Вишивка, ніби берегиня, захищає святий спокій родини, благословляє в дорогу і на довге сімейне життя, а клембівська вишивка — це душа Поділля. Саме тому вже 11-й рік поспіль наприкінці серпня з’їжджаються у Клембівку майстри та митці з району, області й різних куточків України. Вони представляють розмаїття виробів, а вишивальниці дивують своїми техніками, — розповідає співорганізаторка фестивалю, директорка Клембівської музичної школи Віта МАНУЇЛОВА. — Для Клембівки характерні вишиванки з квіткою, на «гетці» й гаптовані низзю — всі вони представлені на виставці, де можна не лише на них подивитися, а й повчитися у майстринь, як їх вишивати і гаптувати, причому майстер-класи безкоштовні, було б бажання відроджувати свою спадщину.

Також для відвідувачів проводимо конкурси з призами від спонсорів. Два традиційних: «Найбільша родина у вишиванці» і «Наймолодша дитина у вишиванці», а цього року ще й два нових. Перший — «Мені сорочку бабця вишивала», визначить найкращу вишиванку, створену за стародавніми мотивами. Її потрібно принести чи прийти одягнутою в ній і розказати історію її створення чи про життя майстрині. Другий — поетичний, він об’єднає поетів (лише у Клембівці ми маємо понад 20 авторів), які захочуть прочитати свої вірші про клембівську вишиванку і Клембівку. Традиційно в межах фестивалю відбувається ярмарок-продаж виробів декоративно-ужиткового мистецтва, концерт за участю місцевих фольклорних колективів, частування, облаштовані локації для фото, села району представляють свої світлиці та вироби народних умільців. А надвечір усі учасники й відвідувачі влаштовують народні масові гуляння, бо як на святі без танців і музик?».

ВИШИВАНКИ НА ПРОДАЖ І ТІ, ЩО БЕЗ ЦІНИ

Місце для проведення фестивалю «натоптане» роками — це велика площа перед сільським будинком культури, який розміщений на одному з пагорбів Клембівки і добре помітний з кутків села. Дрес-код зрозумілий — вишиті сорочки, які традиційно одягають місцеві жителі, ніби висловлюючи свою співпричетність, брендують свою територію. Походжаючи в цьому розмаїтті, раз у раз звертаєш увагу на бісерним блиском вишиті вироби, приваблюють сучасні візерунки, принтовані машинками, дивують вишиті елементи, які використані у виробах рогозоплетіння, намисті ба навіть кераміки. Українську вишивку на фестивалі можна було побачити в різних інтерпретаціях, а вишиванки — на всі смаки та вподобання. Більшість представлених речей продавалися, але були й такі, які не мали ціни, бо за своєю значимістю й історією вважаються безцінними.

«Традиційну жіночу клембівську сорочку «з квіткою» ми досліджуємо й відтворюємо вже протягом двох років, — відзначає голова ГО «Етномайстерня «Коло» Наталя СЕНТЕМОН. — Під час експедицій з’ясували, що у другій половині ХІХ століття клембівські жінки уже носили такі вишиті сорочки. Очевидно, традиція такої сорочки — давня й передавалася із покоління в покоління не одну сотню років. Сорочки, які вишивали на щодень, називали «буденками», вони мали скромнішу вишивку, коротший рукав, а були й «святошні» сорочки, які готували для особливого випадку. Про одну з таких нам розповідала місцева жителька Олена Марфин. Її сорочка виглядає дуже багато, має довгий рукав, манжети оздоблені збірками «пшеничкою», вив’язаним мереживом. Жінка (тоді ще дівчина) вишивала її на прохання матері, щоб одягнути в останню путь. Але сорочка матері не сподобалася, і знаєте чому? Бо вона з манжетами! Мати сказала, що в такій сорочці вона не зможе працювати на тому світі. Відтак ця сорочка залишилася незайманою, неношеною, ніби новою. Ціни їй скласти неможливо».

До слова, традиційна жіноча сорочка «з квіткою» села Клембівка як елемент нематеріальної культурної спадщини була подана і прийнята до обласного переліку НКС 2019 року саме завдяки дослідженням етномайстерні «Коло».

ЗНАЙТИ, ВІДРОДИТИ, ЩОБ НЕ ВТРАТИТИ

У сільському будинку культури досі зберігаються рушники, вишиті лучкою, — тепер таких ниток немає. Є тут і справжнє диво — рушник відомої майстрині Параски Березовської. З лиця — пишний узор, а зісподу — лише цяточки. Теперішні місцеві майстрині не раз його розглядали, але так і не розгадали складну техніку. Можливо, вона втрачена, а може, її вдасться відродити молодим дослідницям, які неабияк взялися за відродження клембівської вишивки. Їхні сорочки вже здобувають популярність у столичного бомонду, одягають їх і президенти України, і міністри, і народні депутати.

«Клембівські жінки дуже хочуть вишивати, хоча це доволі складна й копітка робота. На створення однієї вишиванки йде до місяця. Звісно, можна прискорити процес. Наприклад, гаптувати ріденько або придбати машинку, яка вишиває хрестиком, і штампувати дешеве, яке необізнана людина не відрізнить від ручної роботи, але це не про клембівську вишиванку, яка має стиль і репутацію, — продовжує Віта Мануїлова. — Поруч з традиційними техніками майстрині відроджують старовинні, майже втрачені. Торік при музичній школі відкрили клас декоративно-ужиткового мистецтва, який веде знана майстриня Людмила Волошина. Вона займається з дітками, і більшість із них (дівчатка по дев’ять-десять років) гаптують низзю. Цього року плануємо відпитати у майстринь старі сорочки, які зберігаються у скринях, віднайти зразки старої вишивки й ознайомитися з втраченими техніками, щоби потім відроджувати їх. Головне, що в цьому процесі задіяні діти. Вони будуть опановувати і продовжувати давні традиції у майбутньому».

КЛЕМБІВСЬКІ ВИШИВАНКИ ТА АРАБСЬКІ ШЕЙХИ

Саме задля збереження традицій у селі вже понад десять років організовують мистецький фестиваль «Мамину сорочку пригорну до серця», який збирає майстрів народної творчості, передусім вишивальниць, із різних куточків області. За цей час він уже вийшов за межі суто одноденного дійства, бо обростає новими проєктами та ідеями, згуртовує село та його майстринь, які можуть подарувати світові неймовірну красу української вишивки і передати прийдешнім поколінням код нації, зашифрований у клембівській квітці...

«Торік Клембівка стала чи не найзнаменитішим селом не лише Вінниччини та України, а й світу, завдяки документальному фільму Лесі Воронюк «Спадок нації», який продубльовано англійською мовою. У ньому я розповідав про клембівську вишиванку й отримав відгуки від людей із різних країн світу. Навіть в Об’єднаних Арабських Еміратах — арабські шейхи після планового показу захотіли подивитися його вдруге і втретє, а потім замовили ще кілька переглядів, — розповідає голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України Вадим ВІТКОВСЬКИЙ. — Я не раз казав, що хотів би, щоб фільм цей про Клембівку подивилися врешті-решт і тутешні люди — творці вишитих сорочок — на широких екранах, бо вони досі не ймуть віри у свій талант та унікальність. Я сподіваюся, що незабаром ми зустрінемося у Клембівці на представленні цікавої книжки про цей незвичайний край, який претендуватиме на рекорд України, але поки що не розкриватимемо всіх наших таємниць. На все свій час».

Нині на Вінниччині, за даними обласного центру народної творчості, зареєстровано майже тисячу вишивальниць, які активно представляють своє мистецтво на виставках. Найчастіше використовують техніку хрестиком і гладдю, але вишивальне мистецтво області багате й на вишивку качалковою гладдю, мережкою та низзю. На щастя, на Вінниччині є майстри, які готові безкоштовно ділитися своїми секретами і вчити молодь вишивати, але, на жаль, не в усіх районах і селах серед молодого покоління є охочі переймати народну творчість, ба більше — розуміти її значимість для збереження ідентичності...

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниччина, фото автора
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ