«Вибори надовго залишають глибокий емоційний слід»

Дорогі друзі, ви знаєте, як ми цінуємо ваші думки і наше спілкування. За доброю традицією ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Ваші чесні відповіді завжди слугували для нас гарним виміром «температури» в Україні та світі за минулий рік і внеском в осмислення головних подій, процесів, людей. А ще завжди цікаво читати — що надихає вас і які ви маєте очікування від майбутнього. Отже, пропонуємо вашій увазі відповіді на запитання нашої новорічної анкети. Нам важливо знати і вашу думку. Приєднуйтеся!

Бажаємо вам радісних новорічних свят і щасливого 2020 року!

1. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ та Україну?

2. Яка подія в житті країни стала найважливішою особисто для вас?

3. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

4. Три речі, які додають вам сил і сповнюють оптимізму?

5. Автори, статті, проєкти газети «День», які зацікавили вас найбільше 2019 року?

Максим САМОЙДЮК,  журналіст інтернет-видання «Зміст»:

1. В Україні це вибори, адже після них у державі знову почалися «реформи». Деякі з них дійсно вагомі, зокрема запуск ринку землі чи ліквідація державної монополії «Укрспирт». Та головне, змінився «меседж», який влада несе народу, зокрема з приводу війни на Донбасі чи подій на Майдані: тепер головним наративом є мир за будь-яку ціну. Однак значна частина суспільства має побоювання щодо таких намірів влади.

Щодо змін у світі, то важко говорити про весь світ, адже він занадто великий. Проте я виділив би події в Китаї, зокрема завершення торговельної війни з США, та події в Гонконзі. Торговельна війна двох найбільших економік світу – китайської та американської – так чи інакше відображається на всіх гравцях ринку. Багато ринків країн або інтегровані з цими економіками, або орієнтовані на них. Тому припинення торговельної війни – добрий знак.

А ось протести в Гонконзі – це нагадування людству про технологічну диктатуру. Чим більше розвиваються технології, тим більше створюється небезпека того, що їх будуть використовувати проти свого народу. Наприклад, задля запровадження тотального контролю й стеження.

2. Однозначно вибори. Важкий період скандалів та суперечок виборців стосовно того чи іншого кандидата. Ну, і перезавантаження влади завжди відображається на кожному, адже далеко не всі однозначно сприймають нові призначення. А ще вибори надовго залишають глибокий емоційний слід.

Також, напевно, процедура отримання Томосу. Я досі не усвідомлюю повною мірою важливість цієї події в процесі державотворення, але відчуття глобального процесу не покидає мене, особливо коли церкви з тисячолітньою історією визнають  нашу церкву рівною собі.

3. Визначити героя року – питання непросте. Напевно, це розвідник Олександр Колодяжний, який загинув під час виконання бойового завдання із затримання Цемаха (проросійського бойовика, колаборанта, терориста, причетного до збиття «Боїнга»). Так вийшло, що Олександр віддав життя, аби додому повернулись українські бранці Кремля. На мою думку, Олега Сенцова й інших міняли саме на Цемаха. Без нього обмін не відбувся б. Росії був важливий саме цей свідок, що зробило її владу більш зговірливою.

Антигероїв, на жаль, багато. Їх я не хочу виокремлювати. Хоча одного президента держави-бензоколонки сюди можна вписати. Але, як на мене, він поза конкурсом. Почесний номінант.

4. Як і у всіх, на першій сходинці  стоїть родина.

По-друге, це люди з «реального сектора економіки», які працюють й створюють щось незалежно від того, хто при владі чи що там говорить Ґрета Тунберґ. Вони виробляють матеріальні товари та послуги, творять мистецтво, а ти розумієш, що все те реальне, його можна побачити й торкнутися руками. І це в той час, поки ти розмірковуєш над не завжди суттєвими речами, які не впливають на реальний стан справ.

А оптимізмом наповнюють такі «дрібниці», як подорожі. Саме вони дають змогу побачити світ, познайомитися з новими людьми і культурами, пізнати в поїздках себе, зняти стрес.

5. Я відзначив би матеріали про розпад Радянського Союзу. Зокрема, статтю Сергія Зятьєва «16 липня 1990-го з’явилася надія на власну державу...» (№124, 2019) та Сергія Грабовського «Трагіфарсове завершення перебудови» (№149, 2019). Адже наше покоління дуже мало знає про це. І події, хоча вони відбулися менш ніж 30 років тому, не достатньо висвітлюються зараз як у підручниках з історії, так і в ЗМІ. Дуже добре, що газета «День» приділяє увагу цій темі.