Церемоніальний марш по колу

Дивним чином ведуть у нас інформаційну війну, коли функції телеканалів країни-агресора в Україні успішно виконують канали формально українські, що нерідко транслюють пропаганду як кремлівську, так і «Новоросії». Звісно, все це упаковано у «свободу слова», в «особисту думку», в «дискусію». Агітаційна робота ведеться, певна річ, тонше, ніж у Москві, але неухильно й послідовно. Тому, щоб в інформаційній війні перемогти, треба спочатку якось розібратися з ворожими медійними бастіонами в нашому суспільстві. Окрім тих, що давно мають репутацію одіозних, антиукраїнством грішать і, здавалося б, пристойні ЗМІ. Інколи, принагідно, мимохідь, але осад залишається вкрай неприємний.

Ось  нещодавно дивився я канал «Прямий», студію ведучих Дойко й Фролової, які запросили таку собі пані Юлію Ковалевську. І що ж довелося від неї почути? Виявилося, що Україна дуже винувата перед Росією через свою «ворожу позицію», «антиросійську риторику». А це, мовляв, перешкоджає «партнерським відносинам». Ця  екзотична пані дивним чином примудрилася не зауважити, що партнерські відносини (якщо вони взагалі колись між нами були) давно зруйновані тією війною, яку РФ веде проти України. Ю.Ковалевська, мабуть, не знає, що Москва окупувала наші території. Здається, «Прямий» починає «відбирати хліб» у каналу NEWS ONE.

А далі тривали капітулянтські  заклики, заяви, що «ми втомилися від війни». Ні, ми втомилися від капітулянтської позиції влади й зрадницьких закликів. Ми втомилися від безкарності й крайнього ступеня нахабства антиукраїнських сил. Ми втомилися від відсутності нормального патріотичного керівництва в країні. Давно точаться чутки, що «Прямий» створювався під майбутню президентську виборчу кампанію нинішньої першої особи. Якщо це не вигадки, то виникає питання, а чи входить «ватяна» пропаганда в «меню» такої кампанії? А що стосується пані Ковалевської, то, як стверджує інтернет, вона двічі обиралася народною депутаткою від «Партії регіонів». Тоді все стає на свої місця. Сумно, що і Дойко, і Фролова вислухали її промову з явним співчуттям. Це треба розуміти як позицію «Прямого»?

На каналі ZIK відомий Остап Дроздов відповідав на запитання телеглядачів. Усе було чинно й благородно, поки якась телеглядачка не запитала його про Крим. І тут, як писали Ільф і Петров, Остапа (не Бендера, а Дроздова) понесло. По-перше, він заявив, що був дуже радий, коли Україна втратила Крим.

Мовляв, «баба з воза». Усе населення півострова він оголосив антиукраїнським, абсолютно ворожим і вимагав, якщо й повертати Крим, то лише на «українських умовах». «Українські умови» виявилися  цілком дроздовськими, зокрема фігурант з «галицькою вишуканістю» порадив кримчанам «засунути свою російську мову собі в одне місце». Тут мимоволі пригадується питання одного вождя світового пролетаріату:

«Ця людина дурень чи провокатор?» Пікантність ситуації полягає в тому, що цей «суперпатріот», любитель хльосткої фрази й «особливої думки» поки жодних прикладів служіння Україні не показував. Зате було щось інше. Автор цієї статті 2014 року спостерігав, як той самий Остап Дроздов у своїй телестудії агітував жінок-галичанок зривати мобілізацію до ЗСУ, не відпускати своїх синів в українську армію. Я готовий підтвердити цей факт під присягою. А нині ось такий діяч бере собі роль вчителя патріотизму. За аналогічні виступи журналіста Коцабу посадили (хоч і ненадовго), а журналіста Дроздова чомусь ні. Він є виразником типової позиції купки галицьких інтелектуалів, що політично деградували, давно відреклися від ідеї «Української Самостійної Соборної Держави». Ці люди повністю зосереджені на приватно-регіональних проблемах, заради яких готові здати половину країни. У їхній особі ми маємо справу з інтелектуалами поразки, а не перемоги, з духовними капітулянтами, які чомусь думають, що якщо український схід і південь не встоять, то російські танки до їхньої львівської «кав’ярні» не доїдуть. Ще як доїдуть. Відсидітися не вдасться. І торгівля українськими землями не врятує.

На каналі «1+1» у програмі «Право на владу» обговорювали останні події на Близькому Сході, обіцянки президента США й реакцію Кремля. Відгукнулися й на заяви московського клірика, протоієрея Всеволода Чапліна, який публічно міркує про те, що не треба боятися ядерної війни, мовляв, це справа добра для знищення супостата. Що ж, окрім ісламського екстремізму є екстремізм християнський, зокрема православний. Чаплін його яскравий представник. Крім того, він ще й запропонував «обміняти» Сирію на Україну. Колишній радянський громадянин, а нині американський політичний експерт Аріель Коен розповів, що Росія розглядає Україну як майбутній театр воєнних дій. Ну, чому майбутній? На сході війна вже йде. Проте, на думку американця, таким ТВД може бути й країни Балтії (за Коеном РФ вже  розгойдує Латвію). Ну а кібер-війна, інформаційна війна вже в розпалі.

Американський експерт нагадав, що Україна відмовилася від ядерної зброї (нібито у президента Кравчука не було грошей на її утримання), а от «товстий Кім» (лідер Північної Кореї) не відмовився,  і тепер багато держав будуть вимушено ходити до нього на уклін. Коен зауважив, що Путін досі вважає Україну, Молдову, Білорусь, країни Балтії, Закавказзя, Казахстан, Центральну Азію частиною Росії, яку вона втратила.

І тут, як біс з табакерки, у розмову встряв відомий Є.А. Червоненко, який вимагав укласти мир з Росією «на будь-яких умовах». А потім пішов потік московської й «ДНР»івської пропаганди про «громадянську війну в Україні». До речі, буквально днями президент Порошенко розповів про те, що в Україні в ув’язненні перебувають 23 (двадцять три) російські офіцери й солдат, узяті в полон на Донбасі, а танків в цих промосковських бантустанах «ДНР-ЛНР» більше, ніж у бундесвері й армії її величності разом узятих. Ось така «громадянська війна», яка без втручання військ РФ закінчилося б за кілька днів або максимум тижнів.

Червоненко, як завжди, виступав алогічно, сумбурно безтямно, це був потік навіть не свідомості, а нервових емоцій  зосередженої виключно на собі і своїх переживаннях людини. Крайній егоцентризм шкодить харизмі Євгенія Альфредовича.

Говорили про американські й українські санкції проти РФ. Ведучі

«Право на владу» Іванов і Мосійчук, явно прагнучи показати, що українські санкції малоефективні й навряд чи їх варто взагалі оголошувати (вони це не вербалізували, але з їхніх інтонацій у мене склалося таке враження) зв’язалися через телеміст з московським і американським фінансистом Славою Рабиновичем. Часто слухаю і читаю його аналітичні оцінки. Глибокі пізнання в предметі, логіка, послідовність і переконливість Слави Рабиновича викликають інтерес, чого не скажеш про його київського однофамільця, що заграє з темною й малоосвіченою публікою. Москвич розчарував ведучих, висловившись прямо й однозначно: Україна ще 2014 року мала запровадити тотальну заборону на будь-який російський капітал.

У аналогічному  дусі виступив і Богдан Яременко, голова фонду «Майдан закордонних справ», який зазначив: якщо ми й далі годуватимемо ворога, то ніколи не закінчимо цю війну, а якщо під час війни ти залежиш від агресора, то або здасися йому, капітулюєш, або програєш.

Коен нагадав, що санкції дають ефект і сьогодні в Росії занепад  хайтек, високих технологій. У цій сфері РФ уже набагато відстає від Індії. І майже в усіх напрямках  сучасного розвитку Росія нестримно деградує.

На NEWS ONE В’ячеслав Піховшек посилено рекламував статтю В’ячеслава Суркова  «Самота напівкровки». Знаменна назва, що символізує й особисті комплекси Асланбека Дудаєва (він же Сурков). Суть статті в тому, що на Росію чекає 200—300 років (Сурков оптиміст, якщо  вважає, що нинішня Московія проіснує так довго!) геополітичної самоти за межами західної цивілізації, та й східної теж. У статті стверджується, що Росія — це не Захід і не Схід, не Європа і не Азія, хоча несе в собі риси і Європи і Азії. Словом, особлива, окрема Цивілізація-Євразія. Піховшек захоплювався сам і нас закликав захопитися розумом і мудрістю Суркова. Хоча той усього лише вельми поверхнево переказав ідеї російських євроазійців початку ХХ століття. Були такі філософи, історики, культурологи, що проповідували особливий культурно-історичний шлях Росії як унікальної Цивілізації-Євразії.

Російський політик і історик Павло Мілюков з них познущався, заявивши: «Та вже яка там Євразія, суцільна Азіопа...»