«Ці знімки показали дітям усі грані життя»

Ніхто так щиро і відверто не поділиться з вами думками та почуттями, як діти. Тому для редакції «Дня» особливо цінними є їхні враження. Нам вдалося почути їх від учнів київської загальноосвітньої школи І — ІІІ ступенів №275 імені Кравчука Володимира. Діти разом з учителями присвятили один день осінніх канікул ювілейній — уже ХХ — виставці газети «День», яка цього року присвячена фото першої шпальти.

ГОЛУБ — СЕРЕД ФАВОРИТІВ

Милі, влучні, красиві, змістовні — так описували школярі побачене, намагаючись узагальнити зафіксовані в пам’яті образи та теми. Дві шестикласниці — Катрусі — мають не лише однакове ім’я, а, як з’ясувалося, й однакові вподобання. Перше місце в їхньому рейтингу найкращих світлин посіла робота Михайла Марківа «Де в місті напитися». Фотограф впіймав мить, як голуб намагається роздобути хоч краплинку води зі стічної труби в літню спеку. Взагалі, саме ця робота опинилася на вершині рейтингу школярів 275-ї школи.

Учитель української мови та літератури Олексій ОСКИРКО усміхнувся, коли довідався, що його уподобання спільні з учнівськими. Та це не єдине, що вразило педагога, котрий відвідав фотовиставку «Дня» вперше. До речі, минулого року його колеги зі школярами приходили на екскурсію у галерею «Лавра», щоб ознайомитися з кращими роботами ХІХ фотоконкурсу, який ми назвали «Фото-синтез».

«На виставці представлені різні теми та події. Вражають усі роботи, я сам захоплююся фотографією. Сучасна молодь, у принципі, тяжіє до цього, до красивого фото. Я теж до цього схильний, — каже Олексій Оскирко. — Абсолютно по-іншому сприймаєш різні фото, особливо знімки, де є діти, котрі потребують якоїсь допомоги, наприклад, коли діти борються за життя або вимагають кращого життя. Чимало світлин пов’язані з подіями на сході. Це важко сприймається, але частково до цього вже звикли. Можливо, фотограф бачить це інакше, відповідно і ти сприймаєш тему по-іншому. Ще мене зачепило фото «Наш «Дід Левко». Левко Лук’яненко нещодавно пішов із життя, він доволі багато зробив для того, щоб наша Україна здобула статус незалежної країни».

ДОРОСЛИЙ ВИБІР АНГЕЛІНИ

До учнівських епітетів-характеристик фотографій учитель додає свої — «приємні та естетичні», атмосферу виставки називає комфортною. Певним чином діти сприйняли цей похід як вилазку в світ, і щось у спогадах залишиться обов’язково. Дехто по секрету розповідав учителям, що має цікаві фото, які теж вартують уваги журі. Та абсолютно всі серйозно поставилися до завдання обрати найкращу роботу та проголосувати за неї, заповнивши анкету (що, нагадуємо, може зробити кожен відвідувач виставки).

Третьокласниця Ангеліна, певно, наймолодша серед школярів, які прийшли в Український дім, обрала аж двох фаворитів. Чесно кажучи, вибір дівчинки здивував. Це не були ідилічні фото з тваринками чи дітьми, як у більшості школярок. Дівча зачепила світлина Сергія Нужненка «Хоспіс у прифронтову місті Часів Яр» та робота Миколи Тимченка «Кордон на вулиці Дружба». На обох фото — старенькі бабусі. Одна доживає свої дні у хоспісі, інша самотіє у власній хаті в селі Рижівка, що на Сумщині. З її вікна видно високий паркан, який розмежовує Україну та Росію. Ангелінка пояснила, що відзначила для себе ці світлини через те, що дуже шкода бабусь, які опинилися в таких умовах.

«БО ЗАРАЗ В УКРАЇНІ ВІЙНА»

У хлопчаків інші вподобання. Вони пильно роздивлялися серію фото, зроблених під час змагань «Ігри нескорених». Можливо, ще не до кінця розуміючи, що для участі в цих іграх потрібна неабияка сила волі, адже їх учасники — здебільшого бійці, які отримали серйозні травми на війні. Що ж, ці фотографії — хороша можливість дізнатися про таку тему. Шестикласнику Матвію, крім цього, вразили світлини, присвячені темі війни на Донбасі. Хлопчик пояснив свій вибір просто: зараз в Україні триває війна.

Його однокласник Микола відзначив роботу Андрія Нестеренка «Релікт». Каже, що зображена на ній рахівниця нагадала, як зараз у школах поширюються зовсім інші технології — інтерактивні дошки, проектори тощо.

Тож кожен зі школярів відзначив щось своє. А хтось засоромився пояснювати якійсь чужій тьоті на диктофон, якими враженнями поділиться вдома з мамою і татом.

«ДІТИ ЗГАДУВАТИМУТЬ ВИСТАВКУ»

Ірина ФЕДУН, учителька малювання та трудового навчання, вважає, що дітей змалку слід привчати до подій такого рівня та масштабу. Так, певно, не одразу вони усвідомлять важливість побаченого, але вже зараз треба давати їм ці знання.

«Можливо, зараз діти сприймають побачене по-іншому, але, повірте, вони це згадуватимуть, — додає пані Ірина. — Ці фото показали дітям усі грані життя, хоч би яким воно було складним і важким. Добре, що у них мир і спокій, але десь дитина залишилася без тата. Хочеться, щоб у дітей пробудилося співчуття та повага до тих, хто зараз захищає нас на сході. Учні зацікавилися, не просто пробігли між картинами, якісь моменти все-таки їх зачепили. От запитую дітей: що побачили на виставці? Кажуть, усе цікаво. А я пояснюю: зрозумійте, це наше життя. От бійці святкують день народження на війні, у бліндажах. Це те, що відбувається сьогодні. Або бабуся, яка залишилася одна в хаті. Для дітей ця виставка дуже сильна. Мене особисто зачепило фото «Кадило». Я так зрозуміла, що автор — 17-річна дівчина. Для мене символічно, що на хрест падає тінь, а священик у цей час розпалює кадило».

«ЦЕ ВЖЕ СТАЄ ШКІЛЬНОЮ ТРАДИЦІЄЮ»

Ірина Федун відвідує виставку «Дня» вже вдруге, тож їй є з чим порівнювати. Між іншим, директорка школи №275 Оксана АНТОЩАК запевнила, що відвідини фотовиставки «Дня» вже стають шкільною традицією.

«Минулого року всі вчителі відвідали виставку газети «День», а потім привели школярів. Нам дуже сподобалося, — розповідає «Дню» Оксана Антощак. — На жаль, так складається життя, що сучасний учитель, крім школи, не бачить нічого. Звісно, намагаємося ходити в театри тощо, але вирватися кудись дуже важко. Ми не фахівці з фотографії, ми не вміємо сприймати світлини та картини фахово. Оцінюємо побачене так: або подобається, або ні. Я піймала себе на думці, що є фотографії, біля яких хочеться довго стояти і розглядати їх, а є такі, що не зачіпають. Ти розумієш, що це чиясь праця, але біля них не хочеться зупинятися надовго».

Пані Оксана навіть створила для себе рейтинг світлин, що вразили найсильніше. «Перша фотографія, яка зачепила найбільше, до неї кілька разів поверталася — «Як це пережити», де зображена маленька дівчинка, торт і  свічечка з цифрою три. Спочатку думала, що фотографія зроблена в зоні АТО. Для мене ця світлина передає різні емоції, вона зробила мій день, — ділиться директорка школи. — Друге фото більш патріотичне — «Доня» (ця робота Євгена Сосновського одержала Приз призів «Золотий День». — Авт.). Ми працюємо з дітьми. Ця дівчинка передає все те, що ми бачимо в очах евакуйованих дітей, і тих, хто в зоні ООС. І третє фото, яке змусило зупинитися, — портрет Катерини Веремій «Не будь байдужим». Ми особисто знайомі з пані Катериною. Я звернула увагу, що фотограф зміг передати всі емоції, які є у мами В’ячеслава Веремія. А взагалі можна говорити про кожну фотографію».

«Наші учні мають побачити це своїми очима і пропустити крізь себе, — переконана Оксана Антощак. — Потім ми обговоримо виставку на уроках. Часто буваємо з дітьми на виставках, і в принципі їхні емоції під час відвідування події та після неї змінюються. Поясню чому: спочатку вони виходять на піднесенні, а потім, дні три по тому, читають, аналізують і сприймають все інакше».

Тим, хто ще не встиг побачити ХХ Міжнародну фотовиставку «Дня», нагадуємо, що часу залишилося обмаль. Виставка триває в Українському домі (вулиця Хрещатик, 2) до 5 листопада, з 11.00 до 18.00, вхід вільний.