Героїня в «тераріумі однодумців»

Надія Савченко поступово освоюється у Верховній Раді. Колеги її дещо побоюються, надто вже нетипова для цього залу поведінка. Замість того, щоб творити «схеми», що обіцяють збагачення, інтригувати, робити кар’єру, боротися за владу вона мало не з кожного порушеного питання кидається в бій. Серед натовпу нібито народних обранців вона дійсно почувається представником українського народу, що викликає крайнє здивування колег, у колах яких недемагогічно згадувати про народ вважається майже непристойним. Звісно, їй не пробачать подібне порушення правил, що давно склалися. Їй слід чекати «обстрілу» з усіх пропагандистських калібрів, і пощади не буде. Її чесність, щирість, прямоту представлять як неадекватну поведінку, а найменшу помилку, обмовку роздують, щоб тиражувати в мільйонах екземплярів.

Пригадають усе: і босоногість, і різкість і цілком зрозумілу й простиму (після всього, що вона пережила!) нервозність. У нас це вміють, особливо журналісти за викликом, які вічно воюють за «свободу слова», які, щоправда, такою свободою скористатися не можуть, оскільки сказати їм нічого. У нашому демократичному парламенті їй буде складніше, ніж у російській в’язниці, де було із самого початку зрозуміло, де друзі, а де вороги. А тут можна загрузнути в цій безконечній підступності, підлоті, низькості, лобіюванні шкурницьких інтересів, брехні... Тут вистачить засідок і пасток, підніжок і усіляких провокацій.

ЖОДНИХ ВИБОРІВ НА ДОНБАСІ

У п’ятничній студії Шустера Надія висловилася щодо низки питань. Зокрема, чітко й однозначно визначилася з приводу виборів на Донбасі. На її думку, ніяких виборів бути не може доти, доки не буде відновлено український контроль над кордоном з РФ. Вона також заявила, що хотіла б знати правду про те, що сталося 2014 року в Криму. Так, це багато хто хотів би знати. Залишилося враження великої зради в Києві, але оскільки ніякого розслідування не провели, нас досі супроводжує ціла низка подальших великих і малих зрад.

На кілька днів раніше на «малому» Шустері виступив відомий український волонтер Юрій Касьянов, повідав деякі неприємні речі, про які наші ЗМІ, зайняті боротьбою за «свободу слова», чомусь не пишуть.

Виявилося, що вузлова станція Дебальцевого, яку нібито (якщо вірити нашим генералам) повністю знищили, чудово працює, за графіком приймає ешелони зі зброєю та боєприпасами для «ДНР»-«ЛНР», забезпечуючи безперервний конвеєр смертей наших солдатів. А відновлювали станцію робітники, яким гроші платила Українська держава. У Києві ж вечорами на Банковій, за даними пана Касьянова, збираються олігархи й вирішують на свою користь питання протиприродних економічних відносин України з терористичними псевдореспубліками. Окрім волонтера в студії були присутні Георгій Тука, Денис Казанський, Андрій Іллєнко й нардеп від «Самопомочі» пані Веселова. Вона ратувала за українське фінансування «ДНР»-«ЛНР», інакше, мовляв, ми їх здамо Росії. Так уже здали. Ці території окуповані ворогом. Спрямовуючи туди кошти, ми підтримуємо терористичні режими, допомагаємо окупантам і сприяємо втратам серед наших солдатів.

ОДНА МЕТА — ПЕРЕМОГА

Сидячи одним задом на двох стільцях (вранці воюємо, увечері торгуємо), виходячи з інтересів торгашів, а не національних інтересів України, ми ніколи цю війну не виграємо. Треба жити за законами воєнного часу (до речі, змінами до Конституції, чого не можна робити під час війни, Порошенко дав чудові козирі в руки Путину і Лаврову, підтвердивши, що ніякої російської агресії немає, а йдеться про внутрішній конфлікт. Якщо Захід скасує санкції проти РФ, у цьому буде величезна особиста заслуга пана Порошенка). Треба мати одну мету — перемогу. І тоді вона прийде. Іншого шляху до неї немає. Георгій Тука виступав за т.з. реінтеграцію Донбасу до України, унаслідок якої озброєні бандити матимуть можливість розповзтися по всій країні. І тоді хвиля терору покотиться до наших західних кордонів, повністю дестабілізуючи державу. А за ними слідом або разом з ними підуть спецформування Кремля.

Чому Георгій Тука раптом (і це збіглося з його службовим підвищенням) припинив розуміти очевидні загрози? Загадка.

Для Путіна легітимізовані, прийняті Україною «ДНР»-«ЛНР» — це його троянський кінь, міна під Україну не дуже сповільненої дії.

Ми повинні повернути собі території боротьбою, а не отримати їх з рук Путіна. З рук Путіна ми отримаємо лише отруту.

Але де в чому нардеп Веселова права. Політика нашої влади як мінімум алогічна. Ми говоримо про розрив контактів з окупованою територією, але жваво ведемо справи з окупантом. Дійсно, припинили транспортне сполучення зі сходом України, але не припинили з Москвою. А чого ще чекати від малоросів-москвофілів, які керують нашою країною?

Продовжуючи всі мирного часу контакти з агресором, ці вожді риють могилу Україні. Нинішня війна — екзистенціальна, непримиренна. Вона закінчиться або поразкою Росії, або поразкою України. Нічиєї не буде. Кремль не заспокоїться, поки нас не дотисне. Це наївні й підлі бізнесюки з вулиці Банкової все тішать себе ілюзіями «по-хорошому» домовитися з Москвою. Але Москві потрібна українська капітуляція, на менше вона не погодитися.

А щоб перемогти, треба докласти колосальних зусиль, треба воювати, а не вдавати, що воюєш, як наша нинішня влада.

СТАРІСТЬ — НЕ ІНДУЛЬГЕНЦІЯ ВІД ДУРОСТІ

На ICTV на «Свободі слова» громадський діяч Віталій Шабунін обрушився на суддівський корпус, заявивши, що більшість суддів проявили себе як боягузи, оскільки боялися служити правосуддю.

Глава Вищого господарського суду Богдан Львов, звісно, захищав колег, а заява Шабуніна йому здалася перебільшеною. Потім у юридичному красномовстві вправлявся С.П. Головатий. Його пишномовність я слухаю вже понад 25 років. У нього красномовство, а в Україні розвал. У сперечаннях вправлялися й інші фігуранти. А доки вони вправлялися, по телеканалах пройшла заява РНБО про те, що Росія готується пробивати сухопутний коридор до Криму. А до чого готується влада України? До чергової капітуляції в Мінську й втрати нових територій?

На «112 Україна» Євгеній Кисельов висловлював свою незгоду із забороною М.С. Горбачову в’їжджати до України через його публічну підтримку анексії Криму. Мовляв, людина вже старенька та й багато зробила для демократії. Старість — не індульгенція від дурості й підлоти. Людина, яка публічно завдала удару Україні, не може розраховувати на її толерантність. Утім, сам Горбачов уже сказав, що й так не збирався до України. А щодо його демократичних заслуг не слід перебільшувати. Думаю, що Горбачов зробив заяву стосовно Криму з міркувань самозбереження. Адже всі вже бачили, зокрема на прикладі Савченко, що таке нинішня кремлівська «феміда». Чим біс не жартує, ще потягнуть і Горбачова до суду за звинуваченням у розвалі Радянського Союзу. Пропагандистськи для Путіна це було б вигідно, ось, мовляв, великий вождь Путін назавжди розриває зі зрадницькою політикою Горбачова, який увергнув країну в «найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття». Ось чому Горбачов поспішив дати сигнал, що він свій і абсолютно лояльний. Насправді, перший і останній президент СРСР до останнього дня щосили прагнув врятувати імперію. Але не вийшло, вона вислизнула у нього з рук. А його наставником і заступником був Ю.В. Андропов, який ніколи ні в яких демократичних «збоченнях» помічений не був. Горбачов не реформатор-невдаха, а невдачливий рятівник імперії. У цьому його суть як політика. Горбачов залишився по той бік імперії, а ми — по цей. Він залишився (і тепер уже назавжди) з імперськими реваншистами, про що прямо й однозначно заявив. Можливо, у Євгенія Кисельова є підстави жалкувати про цього діяча, у нас — немає.