Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Кисень нації і озон мистецтва

Галина БАБІЙ: «День «зшиває» культурну мапу країни в єдиний простір»
21 липня, 2017 - 14:29

Особлива зустріч із особливою людиною. Галина Бабій — відомий журналіст, музикознавець, сценарист, продюсер, теле— та радіоведуча і, зрештою, чарівна жінка, яка не просто прийшла навчити літньошколярів таємниць журналістики культури, а й поділитися з ними своєю любов’ю. Любов’ю до того, що вона робить, до світу і до України. Вразило, що до зустрічі пані Бабій на сайті «Дня» ознайомилася з короткими біографічними довідками студентів та їхніми першими текстами у газеті. «Я дуже рада за вас, бо ви вже зробили важливий крок — прийшли в Літню школу «Дня», і це змінить ваше життя», — цими словами, після особистого знайомства з кожним слухачем, гостя почала зустріч.

«ТИ МАЄШ БУТИ ЦІКАВИМ СЬОГОДНІШНЬОМУ СВІТОВІ»

Марія НИТКА, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— У процесі створення суспільного мовлення має бути реформований канал «Культура». Яким ви бачите у майбутньому художнє мовлення каналу?

Г.Б.: — Два сезони я працюю на ТБ. В мене авторська невеличка програма, яка виросла із спільного телерадіопроекту «Мистецькі історії», — живі концерти, які записували для радіо— і телеверсій. Коли проект було призупинено, то вирішили той великий архів телевізійний, який накопичився в 20-ти програмах, використовувати в невеличкій програмі «Мистецькі історії». Як тоді означила Дар’я Юровська (на той час — заступник З.Аласанії), це «культурні ін’єкції для суспільства», для прищеплення інтересу до класичної музики. Мені здається, що канал «Культура» в майбутньому  має бути  дуже добре означений технічно.

Тобто ми повинні досягнути гарного технологічного рівня у показі того художнього ресурсу, який вже маємо: залів, колективів, їхнього репертуару. Мають бути цікаві ракурси, дуже динамічний монтаж. Очевидно, мають бути проведені тренінги для журналістів, які хочуть працювати, щоб вони навчилися від експертів провідних європейських телерадіокомпаній. У майбутньому суспільному мовленні мають бути професійні і принципові у своїх вимогах до якості контенту люди. Дуже швидко реагувати на всі події, що відбуваються у культурному просторі. Акцент на авторські програми з дуже цікавою нестандартною  режисурою... Це моє бачення, але як воно все розвиватиметься насправді — будемо стежити. Ви знаєте, вже сьогодні є тривожний сигнал про можливе недофінансування реформування суспільного мовлення. Цього, переконана, не можна допустити.

Культура наша за своєю суттю є надзвичайно цікавою, треба тільки вміти її фіксувати, показувати і хотіти це робити. Треба шукати нових спеціалістів, а з тих, що вже є, вимагати більше креативу. Я от знаю на прикладі радіо, як важко говорити з людьми, які при слові «реформування» витягають всі свої грамоти і дипломи і кажуть: «та я ж тут... без мене ж тут нічого не було б». Це все штампи старого часу. Світ змінився, і вимоги до медіа теж. Вже нікого не цікавлять твої вчорашні ордени чи грамоти. Цікава робота,  сучасний підхід, креатив. Тобто ти повинен сьогоднішньому світові бути цікавим і щоденною діяльністю це доводити.

Щодо «Мистецьких історій», то наша програма триває лише 15 хвилин, вона дуже коротенька. Як технологічно відбувається її створення? Ми продумуємо з режисером і редактором теми, які хотіли б зробити. Все впирається у кількість відеоматеріалу, себто відео самої музики, яку ми можемо використати. Для 15-хвилинної програми нам потрібно приблизно чотири музичні номери. В одній із останніх тем ми говорили про «Молитви в музиці» — коли звичайна молитва стає високою класичною музикою. Настільки високою, що  знову трансформується в молитву, і людина переживає катарсис, який є головною ідеєю всього мистецтва. І як  подати з усіх ракурсів цю високу музику як молитву і молитву як високу музику? І коли комплекс слів і засобів набирається, то працює на ідею. Ми досягаємо того, що справді пояснюємо людям, як це класно. Наприклад, Леонтович  написав музичну композицію на текст «Отче наш», і це  вже не просто «ранкова молитва», це вже стало високим художнім твором.

Ще один із останніх наших випусків «Ударні інструменти» — мій улюблений. Режисер змусила мене взяти кілька уроків гри на ударній установці, щоб потім зняти 10 секунд кадру мого «соло» для  введення в тему. Потім я написала нашому знаному молодому диригенту Оксані Линів листа і попросила відео твору китайського автора Тан Дуна «Сльози землі» для ударних інструментів з оркестром. Вона не відмовила, і ми отримали ексклюзив, якого ще ні у кого не було! Зйомки, до речі, здійснив Олег Павлюченков у Мюнхені. І так все збіглося, що ми використали фрагмент цього твору, який демонструє використання ударних інструментів як звукового космосу і має ще й екологічне спрямування, що, до речі, перегукується із останнім «Маршрутом №1» від «Дня» — «Життя в стилі «Еко»!

«НАЦІЯ БЕЗ КУЛЬТУРИ — ЦЕ ВІЧНИЙ РЕСУРС ДЛЯ ІНШИХ»

Наталія САНДАКОВА, Одеський національний університет ім. Мечникова:  — В Україні є достатньо політичних каналів, розважальних та спортивних, але не культурних. Як ви вважаєте, чому відсутні нішеві канали на тему культури, чому українські ЗМІ все менше приділяють їй уваги?

Г.Б.: — Частково на ваше запитання завжди має відповідь газета «День». Лариса Івшина і її команда наполягають на тому, що нація без культури — це вічний ресурс для інших, вічні грядки, звідки талановиту сировину, як моркву, будуть висмикувати жирні кролі з усього світу. І в такий спосіб вирішувати свої питання: і мистецькі, і фінансові, і ресурсні, які завгодно. Культура завжди має бути обов’язковою константою у житті будь-якого народу, будь-якої нації, будь-якої держави. Якщо упродовж останніх років, коли в Україні активно формувався олігархат, культурі було відведено місце на узбіччі, то все зводилося до розважальних каналів, а вони всі належали і належать олігархам, відповідно державна політика була слабкою, і культура як складова і запорука успіху будь-якої нації також була на маргінальних позиціях. Хоча ті, що культурою переймалися, завжди робили щось вагоме, сподіваючись на кращі часи. Але якщо канал не фінансується достатньо, якщо не вкладають у нього ресурсів творчих, інтелектуальних, технічних — де він? Канал «Культура» на радіо практично не має поширення. Безкоштовні концерти на міських майданах привчили людей до того, що мистецтво має бути дармовим... Це неправильно. Мистецтво — це навчання, роки праці, досвід і робота дуже талановитих і дуже важливих людей для суспільства. За мистецтво у цьому світі платять гроші. Великі гроші. Щоб дивитися гарну оперу, слухати гарний симфонічний концерт, треба заплатити. І це треба людям пояснювати. Звісно, у багатьох немає грошей на те, щоб дозволити собі високоякісний продукт культури. Коли суспільство розвинуте, воно має кошти на культуру, бідне суспільство — не має, тому його годують безкоштовними концертами низькопробної попси. Це тягнеться з 90-х. Відповідно люди привчилися до того, що не варто купувати альбоми музикантів, можна все скачати з інтернету безкоштовно. Зараз це потихеньку переходить у якесь законне поле, і це дуже добре, тому що заплативши 99 центів, ти можеш купити не весь альбом, а потрібний тобі трек, так, як воно є у всьому світі. А скачувати цілі альбоми — це зводити нанівець піврічну, річну роботу музикантів чи будь-кого іншого, це неправильно. Тому культурні канали будуть цікаві тоді, коли у них будуть вкладати кошти і приваблювати туди кращі інтелектуальні сили як виробників контенту. Культура потрібна, як кров, для життя будь-якого суспільства, кров, яка, як киснем, збагачується талантами.

«ВІЙНА ВЖЕ ДАВНО ПРИСУТНЯ У НАШОМУ ЖИТТІ...»

Марія ГОРШКОВА, Хмельницький національний університет: — З початком війни почалася мілітарна тема у мистецтві. Як ви сприймаєте цей процес? Чи доводилося помічати намагання людей, які займаються культурою, просто «виїхати» на темі трагедії?

Г.Б.: — Це складне моральне питання. Я не знаю мотивів кожного з цих людей. Є кон’юнктура у всі часи. І у культурі вона завжди була: це актуально, отже, я це зроблю. На цьому можна звання заробити. Я не можу судити нікого. Але я абсолютно вірю у щирість настрою Валентина Васильовича Сильвестрова, якому у вересні виповниться 80 років і який досі у всіх інтерв’ю повертається до теми Майдану та його наслідків. Він не може зрозуміти, як це — стріляти у людей! Багато музичних колективів давали концерти-реквієми пам’яті Героїв Небесної Сотні, і я абсолютно впевнена, що люди роблять це щиро. Совість — найбільший суддя, я можу тільки порадіти, що люди знайшли в собі сили і мотивацію не залишатися байдужими. Митці зі своєю країною.

Якось приходить до мене на ефір Юрій Курач, художній керівник Національної капели бандуристів, і розказує, що вони їздили прифронтовою зоною, маленькими містами Донбасу. Виступи збирали повнісінькі клуби, і яким було перше запитання людей, як ви думаєте? — «Де ви були 20 років?!». От і  повертаємось до важливості культурної складової в нашому житті. Тобто навіть якщо працювали якісь заводи і фабрики, але не приїжджала капела бандуристів, великою мірою там не було України! І таке саме питання жителі Донбасу ставили й іншим артистам! Ми на радіо теж намагаємося допомагати армії. Спробуйте вгадати, що журналісти роблять між ефірами і монтажами? У коридорі стоять великі дерев’яні розтяжки, і ми плетемо камуфляжні сітки.  Ми їх плетемо вже третій рік. Літом — зелені, взимку — білі. Ось вам і війна в нашому житті. Через ці сітки проходять гості програм та й наше життя. Госпіталь постійно згадуємо в наших програмах, бо все це відбувається у нашій країні. І ця військова складова завжди присутня, в тому числі в культурологічних програмах. В час війни роль і значення культури ще більше  актуалізується. До речі, це розуміє і до цього закликає колег газета «День», для якої тема культури завжди була в пріоритеті.

«День» саме із тих газет, що, можливо, найбільше приділяють увагу темі культури, і я знаю, що це не просто редакційна вимога, це потреба особиста і Лариси Олексіївни, і тих людей, які з нею працюють. Це колектив, який любить музику. До речі, знаю, що  Євген Кирилович Марчук, чоловік Лариси Олексіївни, відомий державний діяч, також любить музику, у нього чудова колекція платівок. «День» висвітлює культуру з точки зору журналістики — швидко, оперативно, те, що актуально, те, що потрібно для «гачка». І на це звертають увагу суспільства! Це екстракт, з якого кожен читач може взяти найважливіше!

Є в газеті чимало розгорнутих текстів — ця велика аналітика на тему культури вражає. І до цього залучають не тільки столичних авторів, а й цікавих людей зі сфери культури, які мешкають у маленьких містах. І це найкраще, як на мене, «зшиває» культурну мапу країни в єдиний культурний простір і дає можливість людям з різних регіонів цікавитися Україною не просто як місцем проживання, а як Батьківщиною!

«ТВОРІТЬ І ПРОПАГУЙТЕ ДОБРО»

Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет:  — Пані Галино, спектр вашої діяльності досить широкий: від медійної сфери до волонтерства. Окрім того, нам відомо, що ви відзначені багатьма нагородами, зокрема грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед Українським народом». Як сприймаєте відзнаки? Яку зі своїх заслуг вважаєте найвагомішою?

Г.Б.: — Заслуг? Ви знаєте, мене нагородили, здається, до Дня журналіста. І це була зовсім не окрема заслуга, а відзнака за тривалу роботу — цикл програм... Якщо чесно, то, напевно, дуже голосно сказано — заслуги перед українським народом. Давайте я ширше скажу: заслуги перед народом — це життя кожного з нас, якщо воно спрямовано не тільки на те, щоб щось накопичити та спожити, а й на продукування цінностей. От кажуть, що зараз модні ті молоді люди, які не намагаються сісти в дорогий автомобіль, придбати шикарну квартиру, гарний швейцарський годинник чи щось інше з атрибутів показової розкоші. Зараз модна людина, яка є громадянином світу, може вільно подорожувати і має величезні інтелектуальні запаси, а саме: гарні знання, добру освіту. Така людина відчуває себе, як на Батьківщині, скрізь, але завжди пам’ятає і пропагує свою Батьківщину. Ось так жити в мирі зі світом, творити з ним синергію, яка дає імпульс всьому новому, творчому, прогресивному, не завалюючи  його  сміттям, чи техногенними катастрофами, чи війнами... Життя, спрямоване на добрий завтрашній день — це і є заслуга кожного з нас перед суспільством. Гребти під себе — остання річ. Колись жартував  покійний Любомир Гузар: «У домовині немає кишень». Все, що ти можеш світові віддати — віддай сьогодні і зараз. А  світ тобі сам  віддасть те, що вважає за потрібне.

Літня школа журналістики відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Марія НИТКА, Літня школа журналістики «Дня»-2017, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments