Лоранс АБЕ: Більшість французьких газет пишуть про Україну й Росію мовою кліше

На початку нинішнього тижня Посольство Франції в Україні і Могилянська школа журналістики (Національний університет Києво-Могилянська академія) провели семінар «Методи роботи з іноземними виданнями (дайджест). Ситуація в медійному просторі та в журналістиці — Франція, Україна, Росія». Своїм досвідом роботи ділилася гостя, редактор відділу Росія — Кавказ і Східна Європа французького тижневика Courrier International пані Лоранс Абе. Видання існує з кінця 1990 року, входить до однієї групи компаній з газетою Le Monde і є дайджестом з публікацій в пресі практично всіх континентів і країн, присвячених найбільш важливим і цікавим подіям і проблемам. Серед українських видань, за якими журналісти Courrier International спостерігають постійно (їх небагато), зокрема і наша газета.

Візит пані Абе не обмежився столицею — вона також побувала в Рівному, Донецьку та Одесі, де провела зустрічі з багатьма представниками громадськості. Про те, яких принципів дотримуються в роботі французькі колеги, в якій іпостасі цікава французам Україна, про враження гості від зустрічей із нашими громадянами «День» поговорив з нею відразу після закінчення семінару.

— Пані Лоранс, в медійному співтоваристві не припиняються дискусії про підходи до журналістики — нещодавно провідні менеджери й журналісти Бі-Бі-Сі стали говорити про те, що в своїй інформаційній політиці вони відходитимуть від безпристрасності. Як ви ставитеся до цього і яким чином це може відобразитися на вашій роботі?

— Це цікаве запитання. Особисто я і наша редакція виходимо з того, що Corrier internaional — газета демократична, яка спирається на гуманістичні цінності. Вони для нас очевидні й органічні. А ось далі, коли мова заходить про вибір інформації, це дуже делікатний процес, і ми не можемо оминути запитання: чому я вибираю саме цей матеріал і не вибираю інший? Насправді можна показувати взагалі іншу подобу країни — це дійсно на нашій відповідальності. Я, наприклад, займаюся досить віддаленими від Франції, складними країнами, не завжди зрозумілими нашим читачам. Україна навіть складніша, ніж Росія. Вона ближче до Франції, та її дуже мало знають: про те, хто такі українці, чим вони схвильовані, чим займаються, який обрали шлях для своєї держави. Сергій Бубка, футбольні команди «Динамо» (Київ), «Шахтар» (Донецьк), борщ, козаки... Це, по суті, штампи, та, погодьтеся, про них також важливо знати. Більше всього про вашу країну дізнали у зв’язку з «помаранчевою революцією», що природно. Ми тоді відкрили Україну. Це був сплеск — український народ проявив себе так, як рідко хто себе показує. До цих пір наше уявлення про Україну, перш за все, спиралося на Майдан.

— Україна вважається важливою країною з геополітичної точки зору. Проте створюється враження, що в ЄС, зокрема у Франції, не завжди це усвідомлюють...

— Коли Європейська Комісія створила проект Східного партнерства, який відображає принцип розвитку добрих стосунків із шістьма колишніми країнами СРСР, серед яких і Україна, ми опублікували матеріал із російської преси про те, що це виклик Брюсселю Москві, що така політика буде дуже погано сприйнята Москвою. Тому що Європа неначе намагається розчленувати пострадянський простір, і це означає суперництво за зони впливу. Насправді ми пишемо про це.

— Чи можна стверджувати, що журналістика взагалі, і ваше видання зокрема, здатні впливати на рішення і дії органів влади, уряд Франції, наприклад?

— Гадаю, що ні. Моя мета як журналіста полягає в тому, аби наші читачі краще знали про Україну, про пострадянський простір. Я вважаю, що переважна більшість наших газет пише про Україну і Росію мовою кліше, дивляться на них через одну і ту ж призму, звертаються виключно до сфери людських прав і свобод. Це, звичайно, важливо, та цього недостатньо. Якщо заарештують якогось опозиціонера, цьому присвячують цілу шпальту. А я думаю, що потрібно освітлювати й інші новини. Наприклад, успіхи в розвитку громадянського суспільства. Існує інший, ширший підхід, за допомогою якого наші читачі зможуть уявити собі, що таке українське суспільство. У тому числі, через матеріали про бізнесменів, діячів культури.

— Вам довелося побувати в дуже різних регіонах України. Можете оцінити різницю в аудиторіях, з якими вам довелося проводити зустрічі?

— Більше всього я була здивована тим, як відбувалася зустріч у Донецьку. Там на конференції я спілкувалася не з журналістами, а з людьми з різних суспільних груп. Серед публіки були люди, які добре орієнтуються в поточних подіях свого регіону, політиці. Це і студенти, і представники громадських організацій, і місцева адміністрація. Говорили про головні проблеми Донецька — про газ, наприклад, про те, що цілий рік минув відтоді, як прийшов до влади пан Президент Віктор Янукович, який багато чого обіцяв, але міняються регіональні адміністрації, а чесними місцеві органи влади не стають. Я відчула, що цим людям властива громадянська позиція, я бачила публіку, яка незадоволена сучасною політичною ситуацією, добре усвідомлює і місцеві, і загальноукраїнські проблеми.

Найменше я це відчула в Одесі — мені здалося, що там була якась байдужа аудиторія. А ось в Донецьку та Рівному — навпаки. У Рівному було найбільше людей, вони були впевнені у собі.

— Як у Франції побудовані стосунки редакції з інвесторами?

— У Франції існують видання, які можна назвати найбільш незалежними. Наприклад, Le Monde diplomatic — це особливе видання, в якому майже немає реклами. Незалежність у них гарантується тим, що вони сформували своє коло читачів, які допомагають виданню. Газета рентабельна завдяки їхній допомозі у вигляді пожертвувань. Є й загальнофранцузька щотижнева сатирична газета, яка пише про скандали, корупцію. У ній взагалі немає реклами, вона на самооплатності. Це найбільш незалежна газета. Серед інших цілком незалежних немає. Наш тижневик рентабельний, проте не зовсім незалежний. Так чи інакше, інвестори мають вплив. Зараз, наприклад, відбувається процес скорочення штату. Доводиться інакше вибудовувати роботу, чимось жертвувати. На економічному грунті виникає чимало проблем. У нас частіше з’являються рекламні замовлення і ми повинні готувати спеціальні теми під певну рекламу. Таким чином, на нас також впливають.