Марення під час чуми

Російський телевізор переживає гостру кризу жанру. Чотири роки тому, після того як Путін анексував Крим і розпочав війну проти України, Останкінська вежа перейшла від рутинного зомбування населення РФ до рішучого наступу на мізки співвітчизників з метою повної ліквідації в цих мізків здорового глузду й будь-яких уявлень про добро й зло. Чотири роки — це великий термін. За цей час російський телеглядач, з одного боку, міцно підсів на наркотик ненависті, яким його регулярно забезпечує телевізор, але, з другого боку, з’явився ефект звикання, за якого, як відомо наркологам, для досягнення того ж ефекту треба постійно підвищувати дозу або переходити на важчі препарати.

Те, що «в Києві фашисти вбивають дітей», «Америка скоро розвалиться, але наостанок хоче нас знищити», а «п’ята колона вже продала половину країни, а тепер хоче продати другу», — це все телеглядач з’ясував чотири роки тому, і йому треба або підвищувати градус істерики, або пропонувати нові об’єкти ненависті, або шукати нові форми. Серед телеканалів загострилася жорстка конкуренція у всіх цих напрямах.

Минулого тижня вперед вирвався Перший канал, на якому ведучий програми «Первая студия» Артем Шейнін 21.04.2017 притягнув в ефір велике емальоване відро, на якому великими літерами було написано «Г@@@НО», і почав вимагати, щоб один з учасників, український блогер Сергій Запорожський, негайно з’їв вміст цієї ємкості. Важко не погодитися з твердженням того ж Запорожського, який, перелякано відсахнувшись від кошмарної посудини, закричав, що «Перший канал російського телебачення пробив дно».

Своїм асенізаційним креативом Артем Шейнін поставив непросте завдання конкурентам з інших федеральних телеканалів. Як і чим можна перебити шейнінське «Відро»? Канал НТВ пішов шляхом випробуваним, але саме тому досить рутинним, якщо не сказати смутним: на зйомках програми «Место встречи» від 26.04.2017 була організована чергова бійка. Я використовував дієслово «організована» цілком свідомо. Оскільки творці цієї програми не могли не розуміти, що станеться, якщо в одній студії звести професійного прокремлівського провокатора Руслана Осташка й польського журналіста Томаша Мацейчука. Кожному з цих добрих людей бійка в ефірі була необхідна як повітря. Провокаторові Осташку вкрай важливо, щоб його хоч якось відмітили в Кремлі, оскільки кошти на редаговане ним видання PolitRussia, судячи з вміста цього смітника, останнім часом припинили надходити. Що ж до польського журналіста Томаша Мацейчука, то він винайшов свій спосіб заробляти на російському телевізорі. У листопаді 2016-го, під час запису передачі на ТВЦ він повідомив, що «Росія живе в лайні», після чого російські патріоти всім скопом почали його бити й гнати зі студії. Тоді Томаш Мацейчук отримав від ТВЦ компенсацію в розмірі 50 тисяч рублів. Гроші, прямо скажемо, невеликі, тому кінчилися швидко й тому тямущий польський журналіст прийшов за наступним гонораром на НТВ, явно розраховуючи, що на цьому каналі заплатять більше.

Привід для бійки обидва учасники знайшли швидко, оскільки обидва цього дуже хотіли. Коли під час дискусії один з учасників порівняв німецький фашизм з радянським комунізмом, Осташко негайно повідомив, що той, хто порівнюватиме його предків з фашистами, отримає в пику. Не встиг він договорити, як Томаш Мацейчук радісно закричав: «Ваші предки — червоні фашисти!» У мить вимовлення цієї фрази Осташко вже біг до нього, дорогою відводячи кулак далеко назад для розмашистого удару в стилі «п’яний колгоспник», вельми популярного в радянські роки в сільській місцевості. Мацейчук спробував відповісти, але учасників дискусії швидко розтягли. Про суму гонорару польського журналіста та реакцію Кремля на подвиг провокатора Осташка поки нічого не відомо.

Усі ці витіюватості стосувалися форми. На каналі «Россия-1» останніми днями сталися досить важливі зміни змістовного характеру. Вони сталися явно під впливом Шостої конференції з міжнародної безпеки, що відбулася в Москві 26-27 квітня 2017 року. Це — захід, який проводиться міністерством оборони РФ і куди запрошуються військові, політики й дипломати кількох десятків країн, передусім пострадянського простору, а також Азії й Близького Сходу. Заступник міністра оборони РФ Олександр Фомін спеціально повідомив пресу, що його відомство не відсилало запрошень представникам України. Тим самим один з керівників російського військового відомства побічно підтвердив, що Росія фактично перебуває у стані війни з Україною, й уже точно не збирається обговорювати з цією країною питання безпеки.

На цій конференції прозвучали важливі слова від керівників Генштабу РФ, які фактично визнали, що Росія може програти Америці ядерну війну. «Засоби системи протиракетної оборони США вже сьогодні володіють потенціалом перехоплення російських і китайських балістичних ракет», — повідомив перший заступник начальника головного оперативного управління Генштабу РФ генерал-лейтенант Віктор Позніхер. І додав: «Ці можливості зростатимуть». Сергій Ягольников, начальник Центрального НДІ військ військово-космічної оборони Міноборони РФ, конкретизував песимістичний висновок представника Генштабу РФ, уточнивши, що США можуть збивати російські міжконтинентальні балістичні ракети вже на 150-й секунді польоту. На тлі цих заяв професіоналів вельми забавно виглядали заяви члена Ради Федерації Франца Клінцевича, який запевнив, що «у нас усе під контролем, і росіянам нічого боятися».

Саме за таким принципом сталося розмежування учасників передачі «Вечер» з Володимиром Соловйовим від 26.04.2017: на тих, хто намагається вдавати з себе військового експерта, й тих, хто є політичним начетанцем, причому не надто це приховує. Першу категорію у студії Соловйова представляв військовий експерт Ходарьонок і, що дивно, сходознавець Багдасаров, другу — депутат Ярова й, звісно, Ж.

Позиція сходознавця Багдасарова була дивною для тих, хто звик постійно чути його істеричні заклики вирішувати всі питання військовими способами, що в Україні, що на Близькому Сході. Цього разу Семен Аркадійович був стриманим і навіть жодного разу не пригадав свого кумира, організатора чекістського тероризму та диверсій Судоплатова. Коли він розповідав про загрози тероризму, Соловйов його постійно переривав запитанням: «І що ж робити?» На що сходознавець Багдасаров незвично знічувався й замість того, щоб заволати звичайне «терористів — бомбити, армію України — знищити», мимрив щось незрозуміле, а після п’ятого запитання Соловйова видавив із себе зовсім уже нісенітне: «Спостерігати»...

На відміну від сходознавця Багдасарова, який раптом пригадав, що він колись, до того як стати базікою, був полковником, Ж. завжди знав, що він — Наполеон, Юлій Цезар, Чингісхан, Олександр Македонський, і ще якісь сторонні люди, які примудрилися втілитися в одній людині, та ще й у країні з  незвичним для цих героїв кліматом. Тому всі ці полководці в разі чого починають кричати на різні голоси з тіла лідера ЛДПР. Цього разу з Ж. лунав хор. «Спалити ракетним ударом маленьку європейську країну!» — хрипко волав Чингісхан, пародіюючи голос Ж. «Україна піде на Брянськ, захопить Білгород!» — нахабно перебивав  «Володаря Всесвіту» якийсь невідомий псих, який навіщось вселився в організм Ж. «Вводимо російські війська до Ірану, а якщо Іран відмовиться, домовляємося з Америкою й міняємо Іран на Україну: їм Іран, нам Україну», — це з надр Ж. ділився своїми геополітичними думками гоголівський Поприщин, оскільки незабутній Аксентій Іванович давно влаштувався в тілі Володимира Вольфовича, відчувши в ньому рідну душу.

В міру того як хвороба путінської Росії переходить у завершальну стадію, голоси її прибічників дедалі чіткіше діляться на дві групи. Одна група — тих, хто намагається врятувати вмираючий фашистський режим. У їхній риториці дедалі виразніше звучать безнадійні й розгублені ноти. Голоси іншої групи патріотів режиму дедалі більше нагадують марення безнадійно хворої людини. З цих двох груп голосів не можна створити хор. Тому російському телевізору на завершальній стадії війни з власним народом доведеться винаходити щось нове.