Морально-етичний нокаут
Нині досягли справді доленосного моменту: або реально почнемо (нарешті?) гуманізацію теле- та радіоефіру — а відтак почнемо сприяти формуванню культурноцентричної держави — або процес дегенерації набуде злоякісних розмірів. Перебільшую? Якби-то так. Як відомо, кожен обов’язково зрештою оплачує всі рахунки. От і доведеться розраховуватись за все — духовне зубожіння, вседозволеність. Як важко буде викорчовувати все те, що так глибоко засіло в понівечених душах молодих. Адже саме в дитячому віці формуються моральні параметри, почуття, світогляд: і на все це методично діє телеекран. А зіпсовану душу відновити, очистити дуже важко.
Під заманливим гаслом свободи інформації розширюються масштаби теле-радіоактивного зараження багатомільйонних мас населення, особливо молоді. Комунікативний бум супроводжується ескалацією стандартів бульварної журналістики. Молодь, підлітки жадібно ковтають принадну наживку.
Докази? Скільки завгодно. Знайомлюсь з телевізійним газетним меню. Які «делікатеси» підготували! «Розпутниці», «Будинок страху», «Смертельний двобій-2», «Битва драконів», «Суперзлочин», «Піраньї — літаючі вбивці», «Спокуса», «Убивчий рейс»... І так щовечора... Такі і схожі на них фільми- близнята є ефективним засобом масового психопрограмування, дебілізації молоді, сприяють поширенню девіантної поведінки молоді в побуті. Фільми та кліпи активно збуджують інстинкти. І як наслідок — зовсім інша особистість: егоїстична, жорстока, жадібна — власне, соціальна тварина. Постійний режим психокодування, насадження певних установок — усе це зміцнює в суспільстві «естетику зла», що руйнує психологію дітей і підлітків, у яких ще не зміцніли моральні параметри.
А бережливе, тактовне ставлення до дитини, котра ще не захищена від зла нічим — ані власним досвідом, ані навколишніми позитивними прикладами, — то взагалі щось нафталінно-архаїчне, затягнуте павутинням забутих моральних критеріїв. І годі сподіватися, що в таких зачумлених головах і серцях забринить чиста нота... Як годі чекати сорому і каяття вiд тих, хто причетний до морального спустошення молоді.
Ось ще кілька прикладів. Мультфільм «Покемон» має агресивний характер, шкідливо впливає на психіку дитини. В одному з інтерв’ю молодий український режисер- аніматор Степан Коваль (лауреат Берлінського кінофестивалю) з тривогою говорив, що дітей слід виховувати не на покемонах: «Я по своїй дитині бачу: надивиться цих роботів і ходить агресивна. Виросло ціле агресивне покоління». Колись були героїчні міфи, ми так нині з них легко і весело глузуємо. Але чи є сьогодні нові міфи, хоч трохи позитивні? Як відомо, цивілізація може бути агресивною, а висока культура — ніколи.
Преса із сумом сповіщає, що романтизація кримінальних вчинків у серіалі «Бригада» вже дала агресивні наслідки серед школярів.
Необізнані можуть закинути: винне наше законодавство, за яким маємо хазяйнувати у мас-медійній сфері. Помиляєтесь: закони є.
Стаття 2 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»:
«...Телерадіоорганізації не мають права у своїх програмах... вести пропаганду... насильства і жорстокості, поширювати... інформацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини»;
Стаття 41 того ж Закону: «Передачі (фільми), що можуть завдати шкоди фізичному, психічному, моральному розвиткові неповнолітніх, забороняються»;
Стаття 300 Кримінального кодексу України: «...розповсюдження кіно-відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості... карають штрафом від 100 до 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років з конфіскацією кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, засобів її виготовлення і демонстрування».
Якої ще конкретики бракує? Та чи дотримуються цих статей насправді? Хоча б один судовий процес відбувся? Необхідний більш жорсткий контроль за дотриманням певних норм. Якщо не виконуються — задіяти штрафні санкції. Оприлюднення факту застосування такої санкції, певен, дасть потрібні наслідки. Заходи, звичайно, вимушені, але час умовлянь уже минув.
Ми є свідками цікавої метаморфози у вітчизняному телегосподарстві: аби одержати жадану ліцензію, керівництво телекомпанії у викладі своєї програмної концепції понаписує все, що потрібно. Ситуація досить банальна і легко пояснюється: одні роблять вигляд, що ситуація під контролем, а інші — що слухняно виконують статті всіх профільних законів. А ефір тим чином живе своїм життям, яким — ви добре знаєте.
Звичайно, не все так погано... Є «Подвійний доказ», «Я так думаю», «Без табу», «Освітній канал» (примостився на УТ-2 у денні години), «Найрозумніший», «Крок до зірок»... Але от закрили передачу «Монологи» Вадима Скуратівського, нашого інтелектуала, енциклопедиста. Його так цікаво слухати — було. Прикро. Добре, що хоч спромоглися на передачу про нього («Імена»), де він з гіркотою відверто: «Дозволили продукувати свої думки — мені більш і не треба. А якщо від мене чекають клоунади — не виходить». (Заради справедливості слід зазначити, що нині на УТ-2 В.Скуратівський веде програму «Бачу землю». — Ред. )
Така наша reality. Воістину мудрою є примовка «поки грім не вдарить, мужик не перехреститься». Час від часу ми починаємо затято хреститися, а громи не вщухають. Лементуємо, гнівно картаємо (кого?) за жалюгідний стан національної культури, парламентські стіни здригаються від праведних докорів (кому?) щодо захаращеного стану української мови. Ну просто Везувій та й годі. Та оті здригання, виверження — лише невелика частка того, що коїться десь там глибоко. Ці справедливі, але малоефективні акції нагадують, скоріше, емоційний кураж (у народі це дошкульно охрестили «випустити пару»). Чи ж мають реальну силу володарі тих гнівних голосів, чи це чергове «погомоніли-розійшлися», а реальні справи тихою сапою послідовно чинять інші?
Втішаюсь: керівники каналів повинні мати здоровий глузд і хоч якісь пагінці національного. Та й про інстинкт самозбереження не завадило б згадати.
