Не бійтеся!

Свого часу ці слова адресував своєму народові Махатма Ганді, який був духовним лідером боротьби за незалежність Індії, а потім до людей, які живуть під диктатурою комуністів, з цим закликом звернувся Папа Іван-Павло II.

Дійсно, ніколи не поборе зовнішню загрозу той, хто не переміг страх перед нею у власній душі. Не має жодних перспектив бунт на колінах, коли той, хто бунтує, не позбавився відчуття неповноцінності перед ворогом.

Всеїдний телеканал «112 Україна», вкрай нерозбірливий у виборі голів-базікал (що не завжди думають), надав трибуну політологові Віктору Тарану, що виступив з дивною проповіддю боязкості в геополітиці, закликаючи не розривати дипломатичних відносин з країною-агресором. Мовляв, як би чогось не вийшло... А то можемо ще території втратити. Так, якщо їх не захищати, точно втратимо.

Таран демонстрував дивну логіку, стверджуючи, що якщо вже 2014 р. не розірвали, то тепер тим паче рвати не слід. Якщо чогось необхідного не зробили вчора, чи означає це, що й сьогодні треба нічого не робити? Адже відома мудрість свідчить: краще пізно, ніж ніколи. Як можна підтримувати дипломатичні відносини з тим, хто веде проти тебе війну? Абсурд якийсь. Якщо ворог веде проти нас «гібридну» війну, то наша влада відповідає йому абсурдною війною, показуючи всі елементи «мюнхенського синдрому», про який добре сказав ще за часів СРСР Олександр Солженіцин у своїй Нобелівській лекції: «Дух Мюнхена аніскільки не пішов у минуле, він не був коротким епізодом. Сторопілий цивілізований світ перед натиском вискаленого варвара, що раптом вернувся, не знайшов нічого іншого протиставити йому, крім поступки й посмішки. Дух Мюнхена є хворобою волі благополучних людей. Такі люди — а їх безліч у сьогоднішньому світі — обирають пасивність і відступ, аби довше тривало звичне життя, тільки б не сьогодні перейти у суворість, а завтра, дивись, обійдеться. Але ніколи не обійдеться — розплата за боязкість буде лише злішою».

«УЛАМКИ ЯНУКОВИЧА»

Потім в ефірі з’явився екс-міністр закордонних справ Леонід Кожара, призначений на свою посаду державним зрадником Януковичем. Кожара таврував «псевдопатріотизм». Треба так розуміти, що колишній його шеф у розумінні екс-міністра — це справжній, без псевдо «патріот»? Смертельно набридли всі ці безконечні в наших телеефірах «уламки Януковича».

Веселіше пройшов на «112 Україна» виступ Дмитра Гордона, який вимагав розриву дипломатичних відносин з РФ, хоча в подібний варіант і не вірив. Гордон поставив риторичне запитання: навіщо Україна так принижується перед Росією? А хіба лише перед Росією? Відсутність національної й людської гідності — одна з найприкметніших рис нашої керівної псевдоеліти. Політика нинішньої бізнесвлади абсурдна й обслуговує інтереси не України, а вузького кола осіб, які не можуть жити без корупційних зв’язків з Москвою. Ну гаразд, плазування перед РФ вони виправдовують її ядерною зброєю. Але Варшава, Будапешт, Бухарест — ядерної зброї не мають.

Гордон вимагав від шефа СБУ Грицака список українських депутатів і чиновників, які за останні три роки їздили до Москви. Полум’яний журналіст побажав, щоб усіх топ-чиновників пропустили через детектор брехні, перевіривши їх на співпрацю з російськими спецслужбами. На думку Гордона, СБУ таку інформацію має й мусить її оприлюднити. Ну, добре. Припустимо, що СБУ оприлюднить. Але де дієздатні структури, що проведуть якісне слідство, де суди без суддів-хабарників і прямих агентів Кремля? Вимоги Гордона — це голос волаючого у пустелі. За 2017 рік Україна (точніше, її влада) збільшила на 30% товарообіг з агресором (і лише нещодавно Кабмін скасував угоду з РФ про постачання зброї).

А потім П.Порошенко доброю англійською мовою закликатиме західні країни припинити торгівлю з Росією. Якщо ми закликаємо не скасовувати санкції  проти РФ, то чому самі їх фактично з неї зняли? Як це все називається? Лицемірство, дурість, безвідповідальність?

Та ще нас і лякають, що якщо не так зробимо крок, не так повернемося, то з Росії Захід зніме санкції. Якщо й зніме, то лише через антиукраїнську політику офіційного Києва. Україна має бути лідером, а не аутсайдером санаційного руху проти РФ.

УСЬОГО НЕ ВИСТАЧАЄ

На каналі ZIK Наталія Влащенко взяла цікаве інтерв’ю в екс-міністра оборони генерала Олександра Кузьмука. Говорили про Крим і Донбас. Генерал авторитетно заявив, що в Криму вистачало вірних військ, щоб заблокувати і Радмін Криму і кримську Верховну Раду, захоплені російським спецназом. Злякалися начальники в Києві, а тепер, щоб врятувати свою «філейну» частину від відповідальності, розповідають легенди про відсутність армії. Армія була, не було рішучих і сміливих людей у керівництві України. Постмайданних вождів, усіх цих «турчино-яценюків» Кузьмук звинуватив у некомпетентності.

Кузьмук розповідав про те, як армія впродовж десятиліть руйнувалася, але не сказав про роль свого патрона Кучми в цьому процесі. Він заявив, що нинішня українська армія ще не є досить боєздатною. Звитяжні заяви Порошенка, Муженка, Півторака — це для профанів. Генерал повернувся із зони АТО: за його словами, в армії — величезні проблеми. За що ні візьмись — усього не вистачає.

Влада працює на межі її можливостей, просто вона не здатна робити більше і вже не зробить. Такі її можливості.

Влащенко попросила гостя назвати три головні проблеми ВСУ сьогодні. На думку Кузьмука, це:

  1) «Немає гідної комплектації особовим складом. Нині порівняно з 2014 роком патріотизм дещо згаснув». Так, влада для цього зробила все і переслідуванням добровольців і волонтерів (сотні сидять у в’язницях), і перетворенням українського солдата на пасивну мішень для російської артилерії, і своєю власною «дивною» політикою щодо агресора і його агентури в Україні. Результат — закономірний і очікуваний.

  2) «Зброя, оснащення, техніка. Запаси боєприпасів».

  3) «Соціальні проблеми: у нас є генерали, які живуть із сім’ями в гуртожитках». Зате нардепи, які ніколи не займалися бізнесом, володіють віллами за мільйони доларів. Але всім цим утриманцям нашого бюджету: НАБУ, САП, НАЗК, до них байдуже. Вони один проти одного порушують кримінальні справи, влаштовують кланово-феодальні війни, викликаючи  правовий хаос і руйнуючи країну. «Гвардійці кардинала» проти «мушкетерів короля», XVII ст. Та хоч сто антикорупційних структур створіть, толку не буде, якщо у вищої влади немає політичної волі боротися з корупцією! А волі, абсолютно зрозуміло, немає. Усі ці «А, Б, В, Г, Д» — проста ширма  для того, щоб усе залишалося, як є. Але вона нам дуже дорого коштує.

А «112» знову дав «зелену вулицю» незрівнянному (у певного погляду) Євгену Альфредовичу Червоненку. Цього разу він накинувся на опонента, екс-віце-спікера ВР Руслана Кошулинського мало не з кулаками за те, що він ужив поняття «національна меншина» і звинуватив його в тому, що той «фашист». Червоненко не припиняє дивувати: «національна меншина» — це абсолютно легальна дефініція ООН, ОБСЄ, Ради Європи, ЄС тощо. У ОБСЄ навіть є посада комісара з прав національних меншин. Чекатимемо, коли Червоненко оголосить низку конвенцій із захисту національних меншин. З Євгеном уже давно все зрозуміло. Ось тільки не зрозуміло з телеканалами, які нав’язують глядачам «експертів» з таким рівнем знань, інтелекту й логіки.