Про відповідальність нашого ТБ

У нас багато говорять про болісні проблеми країни, про кланово-олігархічну систему, яка душить усе живе й конструктивне, про олігархічну політику, неминучою стороною якої є корупція та продажність депутатів, вищих чиновників, про олігархічну економіку, що гарантує убогість і деградацію. Але чомусь рідко згадують про такий потужний чинник усіх вищеназваних бід, як олігархічне телебачення. Адже саме воно створює картину світу для мільйонів українців і часто визначає електоральну поведінку, створює й знищує репутації. Усі провідні телеканали належать олігархам, усі вони збиткові, а отже, існують не як бізнес, а як важіль політичного впливу.

Саме ОТ (олігархічне телебачення) несе відповідальність за вражаючу бідність української політики на нових яскравих і креативних осіб. Нам постійно нема з кого вибирати, й тому вибираємо кращого з гірших. Чи часто можна побачити на екранах розумних, чесних і талановитих людей? Зате всяка нечисть, усілякі психопати, патологічні істоти, безсоромні демагоги, брехуни-популісти скачуть там з ранку до вечора. ОТ може легко з ангела зробити диявола й навпаки. Залежно від того, в якому договорняку бере участь власник телеканалу і які положення він озвучить своєму менеджменту. У тому жалюгідному становищі, в якому нині перебуває Україна (найбідніша країна Європи), величезна провина ОТ.

ВІЙНА ЧИ АТО

Багато й довго говорять про заборону політичної реклами на телебаченні під час виборчих кампаній. Але поки жодних практичних кроків не видно. Та й олігархи не допустять настільки різкого зниження свого впливу. Зате саме їхній вплив істотно дискредитував парламентаризм і вибори в Україні. Зараз мало хто вірить у можливість чесних, прозорих і справедливих виборів, дедалі більше сприймаючи їх як ігри олігархів.

У цьому контексті символічного значення набуває знаменита поїздка Кличка й Порошенка до Відня до Фірташа напередодні президентських виборів 2014 року... Так чи інакше Україні доведеться позбавлятися олігархічного ярма.

Але повернемося до поточної ситуації. На одному з найяскравіших представників ОТ, каналі «ICTV» у програмі «Свобода слова» з’явився екс-прем’єр Арсеній Яценюк. Говорив добре, красиво. З кожним разом рівень його ораторської майстерності зростає. Арсеній плете дедалі тонкіше словесне мереживо, дедалі вишуканіші вербальні конструкції. Але, на жаль, це слова, слова, слова. Україна перенасичена словами за колосального дефіциту справ. Промайнула й цікава інформація про те, що Європейська народна партія визнала, що в Європейському Союзі корупція обчислюється сумою 150 мільярдів євро на рік. А скільки в цій сумі грошей Путіна? Хотілося б знати. Не треба ідеалізувати Європу.

Потім з’явилася Юлія Тимошенко. Вона критикувала владу за невизначеність в основних поняттях: у нас війна чи АТО, у нас території окуповані чи ні? Та й закон про реінтеграцію Донбасу, де ці питання вирішуються, вища влада знову кудись заховала. Так, якби Тимошенко так виступала навесні 2014 року на засіданні РНБО, то ціни б їй не було. У влади — суцільні тіньові домовленості, й війною вона прикриває розвал у країні. Відсутність же чітких визначень паралізує зовнішньополітичну активність України.

Тимошенко переконана, що Києвом ходять тисячі людей у штатському, «зелені чоловічки», які можуть у потрібний момент захопити столицю. Так. Не виключено. Незважаючи на 4 роки війни країна залишається прохідним двором, кордон з РФ — символічний, візового режиму немає, системні контррозвідувальні заходи не проводяться, надійних, відданих Україні людей у Києві не озброюють і не організовують.

До речі, ще один ефект ОТ. Сьогодні на сході реальна загроза нового російського наступу. Це головна наша проблема. А в телевізорі — нескінченні чвари Петра й Міхо, Порошенка й Саакашвілі. Ось що, виявляється, має перебирати на себе всю нашу увагу...

ЖОДНОГО ПРИМИРЕННЯ

На каналі «Прямий» Євгеній Кисельов розродився питанням до телеглядачів: «Чи не варто Україні тимчасово відмовитися від окупованої території Донбасу?». Сам Кисельов назвав своє запитання неполіткоректним. Звичайно. Це все одно що «тимчасово» відмовитися від національної незалежності й державного суверенітету. Навіщо каналу «Прямий» знадобилися такі провокації? У якому напрямку еволюціонує телеканал? Мені-от цікаво, хто власник «Прямого», хто його фінансує й контролює? Ми цього не знаємо. Бачимо лише «бульбашки» на поверхні води...

На кількох українських каналах показали прес-конференцію Ксенії Собчак спеціально для української аудиторії. Як відомо, дочка колишнього мера Санкт-Петербурга балотується в президенти РФ. Звісно, гламурна дівчина Собчак у Росії нічого не вирішує й вирішуватиме. Проте.

Певна річ, українські журналісти поставили їй запитання про Крим. Собчак  визнала, що 2014 року сталася збройна агресія, Крим був захоплений, порушені всі норми міжнародного права, але повертати Крим Україні не можна, оскільки тоді в Росії почнеться громадянська війна, бо російський народ нікому нічого повертати не хоче. Ну от, а нам розповідали й продовжують розповідати, що в Росії народ хороший, а поганий лише уряд...

Крім того, Собчак запропонувала якийсь фантастичний референдум за участю Росії, України й інших країн (???).

Ну, зважаючи на те, що населення РФ утричі за кількістю перевищує населення України, зрозуміло, чому російській лібералці потрібен саме такий «референдум». Цікава картина вимальовується: російські війська продовжать окуповувати Крим, ФСБ і надалі кошмаритиме й залякуватиме населення півострова, а московські політтехнологи під захистом російських кулеметів проведуть «референдум». Собчак закликала до пошуку компромісу, винісши за дужки Крим. Тобто українці й росіяни мають помиритися, а Крим має залишитися Росії. Українцям, таким чином, радять дружити з РФ зі зв’язаними руками й кляпом у роті.

Не може бути жодного примирення (те, що пропонує Собчак, —  це капітуляція України) без відновлення статус-кво на січень 2014 року. Без повернення Криму й східного Донбасу (на українських умовах) Росія залишатиметься для України ворогом, якому ми можемо бажати лише поразки.

Без відновлення статус-кво Україна і Росія будуть один для одного непримиренно ворожими державами.

РОСІЙСЬКЕ ЛИЦЕМІРСТВО

А російські ліберали на кшталт пані Собчак просто прагнуть гнучко обслуговувати інтереси Кремля. Як справедливо зауважив український журналіст пан Цимбалюк, який багато років працює в Москві, «прес-конференція Собчак ще раз показала, що для нас, українців, хороших росіян у Росії немає».

Хоч би що тут розповідали антипутінські демократи — втікачі, ніякої «іншої» Росії в природі не існує, вона лише така, як є.

Особливо «розчулили» слова московської лібералки, що «референдум» потрібен, оскільки, мовляв, слід подбати про жителів Криму. Коли на голови кримчан сипалися російські десантники, скрізь бродили «зелені чоловічки», а вулицями міст носилася російська бронетехніка, ніхто чомусь не переживав про самопочуття кримського населення. А коли треба віддавати захоплене, раптом пригадали. Класичне, фірмове російське лицемірство. Сьогодні в Криму кримським татаркам, дружинам заарештованих, забороняють брати на судові засідання дітей, для яких це єдина можливість побачити своїх батьків. Заборона пояснюється тим, що присутність у таких місцях може зашкодити дитячій психіці. Ось така зворушлива турбота... Зате коли о п’ятій ранку до татарських осель вриваються спецпідрозділи, які кидають господарів на підлогу, перевертають усе шкереберть, доводять людей похилого віку до інфарктів, а дітей до заїкання, це, звісно, дитячій психіці ніяк не шкодить. Російська логіка...

Не запрошувати Собчак і подібних до неї треба до українського телеефіру, а гнати цю публіку брудною мітлою з українського інформаційного простору. Вони йдуть до нас не з добром, бажаючи лише банально й примітивно в черговий раз обдурити. Не обманюватимемося!