Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Про зіткнення двох журналістик

Герхард ГНАУК: «Брехня — єдина ланка, яка пов’язує між собою війну на Донбасі, допінговий скандал та інші явища російської дійсності»
1 липня, 2016 - 12:48
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Російська агресія проти України стала серйозним викликом не лише для західного політичного істеблішменту, а й для тамошньої медіа-спільноти. Чи можна зберегти прихильність стандартам професії, не ставши при цьому співучасником російської інформаційної війни проти України? Чи повинні журналісти нагадувати європейським політикам про цінності, про які останні почали забувати на догоду особистим і корпоративним інтересам? Чи відповідальні медійники за відсутність у західному товаристві адекватного розуміння сутності сучасної Росії? На ці та інші питання відповідає вже знайомий читачам «Дня» експерт з питань Східної Європи, кореспондент і редактор впливової німецької газети Die Welt Герхард Гнаук.

— Пане Гнаук, експерти кажуть, що основний продукт експорту, який є сьогодні в Росії, — це корупція. Спецоперації, підкуп, систематичне фінансування маргінальних партій в Європі (нерідко діаметрально протилежних за ідеологічним забарвленням) — все це інструменти, які РФ продовжує особливо активно використовувати впродовж останніх двох років. Чи навчилися європейські журналісти відповідати на ці виклики? Як ви вважаєте, чи лежить частина відповідальності за поширення російського впливу в Європі, у тому числі й на західній медіа-спільноті?

— За ці два роки західна журналістика навчилася багато чого, хоча, можливо, і недостатньо. Як і інші інституції відкритого суспільства, ЗМІ — це відкрита система. Тут не може бути «кнопочки», на яку хтось зверху натискає, і корабель змінює курс. Журналістика — це живий організм, одна з природних сил у суспільстві. Саме тому важливо вивчати, як вона реагує на нові виклики. Журналістика насамперед має відображати те, що відбувається, але окрім цього — ставити критичні питання, протистояти спробам впливу.

Хочу нагадати про німецьких журналістів і особливо про журналісток, які працювали на Майдані, на Донбасі, у тому числі й під звуки стрілянини. Як мінімум двоє з них висвітлювали блокування українських військових частин у Криму російськими військами. Мабуть, саме тому відомий американський історик Тімоті Снайдер сказав, що журналістки-жінки врятували честь німецької нації в той час, коли деякі корпорації продовжували торгувати з «Газпромом», а політики висловлювали «глибоку стурбованість». Німеччина, яка, до речі, є третім експортером зброї в світі, досі не визнала за необхідне допомогти Україні іншим чином.

— На Заході журналістика — це дійсно живий організм, якому не можна дати вказівку. Але ж у Росії ситуація зовсім інакша — там існують величезні медіа-корпорації, федеральні ЗМІ, якими керують з одного центру і які виконують певні завдання, у тому числі й на Заході. Російські пропагандисти навчилися використовувати стандарти професії, яких суворо дотримуються їхні європейські колеги в своїх цілях. Чи не виходить так, що в цій ситуації західні медіа завжди будуть на крок позаду?

— Справді, йдеться про асиметричний конфлікт, про зіткнення двох видів журналістики. «Журналістика», керована з центру, завжди діє швидше. З іншого боку, вільна журналістика — більш стійка. Впевнений, що в подальшій перспективі перемагає саме відкрите суспільство. Ще за існування східного блоку, у 1980-ті роки, які я добре пам’ятаю, здавалося, що інша сторона набагато сильніша за нас в сенсі пропаганди. Є таке враження і сьогодні.

Але звернімо увагу на один з останніх прикладів. Німецького журналіста Хайо Зеппельта, який зняв фільм-розслідування про допінговий скандал у Росії, нещодавно атакувало російське державне телебачення. Російська кореспондентка нібито намагалася взяти в нього в Німеччині інтерв’ю, але поводилася так, що все перетворилося на ще один скандал. Думаю, інші німецькі журналісти винесли на основі цього приклада для себе гарний урок про те, як працюють російські державні ЗМІ і наскільки вони далекі від західних стандартів журналістики.

В останні місяці я все частіше повертаюся думками до Олександра Солженіцина, а саме до його лаконічного заповіту радянському суспільству — «жити не за брехнею». Сьогодні брехня — це єдина ланка, яка зв’язує між собою війну на Донбасі, допінговий скандал та інші явища російської дійсності. Сподіваюся, що рано чи пізно в Росії з’явиться новий великий письменник, який повторить цей заклик Солженіцина. До того ж, я переконаний, що така штучна система, якою був СРСР і якою є сьогодні Росія, може зруйнуватися дуже швидко.

— У контексті реакції на російську агресію в Україні перед Європою по-новому постало питання про вибір між цінностями та інтересами, зокрема економічними. Як ви вважаєте, чи залишаються сьогодні західні еліти відданими тим цінностям, які свого часу сформували європейське суспільство? І чи достатньо, на ваш погляд, говорять про цінності європейські журналісти?

— Демократичні держави в Європі нині переживають певну ціннісну кризу. І в західній, і в центрально-східній Європі знаходять популярність правопопулістські і просто популістські рухи. В суспільстві тривають дискусії про те, як розуміти ці тенденції і як потрібно на них реагувати. Порушується питання про ефективність наших демократичних інститутів. Багато що, зокрема, мають прояснити наступні вибори.

Як правильно написав про можливу кризу європейської демократії журналіст газети Die Zeit, дуже важливо озвучувати існуючу критику всередині самої демократії, тому що це має привести до поліпшення суспільно-політичної системи. Якщо ця критика не буде озвучена і осмислена всередині системи, вона може бути застосована ззовні, що матиме набагато серйозніші наслідки. Ми маємо ставитися до цієї популістської критики цілком серйозно, маємо шукати на неї відповіді і розмовляти з усіма незадоволеними. Можливо, це не дасть їм перевернути наш спільний човен. Йдеться у тому числі й про відповідальність медійного співтовариства.

Цікаво, що незадоволення частини німецького суспільства існуючими ЗМІ виникло саме з початком російсько-українського конфлікту. Постійно обговорювалося питання про те, чи правильно вони висвітлюють події в Україні. Одночасно з цим у Німеччині почали з’являтися праві популістські рухи. Для журналістів ця ситуація принесла не лише додаткову відповідальність, але, як не дивно, і новий шанс. Коли запитуєш колег з інших видань про настрій у редакціях, вони відповідають: «бойовий». Сьогодні атмосфера в суспільстві більш розжарена, ніж раніше. Відбуваються дискусії з дуже важливих питань. Це означає, що попит на ЗМІ, у тому числі на друкарські видання, буде збільшуватися, а журналістам додасться роботи.

— Нещодавно редактор тижневика The Economist, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас сказав, що у тому, що Європа виявилася неготовою до російської агресії проти України частково є відповідальність і журналістів (див. матеріал «Ви можете врятувати Захід, а не він вас» у №106-107 від 17—18 червня ц.р.). Мовляв, провідні медіа, зокрема Бі-Бі-Сі, стверджували, що Захід безповоротно виграв холодну війну, і тому нової чекати не варто. Агресія в Грузії, а потім в Україні та Сирії спростувала ці припущення. Як ви вважаєте, чи розуміють у Європі сутність сучасного російського суспільства, російського політичного устрою, а також ту небезпеку, яку вони несуть для світу? Яка роль журналістів у набутті західним суспільством такого розуміння?

— Я був би більш обережним з відповіддю на запитання «хто винен?». Якщо хтось і має відповідати за відсутність такого розуміння, то переважно це стосується політиків і тих представників корпорацій, які активно піклуються про збереження економічного співробітництва з Росією. При цьому журналісти, звичайно, виконують важливу роль у викриванні тієї брехні, яка звучить з рупорів російської пропаганди. Гарний приклад такої роботи — розслідування катастрофи «Боїнгу» на Донбасі, представлене журналістським колективом сайту Bellingcat.

Мені здається, що Едвард Лукас мав на увазі загальну наївність західного суспільства, яке завжди прагне до довірчих стосунків, до співпраці з сусідами, віддає перевагу компромісу. Це дуже приємне бачення світу, але воно не завжди збігається з реальністю, зокрема воно має мало спільного з сучасною російською елітою та системою влади. Така наївність ускладнює адекватне розуміння деяких інструментів, які використовує російська держава. На щастя, в Європі є низка інституцій, які намагаються інформувати суспільство про реальну ситуацію в Росії, у тому числі про роботу тамошніх ЗМІ.

Важливо розуміти, для кого саме Росія сьогодні є загрозою. Мені здається, що насамперед йдеться про загрозу для її сусідів, які раніше були частиною СРСР. Питання в тому, чи відчувають певну відповідальність нинішні члени ЄС за ті країни, які поки що знаходяться за його межами. Сьогодні Путін пропонує себе як партнера для західних країн за умови, що вони дозволять йому робити все, що заманеться біля кордонів Росії. Захід не повинен погоджуватися на цю гру!

— Не лише на Заході, а й в Україні багато хто все ще схильний перекладати відповідальність за агресивну зовнішню політику Росії на правлячий режим і пропаганду, не розуміючи, що вона відповідає глибоким запитам самого російського суспільства.

— Якщо російське суспільство в його більшості влаштовує нинішній політичний устрій — це його право. Але в цьому випадку Захід має провести перед можновладцями в Росії чітку червону лінію, яку не можна переступати, — дайте спокій своїм сусідам!

Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ