Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Студентська преса в Україні: учора, сьогодні, завтра

19 листопада, 2004 - 00:00

У середу відзначався міжнародний День студента. Нині в Україні близько двох мільйонів студентів. Це, погодьтесь, значна частина суспільства, яка має свої права та обов’язки, котра, зрештою, є частиною електорату. Тож і не дивно, що студенти, як і інші верстви населення, мають свою пресу, радіо, а інколи й телебачення. Бо їм потрібне спеціалізоване, галузеве джерело інформації, подібне до тих, які нині має чи не кожна професійна галузь — залізничники, лікарі, будівельники.

Студентська преса — явище далеко не унікальне, а досить буденне. В Україні вона веде свою історію ще з 1860 року, коли студенти Київського університету почали видавати рукописний журнал «Самостійне слово». У 1863—1964 роках виходив журнал «Помийниця», а в Галичині першим студентським виданням вважають журнал «Друг», котрий виходив з 1874 року як друкований орган Академічного гуртка.

На початку ХХ століття саме Львів мав найбільшу кількість студентської преси. Тут виходив перший український студентський журнал «Молода Україна», тижневик «Гайдамаки», місячники «Іскра», «На розсвіті». У Києві в той час видавався «Вісник української київської студентської громади», а в Петербурзі — «Український студент». Під час Першої світової війни видань поменшало. Мали змогу виходити лише окремі: «Стерно» в Києві, «Вісник Драгоманівської організації» у Львові, «Нова думка» за редакцією Юрія Липи в Кам’янці-Подільському. У цей час з’явився особливий вид студентської преси — листівки-відозви, які були реагуванням на політичну нестабільність та засвідчували позицію студентства.

За роки радянського режиму в Україні сформувалася партійно-комсомольська преса, яка займалася пропагуванням комуністичних ідей серед студентства. До таких видань належали: «Студент революції» (1922, двомовний місячник Центрального і Харківського Бюро пролетарського студентства); «Молоді загони» (1925, орган організації ЛКСМУ Київського інституту народної освіти); «Студенти Жовтня» (1928, орган парткому ЛКСМУ). Одним із видів студентської преси в УРСР були «стінгазети», яких на 1 січня 1977 року у ВНЗ України виходило близько 60.

Проте існували й нелегальні видання, котрі висвітлювали відмінну від офіційної преси думку. На Західній Україні виходили: двотижневик Професійної організації українського студентства «Наш шлях» (1922р., з 1923 р. виходив під назвою «Студентські вісті»), науковий журнал «Історичний вісник» (1923), місячник студентів-католиків «Поступ» (1921). У відповідь на проникнення совєтофільських тенденцій у студентському середовищі почав виходити націоналістичний журнал «Смолоскипи» (1927). Союз українських студентських організацій під Польщею видавав офіційний журнал «Студентський шлях» (1931). У Львові було відновлено видання «Студентського вісника» (1935), який у 1923—1931 роках виходив у Празі як офіційне видання Центрального союзу українського студентства (ЦеСУС).

Із встановленням радянської влади на західноукраїнських землях студентська преса занепала. На Закарпатті в міжвоєнний період виходили студентські журнали «Подкарпатскій студент» і «Лучшая доля»; на Буковині — журнал «Промінь» (1921) і орган Союзу українських студентських організацій Румунії журнал «Студентські вісті» (1935, як додаток до часописів «Час» і «Самостійність»). Видавалися студентські журнали в еміграції. Студентські громади Варшави, Відня, Праги, Берліна також мали свої видання. Українські студенти заснували навіть журнали у США (журнал Союзу українських студентських товариств Америки «Студентське слово» та «Вісник студентської громади Нью-Йорку»), в Аргентині (двомовний орган місцевого Союзу українського студентства «Студентське життя»), Канаді та Австралії.

Після Другої світової війни в Радянській Україні домінувала комсомольська преса. Але навіть тоді окремі студенти видавали різноманітні «самвидавні» газети, інколи просто публіцистичні праці політичного характеру, які ставали у чітку опозицію з легальною пресою. Проте видання таких газет негайно припиняла каральна система, авторів тягали в управління та відділи КГБ, відраховували з навчальних закладів.

Сьогодні в Україні кожен поважний університет видає свою студентську газету (у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка виходить газета «Університет», у Національному університеті «Київський політехнічний інститут» — газета «Київський політехнік», у Львівському національному університеті імені І. Франка — «Каменяр», у Тернопільській академії народного господарства — «Академія», в Острозькій академії — «Острозька академія»). Усі вони мають той чи інший формат та різну кількість сторінок і іноді є чи не єдиним масовим джерелом інформації для студентів. Але кожна така газета передусім — виразник ідей адміністрації навчального закладу. На противагу до цих видань студенти створюють «самвидавні» газети. З ширшим входженням у наше життя Інтернету у студентів з’явилася можливість створювати мережеві ЗМІ («Бонет», «Студентський портал», «Колега»). Це поки що не таке масове явище, але найактивніші вже зрозуміли корисність таких проектів. Насамперед творцем таких електронних газет виступає сам читач, бо майже завжди пише відгуки на запропоновані матеріали, а іноді стає послідовним дописувачем. Існує думка, що за таким видом студентської преси — майбутнє, позаяк це досить дешевий та дієвий спосіб розповсюдження інформації. Для створення електронної газети потрібні лишень комп’ютер та вихід в Інтернет. Уже сьогодні можна надибати на такі речі, як «сайт 65 групи Дніпропетровського радіоприладобудівельного коледжу». Тобто можливості є, було б бажання.

Студентська друкована преса сьогодні виглядає не так строкато, як, скажімо, загальнополітичні видання. Причина того банальна: фінансування, що його виділяє навчальний заклад, ледве-ледве вистачає на елементарний друк, про колір та добрий папір можуть говорити одиниці. Наклади студентських газет сьогодні не надто великі, більше двох тисяч примірників майже не буває, рекламодавець також не спокушається таким тиражем, а переважна більшість студентських газет не передплачується і не продається. Винятком є хіба що «Аудиторія», яка має загальнодержавну сферу розповсюдження і котру можна передплатити в будь-якому куточку України. Але левова частка матеріалів у ній — місцевого характеру. Проте студентська преса все ж має свої перспективи, тому що студентство дедалі активніше входить у громадське життя і скоро назріє потреба створення загальнодержавного студентського видання.

Володимир КОНДИК, редактор відділу інформації освітнього студентського тижневика «Аудиторія», спеціально для «Дня»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ