Суспільство байдуже до «вашого ТБ»

(Коментар до статті В. Скуби «Багато залежатиме від суспільства», «День» № 99 від 10 червня 2010 року)

Дивно спостерігати, як питання свободи слова та спроб утиску окремих електронних ЗМІ дивним чином залишають байдужими здавалося б навіть політично заангажованих людей. Уважно ознайомився з матеріалом саме під такою назвою у «Дні» за 10 червня. Коментарі Романа Чайки, а особливо — Віталія Портикова, спонукали до роздумів. І я себе запитав: чому і в мене ці проблеми не викликають надмірного занепокоєння?

Можливо, відповідь у відверто шаблонному відображенні нашого життя у ЗМІ, особливо в телепросторі. Дивним видається, як одну й ту саму подію майже усі випуски новин подають із подібним коментарем, навіть відеоряд майже тотожний. Чим зайняті наші ЗМІ, що вони показують? Політику, та ще в її «верхівковому» вигляді. Немає глибини розкриття тем, практично відсутні глибокі розвідки, зате скандали привертають увагу. Далі накриває нова «піна» однакового «розливу». Навіть якісь неординарні речі — врятування хлопчиком своїх однолітків з-під льоду, автопригода за участю «мажорів», унікальна хірургічна операція, все показано так однаково і прісно, немовби насправді існує Міністерство правди.

Мусимо визнати, що журналісти часто байдужі до реальних потреб і запитів людей, слабо реагують на біль або безправ’я «маленького українця». А скільки тем, яких «не бачать» журналісти: тотальна «фальсифікація» продуктів харчування, безконтрольне забруднення довкілля, незрозумілі черги на кордоні та невмируща контрабанда, бідність учителів і сільської медицини, заакадемізовані премудрі шкільні програми, структурні зміни на селі й фактичне позбавлення селян землі — про це коротко, маленькими буквам і десь на маргінесі. На противагу цьому — десяток відверто дивакуватих політиків та їх сателіти — т. з політологи, не зникають з екранів і сторінок з ранку до ночі. Чи не цікаві суспільству думки вчених, суспільних діячів, простих людей та моральних авторитетів?

Саме тому суспільство байдуже до проблем «вашого ТБ чи ваших газет». Бо якби журналіст був з людьми у їхньому щоденному житті, то й підтримка б не забарилась.

І ще одне: один із україномовних телеканалів на День журналіста показав ряд матеріалів, які не увійшли в передачі — такі собі виробничі відходи цеху журналістики. При їх перегляді виникає просто шок — майже всі україномовні журналісти поза екраном і мікрофоном невимушено й природно розмовляють виключно російською. То що, вони українці лише за професією, а конкретніше — лише за гроші?