У порочному колі

Здається, у нас нічого не вчаться й не роблять жодних висновків із помилок та поразок недавнього минулого, за які вже заплачено великою кров’ю.

Ось дивлюся я начебто політично пристойний телеканал «Прямий». І що я там бачу? Олега Волошина, який використовує трибуну, при тому що його неласкаве ставлення до України здивувало навіть громадянина РФ соціолога Ігоря Ейдмана, про що він просто в очі Волошину й сказав. Цей діяч часів Януковича всіляко паплюжив українську делегацію в ПАРЄ за «нетактовне ставлення» до патологічних хамів із російських пропагандистських телеканалів, які Петро Порошенко справедливо назвав «фейкньюс ТБ». Нетактовність полягала в тому, що українські депутати заспівали російським медіапровокаторам гімн України. Навіщо запрошувати на респектабельні телеканали пана Волошина і йому подібних? Звісно, немає такої мерзоти, яку не можна було б прикрити «свободою слова». А спікерів, схожих  на  Волошина, вже запрошували свого часу: це й «вільний журналіст» Чаленко, і «громадський діяч» Корнілов, і колишній мер і суддя Олейник та інші, які 2014 року втекли до Москви. Дурні. Вони могли б спокійно сидіти в Києві, їх би, як і раніше, тягали по всіх телестудіях і вони говорили б те саме, що сьогодні говорять в столиці РФ. Час би вже, крім поняття «політична проституція», запровадити ще й поняття «медіапроституція». Здається, значна частина журналістики         — це теж одна з прадавніх професій.

Я вже не кажу про феноменальну дурість. Адже вже пройшли гірку школу до 2014 року, коли широко надавали трибуну антидержавним агітаторам. І знову за старе... До речі, склад учасників всіляких ток-шоу дуже багато може розповісти про телеканал. Дивіться, кого вони до себе запрошують, і вам усе стане зрозуміло. Можна констатувати абсолютну безпринципність олігархічного ТБ і журналістики олігархічного типу взагалі.

У політологів певного штибу почалася негативна реакція на автокефалію українського православ’я. Якщо політик Володимир Ар’єв чітко й однозначно заявив про церковну незалежність України: «Ми не можемо ні з якого погляду підкорятися країні, яка веде проти нас війну. Ми розриватимемо з ними зв’язки, це природно», — то, наприклад, новоявлений улюбленець «Прямого» політолог Якубін у його звичній манері маніпулював, закликаючи «не змішувати світське та церковне». Але ж РФ змішує, причому не лише на своїй території, а й на українській. Якубін, напевно, не знає, що з приводу української автокефалії було засідання ради національної безпеки Росії. Навіщо державний орган втручається в церковне питання?

Якубін залякував Україну всілякими бідами. Жонглюючи вирваними з контексту історичними фактами, він свідомо ігнорував церковну практику православного світу. Усі незалежні православні (за складом населення) держави прагнуть автокефалії і, як правило, її отримують. Про це політолог умовчав. Навіщо його запрошують в ефір «Прямого»? Адже абсолютно очевидно, яку лінію він проводить, дезінформуючи аудиторію... Якубін цілком природно виглядає на NewsOne і на «112», а от на «Прямому» — це щонайменше дивно.

І інший політолог, Валентин, Гладких, теж виступав у такому ж дусі, мовляв, не треба політикам втручатися в церковні справи. А що ж раніше, коли  Москва  тотально втручалася в церковні справи України, всы ці «гладкі» глухо мовчали? Відповідальні політики України втручалися й втручатимуться (сподіваюся), коли церковні справи стають питанням національної безпеки.

Гладких натякав, що не треба квапитися з автокефалією, в Москві є різні тенденції, мовляв, почекали б іще років 100, і все б само вирішилося.

Військовий експерт Мусієнко, теж дуже переляканий, ділився своїми побоюваннями й «плакав» — навіщо почали всю цю автокефалію...

Як би чогось не вийшло...

Політолог Володимир Горбач демонстрував особливий страх перед провокаціями, на які ні в якому разі не можна піддаватися. Його опонентка, народний депутат Оксана Корчинська, поставила питання: а як бути, якщо російська агентура в Україні почне захоплювати церкви й монастирі, встановлювати свій контроль над урядовими будівлями й державними установами. Що, все це слід допускати, щоб не піддатися на провокацію? 2014-го нам казали: не піддаватися на провокації в Криму. Не піддалися. І Крим втратили. Тепер за цією ж схемою втрачатимемо всю Україну? На запитання практика, фронтового волонтера Оксани Корчинської кабінетний теоретик Володимир Горбач членороздільної відповіді не дав.

А на Еспресо-ТБ така собі Оксана Белякова, яка відрекомендувалася «професійним істориком», теж виступала в дусі — «ну, навіщо нам ця автокефалія, жили ж без неї спокійно». При цьому «професійна» повідомила масам, що Західна Україна — це суспіль греко-католики. Узагалі-то Волинська й Рівненська області (які, поза сумнівом, є Західною Україною) — майже цілком православні. Там навіть є чимало прибічників Московського патріархату. Майже суцільно православна Чернівецька область (і українське, і румунське населення), до половини православних на Закарпатті. І навіть у греко-католицьких областях — Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській — є значні групи православних. А одна з головних цитаделей Московського патріархату в Україні — Почаївська лавра — розташована на території Тернопільської області.

На Еспресо-ТБ з селекцією експертів справа йде краще, ніж на інших телеканалах, але й у них бувають ось такі «експерти».

На «112» пан Гордон розмовляв з редактором київського видання Юлією Мостовою, яка дала цікаву оцінку Юлії Тимошенко: «Тимошенко дуже талановита і яскрава оболонка, ніколи не знаєш, чим вона буде наповнена». Ось цим і небезпечна. Доля великої країни не має залежати від таких випадковостей. Між іншим, на думку Мостової, системна корупція прийшла до України через ЄЕСУ.

На тому ж каналі такий собі пан Лазарев паплюжив український націоналізм і патріотизм. Типово московська програма, звичайна на «112».

Після нього з’явився близький свого часу до Партії регіонів пан Горбаль і вимагав репресій («реагувати різко») проти ультраправих.

А я думаю, що під час війни треба різко реагувати на ультрапромосковських, оскільки вони абсолютно ворожі Україні.

Ті, кого називають ультраправими, гинули за нашу країну під Іловайськом. А ось ті, хто разом з Януковичем руйнував і здавав Кремлю Україну, тепер процвітають в ефірах опозиційних до нашої країни телеканалів.

Порядок денний багатьох телестудій змінив вибух  в окупованій Керчі з масовими жертвами. За всі роки незалежності України нічого подібного в Криму не траплялося, життя на півострові було набагато спокійнішим, ніж зараз. Хоча й тоді Кремль вносив сум’яття, але оскільки його контроль був частковим, а не повним, як нині, страшних кривавих ексцесів практично не було. Україна тоді (зокрема Крим і Донбас) вигідно відрізнялися від Росії з її постійними терористичними актами, заколотами, смутою. Що ж, тепер у Криму перемагає загальноросійська політична мода. Звичайно, вже зафіксовані спроби російських «геббельсів» кинути тінь на Україну й кримських татар, припадочна Скабєєва з її пропагандистської хатинки в Москві звинувачувала в тому, що сталося в Керчі... українських націоналістів.

Кримський теракт (російські слідчі вже змінили кваліфікацію з теракту на «масове вбивство») стилістично нагадує вибухи будинків у Москві й Волгодонську.

На «Прямому» екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко, коментуючи, сказав, що окупаційна влада не здатна підтримувати громадський порядок у Криму. І це при типовій поліцейській державі, при величезній кількості працівників ФСБ, безлічі поліцейських формувань, жорсткому тиску на суспільство, коли хапають за необережно сказане слово, за косий погляд. І при цьому вони бездарно прогавили такий масштабний теракт. То чого ж варта вся їхня «пильність», усі часто надмірні зусилля щодо безпеки? Колосальний поліцейський апарат не спрацював. Утім, ми не знаємо, що там реально сталося. І навряд чи дізнаємося. Така вона, Росія...