Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

В одному окремо взятому місті

Або Ще раз про те, що Шевельов не працював би в престижних західних університетах, якби співпрацював із нацистами в окупованому Харкові
3 жовтня, 2013 - 16:20
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Однією з найобговорюваніших в телепросторі подій став акт антиукраїнського вандалізму в Харкові, де кувалдами розбили меморіальну дошку на честь великого харків’янина, ученого зі світовим ім’ям Юрія Шевельова. Останнім часом багато підлості в нашій країні робиться під прапором «антифашизму». От тільки «антифашизм» цей дуже нагадує те явище, з яким ці «антифашисти» нібито борються. Крайній ступінь політичної нетерпимості, злісне заперечення інших поглядів, оскаженілість, нездатність до нормального діалогу й комплекс носіїв єдино можливої істини змушують пригадати їхніх нібито антиподів. В Україні згадана політична секта вирізняється ще однією особливістю: ненавистю до української мови, культури, історії й схильністю ототожнювати все власне українське з фашизмом. При цьому висловлювання сектантів дають підстави підозрювати їх у неуцтві, судячи з усього, про італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм вони мають найтуманніші уявлення, використовуючи ці поняття виключно як політичну лайку, як ярлики для не симпатичних їм осіб і організацій. Самозваних «антифашистів» можна вважати знавцями предмету лише тією мірою, в якій радянську партійну номенклатуру можна було вважати знавцями марксизму. До речі, коли в одну звітну доповідь ЦК КПРС Л.І. Брежнєву молоді ерудовані, як тепер говорять, спічрайтери вписали цитати з Маркса, генсек розгубився й сказав: «Хлопці! Навіщо ви це вписали? Ну хто ж повірить, що Льонька Брежнєв читав Маркса?» Проте, незважаючи на більш ніж скромні пізнання, свербіж усіх судити і перевіряти на «фашизм», що охопив «антифашистів», непереборний.

ЗВИНУВАЧЕННЯ НА АДРЕСУ ШЕВЕЛЬОВА ЗРОБИЛИ Б ЧЕСТЬ СЛІДЧОМУ НКВС

От і щодо Юрія Шевельова назване угруповання взялося доводити «фашизм» видатного вченого. Причому, зір у цієї «інквізиції» напрочуд своєрідний, такий само вибірковий, як наше критиковане Європою «правосуддя». Коли кілька років тому в РФ з великими почестями відбувалося перепоховання російського філософа Івана Ільїна, котрий писав у емігрантській пресі хвалебні статті про німецького фюрера й антисемітські агітки, ніхто з «антифашистів», звісно, нічого не зауважив і ніяк не відреагував. Тим паче що протегував процес сам В.В. Путін разом з Н.С. Міхалковим.

А тут «три багатирі», три досвідчені харківські «антифашисти» — Ройтман, Добкін і Кернес вовчою хваткою вчепилися в українського філолога, звинувачуючи у всіляких гріхах. Можна було б сказати, мовляв, ну гаразд, нехай ці пани побавляться, але біда в тому, що поступово поняття «антифашизм», зокрема й завдяки їхнім старанням, стане у нас синонімом поняття «українофобія» й повністю дискредитується, що було б украй небажано.

Харківська дикість з кувалдами обговорювалася на каналі TBі, а потім дискусія перекочувала в «Шустер LIVE» на «Інтері».

Добкін і Кернес виправдовували те, що сталося, рішенням міської ради, щоправда, як з’ясувалося, ще 2011 року ініціатори встановлення меморіальної дошки отримали офіційний дозвіл. Вандалізм освячувався «антифашистами» суто радянською демагогією, нібито всі люди у нас мають бути вірні комуно-совєтському режиму, а ті, кому він не подобався й не подобається, «фашисти» й «зрадники», як Шевельов.

Щоправда, Геннадій Кернес виявився хитрішим за інших і почав інтенсивно звалювати те, що сталося, на «невідомих осіб», які потрапили в камери відеоспостереження й могли бути легко встановлені за мінімального бажання місцевої влади. Але вони досі залишаються «невідомими солдатами». Кернес всіляко доводив, що влада ні в чому не винна. А мені-от здається, що в цьому випадку вона винна в усьому. Хто ж, якщо не вона, викликав нездорові пристрасті в місті? Хто, якщо не вона, провокував «невідомих осіб» на «подвиги»? Хто, якщо не Михайло Добкін, публічно називав іноземного члена НАН України й лауреата Національної премії ім. Шевченка «фашистським мерзотником»? Те, що сталося в Харкові, можливе лише в атмосфері крайньої українофобії. Зрозуміло, прибічникам відродження совєтизму вельми неприємно читати оцінки Шевельова, наприклад, такі: «Безглузда війна двох диктаторів: Сталіна й Гітлера». Але це правда. Місто Харків було пов’язане в 20-х — на початку 30-х років минулого століття з українським національним відродженням, а ще раніше, на початку ХІХ століття саме Харківський університет був центром українського патріотизму й національних студій. Але сьогодні місто стараннями «антифашистів» зразка Добкіна — Кернеса застрягло в ментальності сталінізму, в покритій мохом совєтчині, що виступає демонстративним запереченням суверенної Української держави.

Звинувачення на адресу Шевельова, що стосуються періоду його життя в окупованому Харкові, зробили б честь слідчому НКВС. Так, як і мільйони інших людей, Шевельов був в окупації й намагався вижити, а отже, мав десь працювати й заробляти на хліб насущний. Лише «совкова» психологія здатна поставити це людині в провину, звинуватити в зраді без найменших підстав. Україну Юрій Шевельов ніколи не зрадив, залишаючись вірним їй до кінця свого життя. А бути вірним товаришеві Сталіну людина (якщо вона не Добкін і не Кернес) не зобов’язана. Ну, люблять ці два діячі СРСР до нестями, але чому й від решти вимагають подібних емоцій? Зрадити може лише свій, чужак не здатен на зраду за визначенням, а для радянського режиму Шевельов своїм не був, і ніжних добкінсько-кернесівських почуттів до нього не мав.

Особливо розчулила заява харківського керівного тандему, що меморіальну дошку Шевельова розбили «представники націоналістичних сил», щоб у всьому звинуватити владу. А коли в Харкові розбили меморіальну дошку Патріарха Йосипа Сліпого, це теж зробили «українські націоналісти»? Тут у тандему або вже клініка, або крайній ступінь презирства до публіки.

Дійство, яке давали в Шустера харківські начальники, справляло гнітюче враження. Ці панове виглядали з культурного погляду якимись варварами, навіть незважаючи на заяву Добкіна, що в нього вдома книжки є, він їх читає й свою бібліотеку може продемонструвати.

Що ж, доводиться ще раз констатувати, що вже 22 роки триває, не припиняючись ні на хвилину, війна між антиукраїнськими силами й Україною.

А щодо «гріхів» ученого, то ніколи б Шевельов не працював у престижних західних університетах, якби співробітничав з нацистами в окупованому Харкові. Примітно, що всупереч інсинуаціям Добкіна — Кернеса, Асоціація єврейських організацій України виступила на захист пам’яті й чесного імені Юрія Шевельова.

Харківські начальники полум’яно закликали нас до радянського патріотизму. Чи не тому, що для них самих абсолютно чужим є патріотизм український?

Нардеп від «Свободи» Андрій Іллєнко нагадав, що в Харкові стоїть пам’ятник комуністичному партійному діячеві Постишеву, якого український суд визнав одним з організаторів Голодомору, й ніхто цей пам’ятник не прибирає. Так, поки ми в своїй країні не покінчимо зі сталінщиною, з тоталітарним минулим, ніяка Європа нас не врятує. Про яку Європу можна говорити з вулицею Чекістів у Харкові? Кернес жорстко дискутував з екс-нардепом Філенком, називаючи його «хитрим лисом». Ой уже цей по-дитячому наївний і простодушний Геннадій Кернес, «жертва» підступного хитруна Філенка.

До антишевельовської історії підключився й комуніст Голуб. Цей галицький більшовик стверджував, що в період окупації Шевельов проживав у квартирі знищеної сім’ї. У тій важкі часи люди жили там, де була можливість. Вибирати часто не доводилося.

Савік Шустер єхидно запитав марксиста-ленінця Голуба: «Ви львів’янин? А хто у Львові вселявся у квартири вигнаних львів’ян?» Голуб з партійною принциповістю промовчав. Напевно, не знає. Комуніст добалакався до порівняння ученого-філолога Шевельова з нацистським медиком і офіцером СС доктором Менгеле, який ставив жахливі експерименти на людях. Краще б з Менгеле Голуб порівняв полковника медичної служби, члена ВКП(б) Майрановського, начальника секретної токсикологічної лабораторії НКВС — МДБ, який не поступався нацистському колезі в експериментаторстві над людьми. Зокрема, там виготовлялися особливі отрути, які випробовувалися на в’язнях радянських концтаборів. За допомогою цих отрут були, наприклад, знищені колишній нарком освіти УРСР Шумський і греко-католицький єпископ Закарпаття Теодор Ромжа. Деякі московські газети писали, що лабораторія діє досі.

Не комуністам звинувачувати будь-кого в чомусь. Вони уникнули відповідальності за найстрашніші злочини й досі не розкаялися. Але уникнули тимчасово, сподіватимемося. Ще не вечір. А щодо квартир і будинків, то в Таллінні, Ризі, Вільнюсі й Каунасі радянські офіцери, прокурори, партійні й комсомольські функціонери спокійно вселялися в квартири розстріляних і депортованих (радянською владою!) естонців, латишів і литовців, поляків і євреїв, в будинки людей, які тікали від радянських «визволителів». Адже Шустер не випадково поставив «квартирне» питання Голубу.

Екс-президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга згадувала, як її сім’я тікала з Риги. Залишалося зовсім трохи до появи «визволителів», а її мати ретельно гладила завіски. На здивоване запитання дочки відповіла: «Нехай знають, що тут до них жили культурні люди».

А в Криму вся ця радянська публіка заселялася в будинки депортованих татар, греків, болгар, вірмен і німців. Але про це більшовик Голуб не розповість, він про Шевельова.

Голуб поскаржився, що він іще не керував Україною, але сподівається покерувати. Ну, якщо наш народ, передусім на південному сході, не порозумнішає, так і буде.

САНКЦІЇ ФІФА ЯК АНТИУКРАЇНСЬКА ПІДЛІСТЬ

Шустер повідомив неприємну звістку про каральні санкції ФІФА проти українських футбольних уболівальників, які нібито під час матчу зі збірною Сан-Маріно у Львові допустили якісь «расистські» й «нацистські» прояви. Дуже показово, що обвинувачі всіляко уникали конкретики, а коли все-таки сказали, в чому ж полягав «нацизм» і «расизм», то виявилося, що це червоно-чорний прапор Української повстанської армії, герб Львова й портрети лідерів національно-визвольної боротьби.

Я уважно дивився телетрансляцію зі Львова, але жодних нацистських вітань або емблематики не побачив. Рішення ФІФА про колективне покарання нашої країни — це звичайна антиукраїнська акція, пролобійована противниками України, що мають сильні позиції в цій міжнародній організації, яка нестримно політизується. Адже ми ще не забули, як 2012 року перед чемпіонатом Європи з футболу нас звинувачували в «расизмі». Усі звинувачення луснули, але бажання звинувачувати залишилося.

Звинувачення ФІФА голослівні й недобросовісні. Зрозуміло, що відомим державам і їхнім спецслужбам напередодні Вільнюського саміту треба за будь-яку ціну дискредитувати Україну. Тут ось недавно, коли збірна України зустрілася зі збірною Англії, на київському Хрещатику «невідомі особи» (знову «невідомі особи»!) завдали ножових поранень англійським уболівальникам. Ну, натовкти пику — це наші футбольні фанати (як і британці!) цілком можуть, але ножиками людей різати — це абсолютно не в їхньому стилі.

Кілька років тому тодішній глава Росії Дмитро Медведєв публічно подякував органам Федеральної служби безпеки РФ (ФСБ) за недопущення вступу України до НАТО. Цікаво, в разі провалу підписання Україною асоціації з Європейським Союзом, якій російській спецслужбі дякуватиме Володимир Путін?

На екрані в студії Шустера з’явився Григорій Суркіс, член керівництва УЄФА, який закликав щось там пояснювати чиновникам з ФІФА. А чи треба? Чом би не подати на ФІФА до суду? І нехай би вони там доводили (якщо вже вирішили пограти в політику!), що боротьба українського народу за національну незалежність — це «нацизм».

Цікаво, а дозволила б собі ФІФА дискредитувати національно-визвольний рух хоча б однієї африканської країни? Авжеж, ні. Це одразу було б розцінено як «расизм». А чорних ображати не можна, для цього білі. І як ФІФА відреагувала б на портрети Сталіна?

Ми переживемо й цю не найбільшу антиукраїнську підлоту. Слід розуміти, що до Вільнюса можливі ще більші провокації: наприклад, підпали синагог, вбивства представників етнічних меншин, організація межетнічних і міжрелігійних зіткнень, після чого ведучий російського телеканалу «РТР» Дмитро Кисельов з перекошеним від постійної брехні ротом розповість про «жахи національної нетерпимості в Україні» на тлі, певна річ, повного благополуччя в РФ. Нам треба вистояти, оскільки надто багато поставлено на карту. Той же Кисельов, у черговий раз шельмуючи Україну, використав неологізм «мазепізм», чомусь порівнявши славетного гетьмана (як говорив наш народ: «Від Богдана до Івана не було гетьмана!») з В.Ф. Януковичем. Ну, в Російській імперії говорили «мазепинство»...

Як справедливо із цього приводу висловився в студії Шустера професор НАУКМА Володимир Панченко: «Ми завжди будемо для Москви мазепинцями, якщо хоч трохи захищатимемо свої національні інтереси». В.Ф. Янукович — найбільш проросійський за всі ці 22 роки український президент, але РФ потрібен такий, який би спав і пробуджувався, їв і пив, говорив і мовчав виключно за свистком з Москви. А якщо не хоче, отже, «мазепіст», як витончено висловився кремлівський пропагандист і щасливий власник маєтку в українському Криму Дмитро Кисельов.

Ігор ЛОСЄВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments