«Валюта для рекламодавців»,

Останнім часом поняття «рейтинг» майже витіснило всі інші якісні характеристики телепрограм. Ним оперують фахівці, журналісти й телеглядачі. На жаль, попри те, що це поняття стало загальновживаним, далеко не всім зрозуміло, яким чином вимірюється цей рейтинг, що таке people meter (піпл- метр) і чи потрібно взагалі довіряти телевізійним рейтингам? Саме це намагалися з'ясувати гості одного з останніх випусків програми «Лінія конфлікту» з Машею Єфросиніною.

«Для того щоб з'ясувати, що дивляться 48 мільйонів українців, — повідомив директор компанії GfK-USM Олександр Федоришин, — необхідно опитати або всіх або частину із них. Насамперед потрібно зробити правильний зріз населення, щоб ця частина представляла собою всі вікові групи населення, людей різних професій, статі, освіти. Цим і займається наша компанія. Далі — це вже технічний процес». Підбір сімей, серед яких проводяться дані дослідження, здійснюється за 40 параметрами й повністю співвідноситься у відсотках із населенням України (та ж відсоткова кількість сімей із двох людей, робітників, дітей тощо). «У цих сім'ях (а сьогодні дослідження здійснюється в 1600 українських сім'ях, тобто серед чотирьох тисяч осіб), — додав Олександр Федоришин, — установлюються спеціальні пристрої, які приєднуються до телевізора. Ці пристрої фіксують, на який канал ввімкнено телевізор у певний час. Існує спеціальний пульт (він приблизно такий самий, як пульт від телевізора), де кожен глядач-член сім'ї має свою кнопку, яку він натискає для ідентифікації, щоб ми знали, хто конкретно — дитина, чоловік, жінка, людина похилого віку — дивиться цю програму». Такі пристрої називаються people meter, що буквально означає «вимірювання людей», тобто їхньої кількості як глядачів даної програми. Цікаво, що повноправними глядачами з виділеною для них кнопкою на пульті people meter є діти від чотирьох років.

Попри клопітку роботу дослідників Андрій Черніков, головний редактор одного з інтернет-видань, констатував: «Виходячи з того, що я бачу по телевізору, я розумію, що я не потрапляю ні в один із цих соціальних зрізів». Та й чи справедливо взагалі, щоб 4000 громадян вирішували, що дивитись 48 мільйонам? Чи не замало цих людей, яких нікому не доводилося зустрічати (мабуть, через те, що вони зобов'язуються не розголошувати інформацію про участь у дослідженні, а можливо, з інших причин?), щоб вивчити громадську думку? Тут має місце ще й фінансове питання, тому задіяти більшу частину населення в проекті поки що неможливо та й непотрібно, вважають спеціалісти. Як повідомив Дмитро Дутчин, директор із маркетингу ТОВ «Інтер-реклама», існує 65 країн, в яких проводяться такі вимірювання. У світі є всього-на-всього три компанії, які на цьому спеціалізуються (одна з них робить дослідження для України). На сьогодні такі вимірювання проводяться лише в містах, чисельність населення в яких перевищує 50 тисяч (таких міст в Україні 102). Тому телесимпатії глядачів менших населених пунктів не враховуються й жодного впливу на рейтинги не мають...

«Рейтинг — це валюта для рекламодавців, — вважає Дмитро Дутчин. — Одне — це правдивість виміряної інформації, а інше — трактування цієї інформації, тобто переведення її в рейтинги». А що тільки не може відбуватися в нашій країні, коли за цим стоять гроші...

Говорячи про рейтинг тієї чи іншої програми, необхідно зважати й на час її виходу в ефір. Тому тут виникає ще одне поняття: прайм- тайм — час, коли більша частина населення дивиться телевізор, тобто вечірній. Саме вихід програми у прайм-тайм чи поза ним є чи не вирішальним у питаннях рейтинговості. Більшість із нас починають дивитись ту чи іншу телепередачу, серіал тощо тільки тому, що вона виходить у зручний для нас час. Тоді хто створює рейтинги: населення чи люди, які ставлять «потрібну» програму в «потрібний» час?.. «Рейтинг і прайм- тайм — це ті «горбоконики», якими оперують рекламні менеджери, — переконаний Вадим Ярошенко, ведучий телепрограми «Зона ночі» («Новий канал»), яка за визначенням транслюється вночі, а отже, високими рейтингами не відзначається. — Програма чи телеведучий існують рівно доти, доки зацікавлений у них рекламодавець. Рейтинг — це насправді страшилка, яку придумали для журналістів».

Що ж, «Лінія конфлікту» провела своєрідний лікнеп у питанні рейтинговості, зосереджуючись, здебільшого, на самому процесі вимірювання й роз'яснюванні ключових понять. Та стосовно довіри чи недовіри рейтингам раз і назавжди визначеної відповіді просто не може бути, адже тільки-но починаєш схилятися до якоїсь із сторін — одразу з'являються десятки «але». Можливо, час та свідоме ігнорування принаймні частиною глядачів відверто неякісних телепрограм унесуть якісь корективи в це питання...