Нас послано тільки пророкувати воскресення мертвих і будить сонних. Се наше діло.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

Забутий співець Космача

Чому ім’я талановитого митця Олекси Друченка не зустрінеш у словниках художників України?
25 липня, 2013 - 15:34
«ПЕРЕД ДОЩЕМ, с. КОСМАЧ», 1959 р.
«ГУЦУЛЬСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ», 1968 р.
«СТАРА ХАТА», 1959 р.
«ГОРІШНЯ ЦЕРКВА В с. КОСМАЧ», 1946 р.
«НАТЮРМОРТ ІЗ ДЗВІНОЧКАМИ», 1966 р.

Пам’ятаю з далекого дитинства, як часто з батьком їздили трамваєм на Привокзальну площу, довго йшли Залізничною вулицею, сповненою грюкоту, пилюки та кіптяви з паровозо-вагоно-ремонтного заводу та, врешті-решт, опинялись перед старим, ще австрійським, триповерховим будинком. Піднімалися вузькими дерев’яними й дуже скрипучими сходами на третій поверх і зупинялися перед пофарбованими у червоний колір дверима. Тут жили добрі батькові знайомі. Пан Олекса та пані Міся — художник Олекса Друченко з дружиною.

За великим круглим столом, коли пані Міся наливала в горнятка золото-світлої паруючої «гарбати» й розрізала на невеличкі окрайці солодкий «цвібак», батько й пан Олекса поринали в розмови-спогади. Однолітки-ровесники з різницею в один день, хоч і народжені в різних політичних умовах поділеної кордонами держав України, були об’єднані ідеєю свідомого українства. Охрім Кравченко розповідав про своє навчання в Київському художньому інституті в майстерні Михайла Бойчука, а Олекса Друченко — про роки, які провів у приватній школі Олекси Новаківського у Львові; про роки заслань і випробувань на Уралі, де кожен із них побував; про мистецькі проблеми совєтського середовища в умовах безликого «соціалістичного реалізму», коли багато художників, не причетних до виставкомівських «кормушок», опинилися на межі виживання...

Олекса Друченко. Імені цього художника не зустрінеш у «Словнику художників України», не зазначено його й у довіднику «Художники Радянської Львівщини», не згадано й у нещодавно виданому дослідженні В. Бадяка про діяльність Львівської організації СХ України. І лише в дослідницькій праці Л.Волошин, присвяченій історії школи Олекси Новаківського, знаходимо стислі біографічні дані про художника.

Отже, народився Олекса Друченко в містечку Дубно на Рівненщині 9 лютого 1903 року. Тут же, в містечку, здобув початкову освіту, закінчивши чотири класи церковно-приходської школи. Малюванням захопився рано, але здобути професійну освіту молодому хлопцеві з периферії в умовах панської Польщі було не так-то й просто. Тому перші ази мистецьких студій здобув у іконописній школі-майстерні Почаївської лаври, де навчався впродовж 1925 — 1926 років. До речі, саме в цій майстерні навчався ще один майбутній львівський художник — Олекса Шатківський. Навіть недовге заняття в іконописній майстерні виявило мистецькі здібності юнака — й із рекомендаційним листом влітку 1926 року він приїжджає до Львова й постає «перед очі» маестро Олекси Новаківського. Фінансова скрута молодого слухача школи призвела до того, що певний час він жив у помешканні О. Новаківського, де мав змогу ближче пізнати свого Вчителя, його манеру малярства, експресію композиції творів, барвистість колористичної гами. Та й приватне життя маестро не залишилося поза увагою молодого художника.

Улітку 1927 року разом із іншими учнями школи виїздить на літній пленер до Космача. Монументальні краєвиди гуцульського села, барвиста одіж його мешканців, чисті й щирі душі селян назавжди полонили його уяву. Й від того часу (з майже десятирічною перервою із незалежних від нього причин) й до початку 80-х років О.Друченко завжди проводив літній час у присілках і околицях Космача.

Враження від перших «вакаційних виїздів» відобразились у ряді пейзажних творів, які були експоновані на ІІІ виставці Школи, що відбулася 1929 року в Академічному домі у Львові. «Показ робіт учнів відбувся в багатьох містах: у Коломиї, Станіславі, Стрию, Перемишлі, Бережанах, Тернополі». На превеликий жаль, з того часу збереглося лишень два автопортрети художника, датовані 1927 та 1928 роками, які розміщено в приватних збірках львівських колекціонерів.

1930 року було засновано Товариство прихильників мистецтва, завданням якого стала фінансова підтримка учнів школи О.Новаківського. Однією з акцій Товариства стало влаштування виставки малярських полотен учнів школи, об’єднаних у групі під назвою «Руб». Прихильні рецензії на виставки Школи з’являлися на шпальтах львівської газети Chwila, художній критик якої — тонкий ерудит Артур Ляутербах — був великим прихильником і шанувальником малярства О.Новаківського.

Якщо на початку ХХ століття провідну роль у підготовці молодих художників, вихідців з Галичини, належала Кракову, то в 30-ті роки значна кількість молоді вчиться у Варшаві. Тамтешня Академія красних мистецтв давала в ті роки добру професійну підготовку, яка грунтувалася на міцному рисунку, продуманому колориті та композиційному осмисленні. Тому після навчання в Школі та завершенні студій з ужиткового мистецтва у Львівській мистецько-промисловій школі Олекса Друченко у 1938 — 1939 роках проводить два семестри в професора Ф.Конарського у Варшаві.

Приїхавши на літні вакації до рідного Дубна, вже не повернувся на навчання до Академії. Осінні події «золотого вересня» перешкодили подальшому навчанню. Та й твори цього періоду безслідно зникли в Дубно за часів воєнних перипетій (зберігся лише портрет приятеля Бруно Юстуса, який в пізніші роки завжди висів на стіні вітальні помешкання Друченків). Потрапивши під хвилю масових репресій проти освіченої та свідомої української молоді, був мобілізований «першими совітами» до «строй батальйону» й серед трьох тисяч юнаків із західних областей відправлений на Урал, в концентраційні «робочі» табори , де перебував до 1945 року.

Звільнившись із заслання й поховавши батька, 1946 року О.Друченко переїздить до Львова, де спочатку влаштовується художником-декоратором у Драматичному театрі ім. М. Заньковецької, а з 1947 року — асистентом-інструктором зі стінної поліхромії в Училищі декоративно-прикладного мистецтва. Саме тут, в ЛДХПУ, доля та ідентичні національні переконання зводять Олексу Друченка з одним із «ненадійних приїжджих» — художником-бойчукістом Охрімом Кравченком, що також на той час викладав в училищі. Але як «носій ворожої буржуазної ідеології» швидко був звинувачений у формалізмі, й на вимогу «борців за радянське реалістичне мистецтво» — В.Любчика та І.Гуторова, — як і ряд інших художників, звільнений із навчального закладу.

Наступні роки працює художником-оформлювачем у Львівському історичному музеї, де в той час відбувалися значні реконструкційно-експозиційні роботи. Тут О. Друченко створює великі тематичні панно ідеологічного спрямування, які мали відображати тяжке життя народу в умовах «дорадянського періоду» — «Стара Галичина. Селянка боронує поле», «Кузня за панської Польщі», «В очікуванні роботи. Безробітні».

Ігнорований офіційними мистецькими колами, митець не був прийнятий в члени Спілки художників, рідко брав участь у мистецьких акціях і тематичних виставках, займаючись малярством у вільний від основної роботи час. А в літні місяці знову, як у молоді роки, починає виїзди на пленери до улюбленого Космача, з яким не розлучатиметься впродовж наступних років.

Краєвиди Олеси Друченка, мальовані з натури, виявляють майстерність тонкого рисувальника й митця-колориста, що опирається на гармонійному поєднанні основних і доповнюючих кольорів, витонченому зіставленні теплих і холодних тонів, відчутті колористичної домінанти в композиційному вирішенні того чи іншого краєвиду. Колористична барва — золотаво-багряна, зеленувато-жовта та волошково-блакитна — не лише створює гармонію, а й надає творам відповідного емоційного стану й настрою, особливо в зображенні архітектурних мотивів — таких, як «Горішня церква в с.Космач» (1946), «Стара хата» (1959), «Перед дощем. Село Космач» (1959), «На окраїнах Карпат. С.Космач» (1965), «Річка в с. Дора» (1965).

Ряд творів присвячено гуцульському побуту та святковим подіям, де яскравими жовто-гарячими барвами передано радісно-урочисті моменти з життя космачан — «Легінь з с. Космача» (1957), «Космачанка» (1958), «Гуцулка з вишивкою» (1965), «Гуцульське весілля» (1968), «Гуцульське весілля. Молоду ведуть» (1968), «Гуцульське весілля. Перед хатою» (1968).

Своєрідними є натюрморти художника — експресивні, колористично наповнені, подані в певному психологічно-настроєвому ключі, як, наприклад, «Натюрморт з дзвіночками» (1966), де квітковий мотив вдало доповнено недбало кинутим капелюхом на передньому плані, створюючи відчуття, аналогічне творам Ван-Гога.

Своє 80-річчя 1983 року Олекса Друченко відзначив тихо й скромно. У колі дружини й декількох найближчих друзів. Того ж року, 13 серпня, митця не стало... Увесь свій творчий спадок художник заповів для Національного музею у Львові.

Ярослав КРАВЧЕНКО, кандидат мистецтвознавства. Фоторепродукції надано автором
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments