«Золотий» час червоного барбарису

Барбариси належать до сімейства, яке налічує понад півсотні видів, що різняться розмірами, забарвленням листя, квітів і плодів. Більшість із них росте в Азії.

В Україні цей гарний кущ із червоними продовгуватими ягідками поширений, здається, на всій території, найчастіше на узліссях, галявинах, під шатром зріджених деревостанів та на схилах пагорбів. А його запашні кислуваті плоди українці називають «північним лимоном» та «кислицею». Проте в кінці осені, десь після перших морозів, ця кислота зменшується, а гіркота згодом зникає.

Не дуже молодим людям відомі популярні цукерки дитинства, ароматні «барбариски» — льодяники і карамельки. Тому чагарник, що дарує плоди, які використовуються в кондитерській промисловості, іноді називають ще мармеладним або цукерковим кущем. А ще він дуже гарний, особливо коли дозрівають червоні продовгуваті плоди.

Північні народи, навпаки, складали легенди про колючки цієї рослини, наділяючи її суворим характером. До речі, у дикому вигляді барбарис зустрічається повсюдно в Західній, Центральній і Південній Європі, його немає хіба що в Скандинавії й на Британських островах.

Назву цей гарний кущ отримав за формою своїх квіток. У перекладі з арабської слово beiberi означає «з пелюстками, подібними до морської раковини». Назву рослині, як і більшості інших, дав, звичайно ж, Карл Лінней. Він вважав (тепер, кажуть, помилково), що саме бербери занесли цей кущ на північне узбережжя Середземного моря з Лівії й Тунісу. Деякі ж сучасні фахівці переконані, що назва походить від слова «варвар» — так древні римляни називали германські племена. А ще дехто — що від латинського слова, яке означає «ведмежа ягода».

ПРО ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ВІДОМО ЗДАВНА

Опис барбарису знайдено на глиняних табличках із бібліотеки ассірійського царя Ашурбаніпала, зроблених у 650 році до н. е. Там збереглися записи про плоди барбарису, які здатні очищати кров. У прадавній Індії ягоди барбарису теж використовували як засіб, що очищає кров. А в Давній Греції та Римі барбарис взагалі ріс у кожному саду, бо тамтешні люди вірили: ця рослина приносить щастя й удачу. Шанували його й тибетські монахи. Добре знали й використовували цілющі властивості барбарису в Київській Русі: настоянку з кори, стебел і коренів застосовували для угамування кровотеч, зняття запальних процесів, лікування застудних захворювань.

ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

А ось якихось 200 років тому ставлення до барбарису різко змінилося. У ХІХ столітті гарні кущі почали винищувати, оскільки у Франції виявили, що саме з барбарису на пшеницю потрапляють спори грибкового захворювання іржі. Тож кущі біля пшеничних нив винищили, а спеціально ніхто їх там не садив. І пристрасті «протибарбарисової» боротьби з часом потроху згасли.

Уявляєте, на високогір’ях деякі види барбарису піднімаються до 1800 метрів над рівнем моря! Рослина не боїться морозів і вітрів, добре переносить і умови міста, посухостійка. Скромна і невибаглива, вона не витримує лише застійного зволоження. Деякі види барбарисів восени скидають листя, як і більшість дерев і кущів, але є серед них і вічнозелені. Барбарис справедливо вважають одним із кращих чагарників для живої огорожі. Отож недаремно їх так люблять ландшафтні дизайнери.

А ще ця гарна декоративна рослина широко використовується в медицині, косметології та кулінарії.

ЧАЙ І МЕД — ОСОБЛИВІ

Але якщо для лікування потрібно все ж порадитися з лікарем, то смачний чай із висушених плодів барбарису, певно, не завадить нікому, а особливо сподобається «чайним» експериментаторам.

Кулінари ж вважають, що без цієї спеції, яка надає стравам особливої пікантності, неможливо приготувати правильний люля-кебаб чи справжній східний плов. Барбарис широко використовується в кондитерській промисловості й лікеро-горілчаному виробництві, з ягід готують варення, сироп, желе, сік, мармелад, пастилу — чого бажає душа.

Багато видів барбарису є хорошими медоносами. Барбарисовий мед має золотисто-жовтий колір і приємний, ніжний смак.

Із кори, коренів і деревини барбарису отримують жовту фарбу, яку застосовують для виготовлення жовтої акварелі, а також фарбу для фарбування шерсті, льону, паперу, шкіри. Виробники килимів за давніми традиціями вважають барбарис найкращим барвником і для традиційних арабських килимів (отож, між барбарисом і берберами все-таки є зв’язок).

До речі, надзвичайно популярні нині ягоди годжі — це теж барбарис, але особливий, тибетський. У тибетських монастирях його вважають рослиною, що продовжує молодість. Дехто гадає, що ці ягоди ідентичні й представляють лише різні сорти рослини. Але фахівці кажуть, що це різні рослини і радять найпростіший спосіб їх відрізнити — розкусити ягоди. Всередині барбарису є кісточка, а всередині ягід годжі — дрібні насінини. І ще — барбарис має кислий смак, а ягоди годжі — кисло-солодкий. Та головне — тибетський барбарис у нас не росте, йому потрібні інші умови.

Наш же барбарис, зараз по-осінньому ошатний, зелено-жовто-червоний, ніби запрошує: назбирайте моїх ягідок, насушіть, я вам у пригоді стану. Згадаєте мене не раз узимку!

А й справді, ви давно були в лісі чи на узліссі? Про барбарис не забули?