Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

«Операція спонукання» до... Асоціації

Що має зробити громадянське суспільство, щоб стимулювати владу й опозицію до реальних дій?
21 березня, 2013 - 19:47
МАЛЮНОК АНАТОЛIЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХIВУ «Дня», 1996 р.

До листопада цього року Україна має здійснити 11 кроків, необхідних для підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Скільки виконано на сьогодні? Питання риторичне. Тим часом, в суспільстві лунають тверезі голоси — відкласти проблеми, які виникають в парламенті (блокування трибуни через певні питання), і невідкладно ухвалити пакет документів щодо євроінтеграції. Чи прислухаються депутати? Вчора нарешті відбулося засідання комітету з питань європейської інтеграції (позавчора регіонали просто не прийшли на комітет). «Комітет у повному складі (навіть з комуністами): підтримав проект Закону «Про ратифікацію Угоди між Україною і ЄС щодо спрощення візового режиму». Сьогодні це питання проголосує зала (на момент здачі номеру голосування в залі ще не відбулося. — Авт.)», — пише на своїй сторінці у «Фейсбуці» Ірина Геращенко. Але це — крапля в морі. Що має зробити громадянське суспільство, щоб стимулювати владу і опозицію до реальних дій щодо підписання Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом?

«ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО МАЄ НАГАДУВАТИ І ВИМАГАТИ...»

Альона ГЕТЬМАНЧУК, директор Iнституту світової політики:

— Відповідь проста — нагадувати і вимагати. Пригадую спілкування з литовськими журналістами одразу після приєднання країни до Євросоюзу. Запитую: як вам вдалося так мобілізуватися? Журналіст відповів: ми не давали спокою нашим політикам; на кожній прес-конференції ми запитували, чи схвалено той чи інший закон, що взагалі зроблено для того, аби країна стала ближчою до ЄС. У литовців вийшло. Звісно, рівень відповідальності литовського політика на порядок вищий, ніж в Україні; європейська ідея просякнула політичні еліти балтійських країн. Україна, на жаль, згаяла надто багато часу, а тому сьогодні й опинилася в ситуації, коли зволікання на ще один день ставить під загрозу існування самої держави.

Громадянське суспільство може впливати і впливає. Зовсім недавно опозиція і влада ніяк не могли дійти порозуміння щодо спільної заяви на підтримку європейської інтеграції. Здавалося, що її так і не ухвалять. Проте журналісти постійно ставили це запитання політикам з обох таборів, громадські діячі на усіх форумах закликали політиків до порозуміння в питанні стратегічної ваги. І вийшло! Знову-таки країни Центральної Європи пройшли цей етап ще в 1990-х роках, коли опозиціонери і урядові партії домовлялися: ми можемо сперечатися і конфліктувати з будь-якого приводу, але не щодо стратегічних векторів — інтеграції до НАТО і Євросоюзу. Незначним винятком була хіба що Словаччина часів Владіміра Мечіяра, однак він був покараний виборцем — політик зрештою так і не повернувся до уряду після виборів.

Цікаво, що громадянське суспільство підготувало відповідну заяву-звернення ще в грудні минулого року. І для цього громадським організаціям знадобився лише один день. Це може свідчити про згуртованість, цілеспрямованість громадського сектору України.

Тому йдеться про колективну вимогливість. Вимогливість виборця до політика, яка проявлялася б у публічних акціях, в неголосуванні за цих держдіячів на виборах. Громадські активісти, журналісти водночас мають брати на себе роль, з одного боку, виразників інтересів тих громадян, які хочуть жити за правилами Євросоюзу, а з іншого — давати додаткову інформацію для тих громадян, котрі ще не визначилися.

Потрібно ставити крапку в дискусіях — Євросоюз чи якийсь інший альянс. Цим обговоренням уже двадцять років, а просування — жодного. Громадські діячі, журналісти мають ставати секторальними експертами; показувати конкретні переваги інтеграції до ЄС — на цьому етапі має йтися про те, які конкретно дивіденди принесе Угода про асоціацію. І, відповідно, вимагати від депутатів схвалення законів, які б трансформували країну. Кожна прес-конференція урядовця повинна починатися зі звіту: що він зробив для інтеграції до ЄС; кожне запитання журналіста чи громадського активіста має бути зосереджено так само на вимозі до кожного міністра — чому не виконано відповідного зобов’язання перед ЄС?

Наразі надважливим завданням є перехід до безвізового режиму з країнами ЄС. Багато українців досі живуть у світі холодної війни; світі, який частково створює мас-медіа Росії. Українці мають отримати змогу безперешкодно їздити Європою. Розширення кругозору стане щепленням для українця від радянських чи пострадянських поведінкових моделей; допоможе змістити акценти, аби українець порівнював своїх політиків не зі Сталіним чи Брежнєвим, а з Аденауером чи Тетчер. Побачене на власні очі в стократ ефективніше будь-яких розповідей. У цьому зв’язку урядовці та парламентарі мають щоденно чути запитання: чому досі немає безвізового режиму; чому досі не закінчили першу фазу імплементації Плану дій по лібералізації безвізового режиму; чому закони, передбачені першою фазою, ухвалюють так довго; чому інші країни можуть це робити за рік, а Україна не може й за три?!

Громадські активісти, журналісти так само не повинні забувати про постійну інформаційну роботу. І в цьому питанні є прогрес. Ми знаємо, що більшість громадських організацій зараз готується до впровадження відповідних проектів. Інститут вдячний газеті «День», яка поставила перед собою надскладну місію по євроінтеграційній просвіті серед українців. Що більше буде таких ініціатив, то помітнішим буде просування. Зі свого боку Інститут світової політики уже запустив масштабну кампанію «Є краща сторона Європи!», ідея якої полягає в тому, що Україна — Європа, але є ще краща сторона Європи, яку на сьогодні уособлює ЄС. Невдовзі ми вирушаємо в регіони з «Вуличними університетами» — наші експерти спілкуватимуться про переваги євроінтеграції з пересічними українцями просто на вулиці. Ми також запропонували інтернет-користувачам (на сайті «Главком») визначити «температуру» відносин між Україною та ЄС. Наразі вона становить мінус сім — а це поганий сигнал для української влади. Наразі ми надсилаємо листи до Президента, прем’єр-міністра, спікера, голови РНБОУ, де повідомляємо про це голосування, фактично про вимогу виконати відомі рекомендації ЄС для поліпшення співпраці. Також ми надсилаємо їм так званий «Вільнюський календар», на якому червоним позначено дати Вільнюського саміту Східного партнерства (наприкінці листопада), де, як очікується, може бути підписано Угоду про асоціацію — це календар нагадування про те, скільки часу у нас залишилося.

Але, звісно, виклики перед нами не обмежуються, так би мовити, «Вільнюським календарем». У всіх нас повинен бути «Український календар», який би стимулював громадян до вимогливості до самих себе і до політиків; громадських діячів до консолідації і мобілізації; а політиків до відповідальності і наполегливої роботи, спрямованої на створення Європейської України.

«ЗАПРОПОНУВАТИ СУСПІЛЬНИЙ ДИСКУРС»

Дмитро КРИКУН, координатор громадянського руху «Ми — європейці»:

— Найголовніше, що ми можемо зробити, щоб стимулювати владу та опозицію у роботі щодо угоди про асоціацію — запропонувати суспільний дискурс. Ми маємо змусити їх говорити про це питання і ставити євроінтеграцію у головний фокус своєї роботи. Нам треба, щоб вони вносили законопроекти або проводили засідання Кабміну не через позбавлення мандату, а для зосередження своєї роботи у підкоренні єдиної мети. А остання полягає в тому, щоб якомога швидше, якісніше підготувати та підписати угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі.

Для цього нам треба йти до людей і пояснювати їм суть тих речей, які ми пропонуємо для нашої країни. Нам треба роз’яснити, що таке євроінтеграція для українця. Не для влади чи опозиції, не для експертів чи представників якихось фондів, а для конкретного громадянина країни. Причому це стосується і киянина, і робітника зі східної України, і селянина — із західної, і для заробітчанина, який в тій Європі вже давно живе та працює. Тобто ми для кожного з цих людей маємо пояснити суть євроінтеграції і які наслідки вона матиме для України загалом та для кожного з них окремо.

«КООРДИНАЦІЯ — ЦЕ ПЕРШЕ, ЩО БРАКУЄ ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВУ»

Вадим ТРЮХАН, екс-керівник Бюро євроінтеграції при уряді:

— По-перше, українське суспільство вже розпочало певні рухи, спрямовані на виконання владою серйозності намірів громадян України щодо забезпечення інтеграції в ЄС. По-друге, відбуваються постійні зустрічі, наради декількох проєвропейськи налаштованих організацій, які намагаються виробити алгоритм здійснення моніторингу за виконанням так званих дев’ятнадцяти пунктів, індикаторів, які українська влада має виконати для підписання асоціації з ЄС. Водночас громадянському суспільству України бракує координації. Насправді зараз діє, як мінімум, чотири платформи, навколо яких гуртуються різні громадські діячі: так звана ГЕР (Громадська експертна рада при Українській частині Комітету з питань співробітництва, по суті не працюючого останні три роки органу, між Україною та ЄС); «Новий громадянин»; Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства і четверта, наймолодша, неформальна фейсбучна група «Ми — європейці». Однак координація між цими група незначна, а, по суті, її навіть немає. Тобто координація — це перше, що бракує громадянському суспільству.

По-третє, громадянське суспільство має підхопити ініціативу Інституту світової політики і сконцентруватися на актуалізації тих цінностей і того стилю життя, які вже давно існують в Європейському Союзі. Бо зараз ми бачимо широкомасштабні кампанії, яку проводить Віктор Медведчук разом зі своєю так званою організацією «Український вибір», що спрямована на нав’язування українцям думки, що саме цей інститут є економічно вигіднішим для українців. Водночас, наскільки мені відомо, існує негласна заборона на будь-які інші рекламні кампанії, пов’язані з ЄС. Тому, як на мене, українцям давно вже пора вимагати від представників влади, щоб символи Європи були присутні на кожному кроці, а по телевізору транслювали значно більше фільмів чи програм виробництва країн-членів ЄС. Звісно, суспільство як таке, за конституцією, має обмежений інструментарій впливу на владу. Один інструментарій — це вибори, інший — незгода з якимось рішеннями шляхом публічним виходом на вулицю, демонстраціями. Інших варіантів нема. Однак, якщо згадати досвід минулих років, то демонстрації є теж непоганим важелем впливу на владні рішення всередині країни.

«ЛЮДИ ЗРОЗУМІЮТЬ, ЩО В ЄВРОПІ ДЕРЖАВА ПРАЦЮЄ ДЛЯ ЛЮДИНИ, А НЕ ЛЮДИНА — ДЛЯ ДЕРЖАВИ»

Артур РУДЗИЦЬКИЙ, президент Української секції Асоціації європейських журналістів:

— Мені здається, що насамперед варто говорити про необхідність об’єднання громадських організацій, які б мали визначений характер розмов і зустрічей у питаннях євроінтеграції. Адже громадських організацій в Україні є дуже багато, але у всіх — різні цілі, інтереси. Більшість із них навіть не працює, тобто їх колись зареєстрували, але вся їхня діяльність на цьому й закінчилася. Якщо ж говорити про активні громадські організації, то вони зазвичай розуміють, що таке Європа і що таке життя в Євросоюзі по-своєму. Тому тут, я вважаю, треба бути конкретнішими в обговоренні цих питань між громадськими організаціями і виробити конкретні пропозиції як до правління країни, так і до концепції свого безпосереднього просування. Бо зараз у нашої країни є два можливі курси — ЄС і МС. Проте для жителів України ми всі маємо розуміти, що Євросоюз — наша мета. Тому слід на конкретних прикладах пояснювати, як там живуть люди, який стан життя в Європі, яке ставлення влади до різних верства населення, які вони мають можливості чи перспективи. Тоді, переконаний, люди зрозуміють, що в Європі держава працює для людини, а не людина — для держави. Звісно, від нас, як громадян країни, нічого не залежить, тому що всі важливі питання вирішуються на державному рівні, а до людей український уряд прислухатися не звик. Однак для того, щоб усі думки суспільства донести до уряду, в принципі, і створені громадські організації. Інша справа, що влада не завжди бажає до них дослухатися.

«Я ЗА ТЕБЕ ГОЛОСУВАВ, ТИ МАЄШ ВІДРОБЛЯТИ МІЙ ГОЛОС»

Iгор ГУЛАЙ,голова молодіжного осередку Демократичного альянсу в Донецьку:

— Усе залежить від нас самих! Адже це ми погоджуємося давати хабарі, дозволяємо себе обкрадати, продаємося за «гречку», парасольки тощо. На мою думку, в Україні тільки починається розвиватися громадянське суспільство та суспільна позиція. І переважно все це заслуга активної молоді. Саме суспільство має сказати: годі. Має бути відпрацьовано правило: я за тебе голосував, ти маєш відробляти мій голос та працювати на мене. Саме громадянський обов’язок, виконаний по совісті, дає змогу розвиватися. А наразі влада та опозиція майже не відрізняються. Тільки якщо люди вийдуть на вулицю, скажуть: досить, ситуація може змінитися. Можновладці зрозуміють, що вічно ми не зможемо терпіти, і ситуацію потрібно змінювати. Це, звісно, може вдарити по економіці. Але це дасть змогу нового політичного життя. Ми маємо самі з себе виховати порядних активних громадян та починати безпосередньо діяти. Саме ми повинні посприяти вихованню наступних поколінь із позицією «Я — Громадянин».

«МИ НЕ ЗБИРАЄМОСЯ БАЙДУЖЕ СПОСТЕРІГАТИ ЗА СИТУАЦІЄЮ»

Василь СУХОВ, співкоординатор організації «Громадський актив Дніпра», Дніпропетровськ:

— Відповідь дуже проста — краще діяти, ніж стояти на місці. Особливо у суспільному житті. Напрямок дії зрозумілий — євроінтеграція, а форми та засоби можуть бути різними. Треба враховувати, що народ підняти буде важко, бо люди зневірилися. Окрім того, на сході України велика кількість людей співчуває ідеї входження до Митного союзу. Тому треба проводити громадські акції і роз’яснювати людям важливість євроінтеграції, її перспективність для України. Звичайно, першу скрипку в цьому мали б відігравати опозиційні політичні партії, які спираються на електорат, але їм не довіряють. Наприклад, саме зараз по областях України їздять лідери опозиції, але я щось не чую, щоб вони розповідали про переваги євроінтеграції. Переважно мова йде про боротьбу за владу. Тому на перший план мають вийти громадські об’єднання. Останнім часом ми, зокрема, провели у Дніпропетровську «круглий стіл», а також прес-конференцію. Бо в регіоні активізувалися прибічники «Українського вибору» Віктора Медведчука. Вони теж створюють громадське об’єднання, розміщують рекламу в ЗМІ та на зовнішніх носіях. Водночас влада балансує між Заходом та Росією, і на мій погляд ваги схиляються на користь Митного союзу. Ми не збираємося байдуже спостерігати за ситуацією — треба проводити роз’яснювальну роботу та громадські акції — мітинги, пікети, флеш-моби, і в цьому ми розраховуємо на підтримку ЗМІ.

«НАЙБЛИЖЧЕ ДО ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПЕРЕБУВАЄ... ВЛАДА»

Володимир ХАНАС, керівник проектів ГО ТМО «Нівроку», громадський діяч, член ГО «Iнформаційний центр «Майдан моніторинг», Тернопіль:

— Ми перебуваємо в унікальній ситуації. Якщо говорити про трикутник: влада — опозиція — громадянське суспільство, то найближче до вирішення питання знаходиться... влада. Вони можуть це зробити. У громадському секторі точаться дискусії, що важливіше: формальне підписання угоди задля привабливих переваг, котрі матимуть громадяни, бізнес та... влада, чи щоденна копітка робота заставляти владу дотримуватися прав людини і забезпечувати верховенство права як беззастережної умови вступу в ЄС. Вважаю показовою дискусію в форматі Майдан Reload (Перезавантаження), під час якої експерти провідних громадських організацій з Харкова, Києва і Львова обговорювали питання: чи варто ЄС підписувати угоду про асоціацію, коли в Україні «беспредел»? Звучали протилежні думки з цього приводу. Висновок, як на мене, банальний. Представники громадянського суспільства зараз вимушені бути в ролі знаменитої анекдотичної мавпи: пропагувати ідеї вступу в ЄС і, водночас, нападати на владу, аби вона виконувала європейські норми. Щодо опозиції, то направду ситуація сумна: вони не розуміють проблеми взагалі, і, відповідно, не пропонують ніяких осмислених рецептів для її вирішення. Свій особистий вибір я вже зробив: асоціюватись з ЄС і не асоціюватись з режимом Януковича.

«СКЛАЛАСЯ ПАТОВА СИТУАЦІЯ»

Микола СМОЛIНСЬКИЙ, президент фундації Центральноєвропейської академії навчань та сертифікації Республіки Польща, Рівне:

— На сьогодні наше суспільство займає пасивну позицію. Мова йде приблизно про 95 % населення. Очевидно, відіграють роль ментальні речі (маю на увазі певну відокремленість, відмежованість українців один від одного, коли кожен сам за себе, сам по собі). На сьогодні у головах багатьох немає поняття «громадянського суспільства». Нині це абстрактний термін. Тож, по суті, склалася патова ситуація. Тому говорити про те, щоб суспільство робило реальні кроки, щоб стимулювати опозицію і владу до підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом, немає реальних підстав. На сьогодні влада займається політичними питаннями, бізнес балансує між власне бізнесом і владою, а окремий громадянин залишається зі своїми проблемами. Тим часом, як на мене, кожен може долучатися до того, щоб поняття «громадянське суспільство» стало менш абстрактним і більш реальним. Так, зараз я працюю над проектами, які спрямовані на те, щоб українці мали можливість поїхати за кордон і побачити тамтешню систему громадянського суспільства, його дієвість, а потім повернутися сюди з усвідомленням цього поняття. Таким чином, вважаю, можна змінити ситуацію, однак для цього знадобиться декілька років.

«ЯКЩО МИ ЗАЛИШИМОСЯ НА СВОЇХ «КУХНЯХ», ТО НЕ ПІДЕМО ДО ЄВРОПИ»

Ольга МIРОШНИК, президент «Харківського фонду місцевої демократії»:

— Суспільство повинно стати активним громадянським суспільством уже зараз. Взяти під контроль владу та вимагати реформ. Наша влада на сьогодні не зацікавлена йти до Європи, бо не виконується головна теза — «реформування країни». Немає реформ судової влади та адміністративної влади в економіці, енергозбереженні. При тому зверху активно розбудовується штучне «громадське суспільство». Уряд пише закони, створює громадські ради при всіх органах державної влади і клонує громадські організації. 90 відсотків організацій створено з кишенькових діячів, які отримують фінансову підтримку, гранти, повністю підконтрольні владі та працюють на владу. Наприклад, відбувся круглий стіл з питання сланцевого газу, в якому всі учасники радо підтримали розробки, й це не виражає думки суспільства. А 19 березня в Харкові відбулися збори громадських організацій Харкова про розпуск парламенту. Ці громадські організації підтримують владу, бо вона їх фінансує, надає гранти. Незалежну думку можуть висловлювати лише ті організації, які не фінансуються з бюджету, але вони не мають реального впливу, бо їхньої думки ніхто не запитує. Тож треба самим висловлювати свою думку, не чекаючи на заохочення. Кожен громадянин сьогодні повинен усвідомити: якщо ми не станемо активними й залишимося на своїх «кухнях», то ми не підемо до Європи. Кожен повинен вийти зі свого дому й почати впливати на життя країни, об’єднуватися з однодумцями. Наприклад, ми кооперуємося з небайдужими людьми та обговорюємо поточні події, долучаємо фахівців і викладаємо експертну думку з питань євроінтеграції, реформ тощо. Ми не організуємо акції чи пікети, але відстоюємо свою позицію в депутатських комісіях — так було, коли закрили незалежні засоби масової інформації в Харкові, під Верховною Радою, лобіюємо конкретні законопроекти, працюємо в онлайні.

«ВАРТО ПОРУШУВАТИ ЦЕ ПИТАННЯ САМЕ В КОНТЕКСТІ АЛЬТЕРНАТИВНОСТІ ЄВРАЗІЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ»

Iгор ТОДОРОВ, професор Донецького національного університету, заступник директора науково-інформаційного Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці, голова Донецького відділення НДГО «Українська асоціація європейських студій», заступник голови Координаційної ради громадської ліги Україна — НАТО, Донецьк:

— Сьогодні існує багато громадських організацій, які сповідують європейські цінності та курс на євроінтеграцію. Звісно, можливості громадських організацій обмежені. Утім, через засоби масової інформації, соціальні мережі варто порушувати це питання ще більше. І варто саме в контексті альтернативності євразійської інтеграції. Потрібно порушувати питання небезпеки щодо можливого референдуму, який, може, не афішується, але підготовка до нього вже йде. Уже було ухвалено ряд підзаконних актів Кабінетом Міністрів, де практично виключено діяльність громадськості, політичних партій та ініціативних груп, які можуть подати апеляцію щодо референдуму. Варто на це звернути увагу. Бо, з одного боку, на законодавчому рівні це закріплено: є закон, є зустріч та обов’язки України перед Європою. Але якщо буде поставлене питання щодо зворотного шляху євроінтеграції в бік євразійської, то закон про референдум фактично унеможливлює ряд інших законів. А можливості фальсифікації в цьому випадку фактично необмежені. Бо такі виборчі комісії мають формуватися органами місцевого самоврядування, які теж підконтрольні владі. Варто повсякденно робити наголос на те, що зараз Україна перебуває в стані вибору, в близькій відстані до можливості проходження так званої точки неповернення до імперії. Громадські організації проєвропейського спрямування мають ставити це питання й перед політиками, передусім — опозицією. Бо зараз у Раді ми спостерігаємо бійки, не особисте голосування, позбавлення депутатського мандата Власенка. Я вважаю, що все це — дрібниці, а головне — продовження європейського вибору, реалізація тих зобов’язань, які Україна взяла на себе на березневому саміті, щоб у травні вона могла показати, що зрушення є, й таким чином була реалізована й підписана угода наприкінці листопада.

«ІТИ В НАРОД»

Олексій КИСЕЛЬОВ, Фундація регіональних ініціатив (Донецьк), Донецький правозахисний центр:

— Громадські організації далекі від народу, на жаль. У більшості вони базують свою діяльність на фінансуванні від закордонних інституцій, що, звісно, значно розширює їхні операційні можливості, проте демотивує спиратися передусім на звичайних людей. Тому роль громадських організацій у будь-якому процесі — йти в народ! А інакше, навіть за умови найвизначніших лобістських кампаній, що нададуть змогу приєднатися до Євросоюзу, ми, у найкращому випадку, станемо аналогами Румунії та Болгарії. Користуватися деякими перевагами ми, можливо, і зможемо, але про ніякі цінності не йтиметься.

Підготували Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День», Донецьк; Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ; Альона СОКОЛИНСЬКА, Харків; Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль; Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ