...Тепер — про вічне...
Вічно — перед кожними виборами — у ПР і КПУ роздутим пухирем вилазить «філологічна проблема»: як же ще більше захистити й так домінуючу і фактично найзахищенішу російську мову в Україні?
Вічно — перед кожними виборами — до скреготу зубів, що плавно переходить у хрускіт, загострюється ненависть «українських» комуністів до клятих олігархів.
Вічно — перед кожними виборами — «публічно» активізується «боротьба» з корупцією.
Вічно — перед кожними виборами — опозиція займає, нарешті, «позицію», а влада — перетворюється на «опозицію»... до самої себе.
Вічно — перед самими виборами — і «влада», й «опозиція» несподівано/зненацька згадують про ветеранів, інвалідів, про всі соціально незахищені верстви населення. На словах — їх пестять, голублять, годують гречкою, а після виборів — одразу ж забувають.
Це «вічне» — до відрази, до виття на Місяць, до кривавих зайчиків в очах, до нудоти, до ідіосинкразії, до шлункових кольок — освиніло, осточортіло, обридло практично всій Україні.
Але в день цих горезвісних виборів — Україна з незрозумілою заповзятістю робить практично один і той самий вибір, вибираючи «тих» чи «цих». У кращому разі «опозиція» міняється місцями з «владою» і — наша пісня починається спочатку.
Хто і що в змозі нарешті розірвати це порочне коло, в якому вічний «Танець присмоктування до владного стерна України» сміливо й відчайдушно танцюють одні й ті ж самі майстри-довгожителі політичного перформансу у супроводі підгодовленого кордебалету?..
Які ліки проти тупого, відвертого ошуканства і скільки — потрібні громадянам України, аби нарешті вони вилікувалися, отямилися і змогли перестати бути «вічними», безнадійними глядачами-лохами цього «вічного», безперервного, геть дикого за своєю сутністю «концерту» з украй примітивними номерами?!
