«Вищий пілотаж науково-аналітичної журналістики»

Дорогі друзі, ви знаєте, як ми цінуємо ваші думки і наше спілкування. Вкотре читацький клуб «Дня» робить свій внесок в осмислення подій року, що минає. Пропонуємо вашій увазі відповіді на запитання (нижче) нашої новорічної анкети.

Бажаємо вам радісних Новорічних свят і щасливого 2019 року!

1. Ми знаходимося в складному історичному процесі: як би ви його назвали? Чого вас навчив 2018 рік?

2. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ і Україну?

3. Яка подія в житті країни стала найважливішою особисто для вас?

4. Кого ви вважаєте героєм і антигероєм року?

5. Три речі, які додають вам сил й наповнюють оптимізмом?

6. Автори, статті, проекти газети «День», які вирізнялися 2018 року?

Анатолій ЗАГНІТКО, доктор філологічних наук, професор Донецького університету імені Василя Стуса, член-кореспондент НАН України:

1. Я б його назвав – вирішальним, бо Україна будується, і зараз справді такий момент, коли ми визначаємо, наскільки ми ідентифікуємо і ототожнюємо себе із державою, наскільки ми хочемо і можемо її розбудовувати. А 2018-й навчив мене кмітливості, виваженості і поміркованості, психологічним переконанням бути завжди впевненим у тому, що віра у позитив приносить результат. Ніколи не можна зациклюватися над тим, що втрачено. Завжди треба жити реальним, але не забувати враховувати уроки історії і того, що втрачено, бо це не тільки те, що ти втратив особисто, на якомусь році чи витку, це те, що не було пізнано.

2. Формування помісної автокефальної церкви. Це те, що було в України, те, що залишалося в неї, але нахабано було забрано і досить довго поверталося. Мені важко навіть зіставити цю подію з чимось іншим, бо це справді історичний момент. Але це тільки мить, а формація і переконання в тому, що це наше – досить тривалий процес, і він зачепить кожного з нас, бо це той державобудівний процес, без якого постання самодостатньої, могутньої, цивілізованої держави буде неможливим.

Безперечно, у світі найбільш знаковою подією, яка надихнула і показала, що народи вміють співіснувати, –  стало вміння домовлятися в Євросоюзі і вміння знаходити вирішальні шляхи, навіть у тому досить складному процесі, який пов’язаний із Brexit.

3. Це насамперед участь у міжнародному з’їзді славістів у Белграді (Сербія), де вирішували концептуальні питання з розбудови слов’янських мов і діалогу слов’янських мов. Зібралися три тисячі науковців, громадських діячів. Досить потужно була представлена й Україна. Це була визначна подія для науковців, які займаються славістикою, а це і література, і мистецтво, і мова. Бо без мови нема народу, а без народу немає формування самодостатньої держави.

4. Я ніколи не визначаю антигероїв, радше тих, на кого не хотів би бути схожим. А героями є ті люди, які зробили вагомий внесок у розбудову держави та національної самосвідомості. Для мене такою знаковою фігурою з-поміж митців є Іван Дзюба. Він герой року, десятиліття, початку тисячоліття, тому що завжди має позицію і вміє її відстоювати. І ще мені імпонує Святослав Вакарчук, який попри все залишається запитуваним. Він відкриває щось нове для себе, очевидно, у тому мистецтві, що несе, і для людей. У 2014 році він був одним із небагатьох, хто приїхав у Донецьк, коли вже гуркотіли навколо вибухи і була непевна ситуація. Тоді аудиторія не могла вмістити всіх охочих і зустріч транслювалася на вулицю. Для мене, мабуть, є знаковою така фігура. Його приїзд у Донецький університет – це також досить показова річ.

5. Насамперед віра в те, що позитив переможе. Друге – це високий дух українства, бо для мене українство – це не тільки слова, а те, що сповнює мене з самого дитинства, всю мою душу і заради чого я працюю, віддаю себе і приречений на служіння всьому тому, що довершує це знакове слово. І третя річ – це особисте життя, яке для мене пов’язане з надією у те, що віра у добро перемагає будь-що.

6. Я би вирізнив одну знакову фігуру, матеріали якої завжди чекаю і читаю, хоча знаю, що вони досить рідко з’являються. Але коли я їх отримую, то відкладаю, щоб не в цю хвилину читати, бо в них треба заглибитися. Це публікації Лариси Івшиної та Ігоря Сюндюкова. Скажімо, про дві постаті у французькій політиці – маршала Петена і де Голя – це щось феноменальне. Або матеріал про засновника державних інституцій гетьмана Скоропадського. Це аналітика, яка лягає на душу вмінням знаходити факти, а не підтасовувати. Вони не просто повисають у повітрі, а трансформовані у сучасний день. І от аналіз тих фактів через призму сучасності і навпаки – бачення сучасності через вимір минулого – це показово. Це вищий пілотаж не тільки журналістики, а я б сказав, науково-аналітичної журналістики.