Без почту, шпаргалок i заготовлених сценаріїв

Майбутні педагоги (колеги Євгена Кириловича, котрий свого часу закінчив Кіровоградський педагогічний інститут) зверталися до депутата відверто, часом навіть гостро.

Великі борги держави перед Заходом, хронічна невиплата заробітної плати, хистка позиція України щодо Росії — на більшість із спонтанних, різних за тематикою, усних і письмових запитань студентів звучала виважена відповідь. Утім, Євген Марчук не вдавав із себе всезнаючого і всемогутнього доку.

Людина, яка знає ціну вчительському хлібові, погодилася зі справедливим зауваженням ректора педуніверситету Володимира Кузя, котрий сказав, що нинішні державники, визначаючи загальнонаціональні пріоритети (машинобудування, верстатобудування, розвиток космічних технологій, АПК тощо), «забули» включити до їх числа «дрібничку» — освіту. Тим часом злиденне існування цієї галузі позначається на злиденному існуванні держави в цілому: адже який учитель, такі й діти, які діти, така й школа, яка школа, така й держава. «Нинішня ситуація з освітою залишиться чорною плямою в історії нашої держави», — визнав Євген Марчук. Наприкінці двогодинної зустрічі він пообіцяв уманським студентам допомогти тим, що йому під силу, зокрема посприяти у справі збільшення держзамовлення на педагогів-випускників тутешнього вузу, аби ті, отримавши дипломи мали стабільну роботу.

Згодом народний депутат узяв участь у мітингу, присвяченому 55-річчю визволення Умані. Звертаючись до учасників тих подій, ветеранів, уманців, він сказав, що його батько, Кирило Йосипович Марчук, 24 червня 1941 року призивався на війну саме звідси, з уманського призовного пункту рядовим піхоти. Дивлячись сьогодні на цих людей, він вважає святим обов’язком віддати борги і їм, і своєму батькові...

Уманський клуб ділових людей «Сузір’я» у зв’язку з приїздом Євгена Марчука значно розширив свою «географію». Почути думку авторитетного політика прибули представники ділових кіл із ближніх районів і навіть із сусідньої області. Підприємців «пече» одне й те ж — жорсткі податки, недосконалі закони, цілковита безвихідь у економіці. Євген Марчук констатував, що в Україні майже 80% капіталу знаходиться в «тіні». Він зазначив, що там, однак, є чимало людей розумних, кваліфікованих і таких, що не хотіли б мати нічого спільного з підпільним бізнесом, але вони просто змушені туди йти. За словами Євгена Марчука, понад 90% «тіньовиків» за сприятливих умов залюбки «вийшли б на світло» — якби в нас була нормальна податкова політика, можливість працювати порядно і сплачувати податки із заробленого, а не 1,2 грн. із 1 грн. прибутку.

Уманський візит ще раз засвідчив відкритість і доступність Марчука як політика. Без почту, шпаргалок і заготовлених сценаріїв здійснює свої поїздки голова парламентського Комітету з питань соціальної політики та праці. Він не уникає дискусій, не забалакує «незручних» запитань.

Ігор Рогаль, директор будівельної фірми «Інжпроект-2», член клубу ділових людей «Сузір’я»: «Сьогодні я не бачу більш інтелігентного й водночас вольового політика, який би міг очолити рух за відродження нашої економіки та країни в цілому. Думки підприємців збігаються з Марчуковими із більшості позицій. Він не рубає з плеча, однак і не є занадто поблажливим. Так, Євген Марчук сказав, що є люди, котрі, працюючи у владних структурах, сумлінно виконують свої обов’язки. Вони мають цілковите право трудитися й надалі. Однак більша частина громіздкого чиновницького апарату потребує чистки. Я теж гадаю, що лише рішучі заходи щодо бюрократів допоможуть підприємництву дихнути на повні груди».

Володимир Кузь, ректор Уманського педагогічного університету: «Це наш чоловік. За базовою освітою він педагог, колега. А те, що генерал, — не завада. «Міцна рука» допоможе навести лад і в школах, і у вузах, і в країні в цілому».

Андрій Дикун, студент економічного факультету Уманської сільгоспакадемії: «Я зумисне пропустив пару, аби піти в актовий зал педуніверситету й послухати виступ Євгена Марчука. Мені подобається цей політик своєю коректністю, зваженістю слів і вчинків».