Бідність та безвихідь

Позавчора в стінах представництва ООН в Україні відбулась презентація документального фільму, що присвячений тридцятирічній боротьбі з ВІЛ/СНІДом. «Лихо зовсім поряд» — такою є назва стрічки американського режисера та оскарівського лауреата Ромерта Білхаймера, що увібрала в себе історії з життя інфікованих з Африки, Азії, США та України та думки фахівців щодо ВІЛ/СНІДу.

«Цей фільм змінить ваше життя», — було зазначено в титрах. Проте, якщо й не змінить, то з тим, що його кадри можуть когось залишити байдужим, важко погодитись — враження приголомшливе. Особливо дивлячись на хворих дітей iз стеблинками-рученятами та з очима на все обличчя. Або навпаки, цілком звичайних, що поволі підточуються невидимою смертельною недугою.

Разом з тим треба зазначити, що у фільмі вистачає й суперечливих моментів та деякої однобокості. Проблему ілюструють переважно африканські обличчя й виключно на тлі обшарпаних хиж, згорьованих та знедолених чорношкірих жінок. Хоча ще на початку стрічки автори наголошують, що СНІД не є хворобою лише африканців. Справді, епідемія почала поширюватися на початку 70-х саме з південної Африки та Карибського басейну. Тільки на 2000 рік у Африці померло 26 мільйонів чоловік, третина усіх вагітних жінок були ВІЛ-інфікованими й основною причиною смертності продуктивного населення віком від 29 до 40 років був СНІД. У деяких селищах Уганди залишились лише старі люди та сироти... «Світ втратив повагу до самого життя», — говорить голос за кадром у проміжках між сумною статистикою. Однак це не завжди стосується чорного і знедоленого населення.

Кожного дня у світі від СНІДу помирає 10 тисяч осіб, а 95% усіх ВІЛ-інфікованих проживають у країнах, що розвиваються. Через те автори фільму не обійшли увагою й країни колишнього Радянського Союзу. А в якості прикладу була Україна. На думку авторів, причина стрімкого розповсюдження ВІЛ/СНІДу в нашій країні, як і в Африці, криється в бідності й безвиході. «У нас немає досвіду, грошей та ліків», — зазначає один з українських лікарів у Одесі. Можливо, й так, проте дещо дивним виглядає акцентування на безініціативності української молоді та відсутності в неї майбутнього. А «ширку» молодим українцям «приписали» як єдиний спосіб консолідації та вирішення життєвих проблем.

Щоправда, презентація фільму була, так би мовити, пілотною. Його організатори хотіли дізнатись, як сприйме стрічку український глядач і які зауваження у нього можуть виникнути. Надалі планується демонструвати фільм широкому загалу: лідерам політичних та громадських організацій, батькам, молоді, школярам та освітянам.