Ігри в «Чапаєва»
Рішення парламенту про відставку уряду Ющенка- Єханурова стало наслідком «вибуху» не стільки газової теми, скільки однієї з «мін», мимоволi закладених ініціаторами зміни моделі влади в країні. Багато експертів попереджали, що за відсутності законів про Президента, про Кабінет Міністрів, про прем’єра та інших, що регулює процес взаємодії вищих органів влади, перехід до парламентсько-президентської республіки може викликати загострення відносин у трикутнику «президент — парламент — уряд». Подібні прогнози виправдалися практично миттєво. «Я задовго до того, що сталося, говорив, що газова проблема — це тільки привід, — зазначив у інтерв’ю кореспонденту «Дня» Олені ЯХНО керівник Соціологічної служби «Український барометр» Віктор НЕБОЖЕНКО. — Єхануровим були незадоволені всі. По-перше, він активно займався політикою всередині «Нашої України» та створив там свою власну фракцію Єханурова. По-друге, він явно прагнув залишитися після виборів 26 березня певною компромісною постаттю. У цій ситуації він заважав і майбутнім переможцям, і майбутнім переможеним. І по-третє, гадаю, Єхануров не дозволяв потужним фінансово-промисловим групам активно втручатися в роботу Кабміну. У нього була концепція прямо протилежна тимошенківській. Якщо вона займалася ручним управлінням, то Єхануров робив усе, щоб не порушити якісь усталені економічні механізми. І в цьому плані його технократизм і об’єктивність роздратовували всі політичні кола. Проте успіх, що увінчав спробу його повалення, став несподіванкою й для самих учасників цього парламентського перевороту. Основним завданням було використати Єханурова як об’єкт для критики й тим самим набирати голоси виборців. Відправивши ж його у відставку, Верховна Рада позбавилася можливості активно критикувати дії уряду. А це дуже серйозна проблема для виборчої кампанії».
У виграші в ситуації, що склалася, на думку В. Небоженка, «стара опозиція»: Партія регіонів, комуністи та об’єднані соціал-демократи — автори варіанта постанови, ухваленої 250 голосами, тобто парламентською більшістю. «Програла нова опозиція в особі Юлії Тимошенко. Вона показала свою політичну всеїдність, готовність укладати договори з будь- якою політичною силою. Програла також «Наша Україна», програв Президент Ющенко, який мусить робити кроки у відповідь, щоб вирівняти ситуацію», — вважає експерт. Новоутворена антиурядова коаліція в парламенті — наочна ілюстрація втрат Віктора Ющенка, його нерозбірливості у виборі політичних партнерів і невміння окопуватися на завойованих позиціях. (Не можна не пригадати, як після парламентських виборів 2002 року лідер опозиційної на той момент «Нашої України» замість закріпляти успіх поїхав відпочивати на теплі моря, внаслідок чого владу в новій Раді захопила провладна коаліція.) Якщо однією з головних помилок Леоніда Кучми було переконання, що його влада ніколи не закінчиться, то мало не найбільшою помилкою нинішнього Президента є, мабуть, упевненість у відсутності дієвої опозиції. Яка зокрема скрупульозно аналізує й жорстко критикує кожну укладену владою угоду. У чому важко не погодитися з главою СДПУ(О) й одним з лідерів блоку «НЕ ТАК!» Віктором Медведчуком, то це в тому, що «влада не може бути безвідповідальною, а популізм по своїй суті — антинародний, особливо коли йдеться саме про інтереси народу».
Заради справедливості слід зауважити, що голова ВР Володимир Литвин, чию роль в ухваленні парламентом постанови про відставку Кабінету Юрія Єханурова важко переоцінити, поки що, як стало відомо «Дню», утримується від підписання цього документа. Мабуть, невипадково. «Парламент у своїй постанові посилається на п. 12 ст. 85 нової редакції Конституції, яка містить свого роду перелік повноважень Верховної Ради, зокрема щодо формування верхніх поверхів виконавчої влади, — сказав у коментарі «Дню» представник Президента України в Конституційному Суді, колишній заступник глави КС Володимир ШАПОВАЛ. — Однак ініціаторами процедури висловлення недовіри уряду парламентом, згідно зі ст. 87, можуть бути або Президент, або 150 народних депутатів. Це єдиний спосіб відправити весь — підкреслюю, весь — склад уряду у відставку. Оскільки відставка прем’єра, відповідно до тієї ж ст. 85, не спричиняє відставки всього Кабінету. Ст. 115, ч.2, у свою чергу, надає прем’єр-міністру та іншим членам уряду право заявити парламенту про свою відставку. Але в цьому разі ніхто з членів уряду цього не робив. Тому подібне тлумачення Конституції Верховною Радою є, скажімо так, сумнівним». На думку співрозмовника «Дня», що практично збiгається з думкою, зокрема, міністра юстиції Сергія Головатого, можна стверджувати, що відставка всього складу Кабінету Міністрів не відбулася.
Безумовно, арбітром у цій суперечці мав би стати Конституційний Суд. Однак КС, як відомо, не може відновити роботу (за словами С. Головатого, «з вини спікера»), оскільки новим суддям законом наказано приймати присягу в сесійній залі, а народні депутати досі не надали їм такої можливості, хоча всі терміни вже давно минули. Проте, на думку Володимира Шаповала, не треба вбачати в блокуванні цього процесу чийогось «злого наміру». «Не варто приписувати здатність здійснювати складні багатоходові комбінації гравцям, які шашки використовують переважно для гри «в Чапаєва», — каже представник Президента в КС. — Просто вони один одному не довіряють і не здатні домовитися». Чи міг Президент виявити політичну волю й наполягти на прийнятті обраними суддями КС присяги в залі парламенту? «Бачте, Президент застосовує абсолютно легальні методи — не лякає Верховну Раду розпуском, не шантажує її тощо, — відповів на це запитання «Дня» В. Шаповал. — Тоді як парламент його звернення стосовно необхідності приведення суддів КС до присяги ігнорує, — причому таке враження, що з насолодою. Який же у Президента вихід — піти на порушення Конституції? (Можна собі уявити, як на це відреагує та ж Рада!) Організувати прийняття суддями КС присяги, як пропонує Микола Катеринчук, у присутності глави Верховного Суду десь у кулуарах, поставивши при цьому під сумнів їхню легітимність? Можна продовжувати діяти згідно із законом і звернутися до Ради з пропозицією провести позачергову сесію, на порядку денному якої стоятиме це питання. Нормальна пропозиція? Для нормальних людей. Але така сесія також може бути зірвана... (Учора спікер В. Литвин в інтерв’ю журналістам заявив, що не бачить «жодних пістав» для проведення позачергової сесії парламенту, оскільки не бачить «надзвичайщини в країні». — Авт. ) У мене складається враження, що подібними діями Президента провокують на порушення Конституції. Наприклад, складання суддями КС присяги в умовах, не передбачених законом. Аж до розпуску парламенту як такого, що «систематично порушує Конституцію та закони України» і т.д. Люди сприймуть, скажуть: а що тут вдієш, якщо вони таке витворяють?..»
До речі, учора у Верховній Раді в черговий раз не відбулося голосування за призначення суддів Конституційного Суду (за парламентською квотою) і членів Вищої ради юстиції. Як повідомив журналістам глава рахункової комісії Валерій Мішура, бюлетені для голосування за призначення суддів КС взяли лише 102 депутати, за членiв Вищої ради юстиції — 97. Відповідно до регламенту, для того, щоб голосування визнали дійсним, бюлетені для таємного голосування мають отримати не менш як 300 народних депутатів. Фракція «Регіони України» прямо пов’язала свою відмову від участі в голосуванні з наміром Президента оскаржити в Конституційному Суді постанову ВР про відставку уряду. З другого боку, згідно з результатами таємного голосування стосовно обрання суддів Конституційного Суду, оприлюдненими на сайті www.liga.net, у фракції «Наша Україна» бюлетені вчора взяли всього два депутати. То кого, питається, президентська сторона звинувачує в саботажі обрання суддів КС?
Наскільки ймовірно, що парламент дослухається до заклику Президента й відкличе постанову про відставку Кабміну? «Навряд чи. Це ж питання політичного престижу, — резюмує Володимир Шаповал. — Тим паче що однією з характерних рис українського політикуму є невміння визнавати свої помилки: такий рівень... Хоча це був би класичний варіант. У результаті ситуація виявиться ніби спущеною на гальмах: уряд протягом декількох днів підкреслено демонструватиме свою легітимність, будуть зроблені певні кроки, парламент же, у свою чергу, вдаватиме, що його постанова діє...» До речі, на думку Віктора Небоженка, відсутність реакції парламенту на заяви Кабміну, що не визнав рішення вищого законодавчого органу, вельми відчутно дискредитує Верховну Раду.
На думку багатьох експертів, подібний розвиток подій вигідний, зокрема, опонентам політичної реформи (за словами Президента, «несистемних і незважених» змін до Конституції), оскільки є яскравим свідченням недосконалості реформованого тексту Конституції. Однак політолог Володимир Малінкович, наприклад, переконаний, що скомпрометували себе не зміни до Основного Закону, а «партії та фракції, кожна з яких своїми піар-ходами хотіла засвітитися й показати себе на тлі кризи».
Усе це свідчить, що ми маємо справу не просто з конституційною, а з комплексною кризою, яка загрожує затягтися щонайменше до вересня нинішнього року. Вибори-2006 дають шанс вийти з неї, але, судячи з усього, невеликий. Літак «Україна» увійшов у турбулентний потік — при цьому на борту ведуться «ремонтні роботи»: модифікується двигун, переконструйовуються крила... Пасажири в паніці — проте хто на них звертає увагу?..
