Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Опозиція — це також українці...

19 листопада, 2004 - 00:00

Час повільно, але впевнено наближає нинішню виборчу кампанію з виборів президента України до фінішу. Попри те, що учасники перегонів виходять на фінішну пряму та мобілізують усі сили для вирішального ривка, вже зараз можна зробити певні висновки про те, як ці перегони завершаться. Аналізуючи перебіг виборчої кампанії, вже зараз можна напевне стверджувати, хто в цих перегонах програє, — програємо ми всі, наші діти та внуки, наша країна, бо для ліквідації наслідків нинішньої виборчої кампанії майбутньому президентові, попри те, кого оголосять переможцем, українським політикам і дипломатам знадобляться довгі роки.

За ходом виборів спостерігають багато міжнародних спостерігачів, спостерігачів від кандидатів, від партій і громадських організацій. Водночас у роботі величезної армії спостерігачів проглядає певна закономірність: західні спостерігачі відзначають низку порушень у ході виборів, а спостерігачі від СНД відзначають демократичність виборів, тобто в роботі спостерігачів чітко проглядається «вектор».

Розпочалася виборча кампанія задовго до її офіційного початку. За півроку до початку виборчої кампанії нинішнього прем’єра почали показувати по кілька разів у кожному випуску новин по кілька разів на день. Це називалося не проведенням агітації, а висвітленням діяльності прем’єра як посадової особи. І навіть у тому випадку, коли з юридичного погляду це можна було так назвати, то з погляду морального виборцям було абсолютно зрозуміло, що триває агітація за єдиного кандидата. Опозиція відповіла на це тим, що використовувала будь-яку інформаційну можливість, щоб і про свого кандидата замовити слово, при цьому інформаційні можливості виявилися явно не рівноцінними.

На етапі висунення кандидатів опозиція явно переграла владу. Яскравому, добре продуманому й організованому висуненню кандидата від опозиції на співочому полі влада протипоставила кулуарне рішення «групи товаришів», що перейшло в масовий одобрямс на місцях. Спостерігаючи за тим, що відбувається, я зі здивуванням зазначав, що такі дії прихильників кандидата від влади не лише не дають йому додаткових голосів виборців, а заганяють його в кут, дискредитуючи перед усією демократичною спільнотою. Спочатку це сприймалося як явні прорахунки в діях команди кандидата від влади, але подальший зразково-показовий, цинічно-зневажливий до закону перебіг виборчої кампанії переконав у тому, що під виглядом виборчої кампанії хтось проводить потужну антиукраїнську інформаційну спецоперацію. Мета якої — дискредитувати нашу країну в очах світової спільноти, ізолювати її від європейських держав. Хіба не розуміли організатори кампанії, що щоденне багаторазове вихваляння єдиного кандидата на всіх телевізійних каналах дасть зворотний результат — виборцям усе це швидко набридає, і чергові надмірні дифірамби кандидату викликають внутрішній протест у громадян і відторгнення пропонованої кандидатури, тобто створюються передумови, щоб кандидат від влади не зміг перемогти в чесній боротьбі. А «перемога» в нечесній боротьбі — це політична ізоляція на міжнародній арені. Точно на цей самий результат була спрямована кампанія із нашестя бігбордів на міста України. Не є таємницею, що бігборди для реклами переважно використовують або іноземні фірми, або спільні підприємства, тоді як українським підприємствам такий вид реклами дорогуватий. Тому вартість виготовлення та розміщення бігбордів у нашій країні іноземні громадяни знають не гірше за українців, і не становить труднощів оцінити величину фінансових ресурсів, необхідних для проведення такої рекламної кампанії, аналогічно до того, як це оцінили соціалісти. Виникає логічне запитання — з якою метою розміщувати таку силу-силенну бігбордів, підставляючи кандидата під букву закону, викликаючи в пересічних громадян цілком з’ясовне обурення? Дехто казав, що це була помилка виборчого штабу кандидата. Можна погодитися з цим твердженням, якби не подібні «помилки» в інших агітаційних акціях. Наприклад, розклеювання плакатів на підтримку єдиного кандидата. У одній зі східних областей мені довелося спостерігати таку картину: всі приміські електрички заклеєні плакатами за кандидата від влади, причому плакати наклеєні навіть на туалетах. Їдуть люди в електричці, спостерігають усе це — сміються. Тобто всі акції відбувалися з таким розмахом, з абсолютною відсутністю почуття міри, що давали прямо протилежний результат. Якщо кожен із подібних фактів розглядати окремо, то їх можна кваліфікувати як прорахунки штабу, а якщо загалом — то чітко проглядає чийсь інтерес дискредитувати кандидата від влади перед світовою спільнотою та зробити його «невиїзним» у західному напрямку. На користь такого твердження свідчить також той факт, що за місяць до виборів з обойми кандидата від влади був вилучений один із найсильніших українських політиків — Євген Марчук, який має великий авторитет у західних політиків і міг вести переговори в найнесприятливіших для нашої країни зовнішніх умовах. Я не знаю, кому належала ця ідея, я не знаю, хто займався стратегією виборчої кампанії в штабі кандидата від влади, але вже зараз виразно видно, що внаслідок виборчої кампанії кандидат від влади фактично відрізав собі (або йому відрізали) всі шляхи співпраці із Заходом. І у разі, якщо його оголосять переможцем, у нього залишиться єдиний маршрут: Київ — Юзівка і далі на північ. Я ніколи не був проти співпраці з Росією. Навпаки, — за зміцнення та всіляке розширення зв’язків із нашим стратегічним партнером. Але одна справа, якщо ви приїжджаєте налагоджувати зв’язки як рівноправний партнер, і зовсім інша, коли ви знехтувані всіма і приїжджаєте по підтримку до сусіда. На мій погляд, весь хід виборчої кампанії кандидата від влади був спрямований саме на створення такої ситуації.

Дії штабу кандидата від влади надали опозиції прекрасні можливості для контрагітації. Слова опозиції про використання адмінресурсу кандидатом від влади постійно влучали в ціль. Усі ствердження штабу кандидата від влади, що адмінресурсу вони не використовують, лише посилювали ситуацію: адже наші громадяни чудово бачили, що відбувається, і вони були готові вірити тому штабу, який стверджував те, що вони самі бачили. Другий напрям контрагітації опозиції — інформаційна блокада опозиційних кандидатів. Якщо передбачений законом час для проведення агітації кандидатами в ЗМІ виділявся як годиться, то інший ефірний час чітко працював на підтвердження тверджень опозиції про інформаційну блокаду, тому опозиція в цій ситуації не вживала рішучих заходів щодо прориву інформаційної блокади, організовувала масові заходи в столиці та регіонах, тобто реалізовувала оптимальну стратегію в ситуації, що виникла.

Я свідомо не аналізую дії опозиції — опозиція завжди діє, оскільки її змушує діяти влада. Причому в разі приходу опозиції до влади імідж нової влади починає формуватися з чистого аркуша, а ось у разі перемоги нинішньої влади всі її прорахунки та помилки переходять у майбутнє, тому до виборчої кампанії кандидата від влади необхідно підходити особливо ретельно та зважено. Зверніть увагу, як після перемоги на виборах нинішнього президента США у своїй промові він обіцяє тим, хто за нього голосував, що своєю роботою він виправдає їхню довіру, бо всі вони громадяни однієї країни.

Як же можна було в умовах нашої країни будувати виборчу кампанію на зіставленні Захід — Схід, на розколі країни, на формуванні з опозиції образу ворога. Адже опозиція — це також наші громадяни?

На жаль, на мій погляд, під виглядом виборчої кампанії в Україні проведена потужна антиукраїнська інформаційна спецоперація, спрямована на розкол суспільства, створення в країні внутрішньої напруженості, дискредитації української влади перед світовою спільнотою.

Анатолій ШТАНЬКО, кандидат технічних наук, Київ
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ