Саміт символів

«Ще недавно вступ до Євросоюзу багатьом здавався дуже далекою перспективою. Але вільні європейські народи не раз прискорювали час. Символами швидких змін стали уламки Берлінської стіни, круглий стіл у Варшаві і наш Майдан у Києві. Україна відкриває історію Європи третього тисячоліття. Ми — вже не узбіччя Європи. Ми знаходимось у центрі Європи». Таким був оптимізм Президента Віктора Ющенка 23 січня 2005 року — в інавгураційний день під час виступу на майдані Незалежності. Минув час. Завтра відбудеться саміт Україна — Євросоюз — перший після революційних подій минулого року. Він і дасть змогу підбити підсумки нашого європейського руху. Цей захід, можливо, дозволить керівництву держави зробити правильні висновки: чому час «не прискорився» і чому Україна на своєму шляху євроінтеграції залишається не набагато ближче, ніж була до революційних подій? Чим стане завтрашній захід — самітом протверезіння від безпідставних надій чи зустріччю повільного, невпевненого, однак руху назустріч одне одному?

Про європерспективи та єврореалії в інтерв’ю з головою Представництва Європейської комісії в Україні Ієном БОУГОМ.

«ВІДНОСИНИ — ТІСНІ І СТАЮТЬ ТІСНІШИМИ»

— Як, на вашу думку, можна ефективно використати механізми Європейської політики сусідства? Адже часто закидають, що цей документ «кладе» Україну в один кошик, зокрема, з країнами Південного Середземномор’я.

— Перша очевидна теза: навіть якщо ви зараз перебуваєте в одному кошику, це не означає, що ви залишатиметеся в ньому завжди. Європейська політика сусідства від початку розроблялася для відносин із країнами, які розташовані на схід від ЄС. Країни Південного та Східного Середземномор’я були долучені до неї пізніше. Перед тим як розпочати роботу в Україні, я працював у Єгипті і спостерігав за поступовим розвитком цього процесу. Якщо ви уважно почитаєте документи, які стосуються Європейської політики сусідства, то побачите, що там абсолютно чітко зазначено: в її рамках відносини будуть розрізнюватися. Політика не буде однаковою щодо всіх країн. Сусідство — це свого роду рамки, і якщо хтось із наших партнерів рухатиметься вперед швидше, ми будемо супроводжувати його на цьому шляху. На мою думку, Україна не повинна робити занадто складних висновків із того факту, що Європейська політика сусідства поширюється на таку кількість країн.

— Можливо, частина українців занадто нетерплячі. Уже десять років сплинуло з того часу, як Україна стала членом Ради Європи: тоді український прапор було піднято у Страсбурзі разом із прапором Македонії. Однак якщо Єврокомісія визнала Скоп’є кандидатом на членство в ЄС, то Київ — ні. Можливо, саме тому українці вважають, що держава потребує більшого заохочення, а не лише умов, особливо враховуючи значний фактор помаранчевої революції...

— На мою думку, Європейський Союз заохочує Україну, наші відносини вже тісні і стають дедалі тіснішими. Я суджу, наприклад, із кількості європейських комісарів, які відвідали Україну за цей рік. Якщо ви додасте тих, хто приїде під час саміту, то можна порахувати, що вже третина складу Європейської комісії побувала в Україні з офіційними візитами — вісім комісарів із 25-ти. Додайте до цього величезну кількість посадовців, які працюють на нижчому рівні, численні візити у відповідь. Це свідчить про те, що у нас дійсно тісні відносини. Угоди, які ми підпишемо під час саміту Україна — ЄС, тільки підтверджують це, і це лише початок. Я думаю, що це величезне заохочення. Єдине заохочення, якого ми не можемо зараз використати у наших відносинах із Україною, це обговорення питання її вступу. Але все, що ми робимо, спрямоване на посилення спроможності України одного дня стати дуже вірогідним і відповідним кандидатом на членство.

Утім, я хотів би повернутися до того, що сказав Президент Ющенко невдовзі після свого вступу на посаду. Зокрема, він сказав, що реформи в рамках відносин із Європейським Союзом мають реалізовуватися не для того, щоб зробити приємне ЄС, а тому, що це добре для України. Ми хочемо саме до цього заохотити Україну й зі свого боку будемо раді надати допомогу.

— Ще у своїй інавгураційній промові Віктор Ющенко робив особливий наголос на євроінтеграції. Однак суттєвого прогресу в цьому питанні не помітно. Спочатку Києву натякнули на недоцільності перегляду Плану дій, потім на недоцільності подачі заявки на вступ до ЄС найближчим часом. У чому більша причина такої «недоцільності» — у неготовності Києва чи Брюсселя?

— На даний момент жодна сторона не готова. На мою думку, більшість українців погодяться: вашій державі ще дуже багато треба зробити перед тим, як вона зможе стати кандидатом на членство в ЄС. Вам прекрасно відомі результати референдумів щодо Євроконституції у Франції та Нідерландах. Деякі люди вважають, що ці негативні результати частково були спровоковані відчуттям, що розширення ЄС, принаймні на певний час, досягло певного кордону — не в географічному, а в кількісному плані. Було 15 країн, стало 25, а скоро буде 27 членів — це величезний процес. Кількість членів Євросоюзу за короткий час збільшилася практично вдвічі. Минулорічне розширення було величезною подією, однією з найвизначніших сторінок у історії успіху ЄС. Те, що Євросоюз зміг запропонувати членство тим країнам, які були колись членами СРСР або учасниками Варшавського договору, свідчить, що ЄС досяг величезного рівня стабільності. Втім, якщо ви запитаєте, чи ЄС готовий до подальшого розширення, то я думаю, що психологічно не зовсім. Нам потрібен певний час для того, щоб абсорбувати десять нових країн.

СВIДЧЕННЯ «ЄВРОСИМПАТIЇ»

— Чого реально можна чекати від саміту Україна — ЄС?

— Насамперед це дуже символічна подія — перший такий саміт після зміни влади в Україні. До Києва прибувають прем’єр- міністр Великої Британії, що сьогодні головує в ЄС, доктор Солана, президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу, комісар iз питань зовнішніх відносин Беніта Ферреро-Вальднер і комісар із питань торгівлі Пітер Мандельсон. Такий склад делегації сам по собі свідчить про інтерес та симпатію до України.

Під час саміту відбудеться обговорення багатьох різноманітних питань. Планується підписання трьох угод: перша стосується системи «Галілео», друга — цивільної авіації, третя — співпраці в галузі енергетики, яка є дуже важливою сферою як для України, так і для ЄС. Ми зможемо відзначити величезний прогрес, якого було досягнуто у виконанні Плану дій Україна — ЄС, і висловимо бажання бачити подальше просування. Ми відзначимо початок переговорів про спрощення візового режиму. Єврокомісія дуже сподівається на те, що ми зможемо підтвердити, що Україна зараз задовольняє всі вимоги, необхідні для надання їй статусу країни з ринковою економікою. З іншого боку, думаю, буде висловлене певне розчарування тим, що досі український парламент не ухвалив законів, необхідних для вступу до СОТ. На нашу думку, приєднання України до СОТ принесе вигоди вашій державі. Ми робимо все можливе для підтримки її кандидатури на вступ і давно вже підписали відповідний двосторонній протокол. I звичайно, після того, як Україна приєднається до СОТ, ми зможемо розпочати переговори щодо укладення угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. Ця зона також принесе величезні переваги вашій державі й закладе основи для нової угоди між Україною та ЄС.

Словом, я думаю, що саміт зможе продемонструвати надзвичайно позитивний розвиток відносин між Україною та ЄС.

— На саміті фактично буде дано першу оцінку Євросоюзом виконання Плану дій Україна — ЄС. Якою вона буде?

— Перша оцінка буде здійснена у лютому наступного року, через рік після підписання Плану дій. Ми, так само, як і українська влада, уважно стежили за його виконанням. Залишається ще величезний обсяг роботи, але на сьогодні у нас позитивна оцінка. Я хотів би навести кілька прикладів наших спільних досягнень. Наприклад, було досягнуто домовленості, що Україна підтримуватиме позиції Євросоюзу в питаннях спільної зовнішньої політики та політики безпеки. I в дуже багатьох випадках Україна приєдналася до позиції ЄС, хоча перед нею був складний вибір. Ми вітаємо такі кроки. Україна розпочала вирішувати проблеми, які стосуються корупції. Україна виступила зі значною ініціативою — Планом Ющенка щодо вирішення придністровської проблеми. Хочу також згадати про те, що Євросоюз планує запровадити місію надання допомоги на українсько-молдовському кордоні — її відкриття відбудеться 30 листопада, напередодні саміту, за участю комісара Беніти Ферреро- Вальднер і доктора Солани. Україна скасувала деякі дискримінаційні положення щодо ставлення до компаній із іноземними інвестиціями та щодо експорту. Також було спрощено митні процедури. До Верховної Ради надійшов новий законопроект про акціонерні товариства. Можливо, такі окремі позиції звучать не надто цікаво, але якщо скласти їх разом — ми побачимо, що це величезне просування вперед. Якщо Україна робитиме все це й надалі, день за днем, тиждень за тижнем, рік за роком — кумулятивним ефектом зусиль будуть величезні зміни в багатьох галузях життя й бізнесу в державі.

ВIЗОВЕ СПРОЩЕННЯ. ЩО ЦЕ?

— Iснує міф, що Україна розколота за своїми симпатіями щодо європейської інтеграції. До певної міри різне ставлення є, але воно зумовлене не лише географічними чинниками. Ми знаємо, що ви нещодавно відвідали Донецьк. Навеснi ви там перебували на святкуванні Днів Європи. Чи відчули ви різницю у спілкуванні з людьми в цьому місті та з іншими українцями?

— Дні Європи пройшли в Донецьку з величезним успіхом. Ми отримали грандіозну підтримку від людей, які живуть у цьому місті, від голови обласної державної адміністрації, мера, голови облради, від представників приватних підприємницьких структур, від університету. Вражаючою була кількість людей, що прийшли на святкування. Здається, всі приємно проводили час, і дуже добре, що ми мали можливість як самим доносити інформацію до людей, так і отримувати її від них.

Зрозуміло, що в Україні, як і в інших країнах, існують різні погляди на ЄС. У моїй країні, Великій Британії, — величезна різноманітність думок про те, чим є Європейський Союз. Однак я не вірю, що ставлення до ЄС визначається суто географічним розташуванням. Я подорожую Україною, звичайно, не так багато, як хотілося б, але хоч куди б я приїхав, ніде не відчуваю ворожого ставлення. Перед нами стоїть завдання: роз’яснювати людям, наскільки важливим є Європейський Союз, які переваги він несе, але ми не ставимо собі за мету проводити якусь пропагандистську кампанію. Ми намагаємося представляти всю інформацію об’єктивно — і це одна з причин, чому ми проводимо Дні Європи.

— Чого можна очікувати від переговорів щодо спрощення візового режиму? За їхніми результатами має бути спрощено процедуру отримання віз для нас, журналістів. Але, зрештою, ми й так не мали із цим особливих проблем — утім, далеко не всі громадяни України є журналістами…

— Безумовно, ми не знаємо, якими будуть результати переговорів, поки вони не завершаться. Але я думаю, що є спільне бажання обох сторін спростити процедуру, за якою будуть видаватися візи. Крім того, можливо, буде ухвалено рішення про видачу багаторазових віз на кілька років для тих, хто часто подорожує до ЄС. Це дасть можливість добросовісним громадянам уникнути потреби щоразу звертатися за візою. Гадаю, варто сказати про маловідомий факт: із приблизно мільйона українських громадян, які звертаються до іноземних консульств, 80% отримують візи. Проблема не в тому, щоб отримати візу, а в часі й клопотах, які потрібні для цього. Ми сподіваємося, що наша угода дозволить внести більшу ясність, зокрема стосовно необхідних документів, строку для отримання візи тощо. Можливо, також буде запроваджено практику чіткого встановлення дня й години для інтерв’ю — щоб уникнути довгих черг, які можна спостерігати під посольствами. Гадаю, деякі консульства вже застосовують таку практику. Але, як я сказав, переговори тільки-но розпочалися.

До речі, часто люди кажуть, що тривають переговори про лібералізацію, але насправді йдеться про спрощення візового режиму. Це не тотожні речі.

— Ви сказали, що за виконання певних умов Україна отримає ринковий статус. Чи є можливість, що вона отримає його до чи під час саміту? Чи ви думаєте про тривалішу перспективу?

— Ніколи не можна щось оголошувати до того, як прийнято рішення. Але, як я вже сказав, комісія ухвалила рішення, що з її погляду Україна відповідає вимогам до країн з ринковою економікою. Сьогодні тривають консультації з країнам-членами ЄС, і ми дуже сподіваємося, що до чи під час саміту зможемо оголосити позитивне рішення.

ТУРЕЦЬКИЙ ДОСВIД НЕ МОЖЕ БУТИ НЕГАТИВНИМ

— Тема європейської й особливо євроатлантичної інтеграції все ще залишається темою гострої внутрішньополітичної боротьби. Це стає особливо очевидним із наближенням парламентських виборів. Трохи набридло чути аргументи про те, що «у Європі нас не чекають». Але несподівано євроскептики отримали підтримку через заворушення у Франції. Чи вважаєте ви, що ці події зможуть вплинути на громадську думку в країнах ЄС, налаштувати їх проти можливості членства інших держав?

— Дуже складно відповідати на таке запитання, особливо тому, що я не проживаю зараз у Євросоюзі. Треба бути на місці подій, відчувати ситуацію. На мою думку, ці речі не пов’язані. Хоча те, що сталося у Франції, — не перший випадок, просто Франція стала останньою країною, в якій такі події відбулися в такому масштабі. Але я не думаю, що ця проблема якось пов’язана із розширенням Євросоюзу. Так само питання не стосується імміграції. Ми маємо пам’ятати про те, що багато молодих учасників протестів народилися у Франції, є її громадянами. Те саме стосується інших країн, наприклад Великої Британії. Тому це більше проблема внутрішньої, соціально-економічної ситуації. Всі ми знаємо про «польського сантехніка», який з’явився під час референдуму у Франції. Я не сумніваюся, що в недалекому майбутньому можна буде почути й про «українського сантехніка». Але я не думаю, що це реальна проблема.

— Наскільки нам відомо, Польща досить вдало використала образ цього «сантехніка» для своєї туристичної реклами, внаслідок чого значно збільшилася кількість француженок, які бажають відвідати Польщу. Є ще один аргумент у вітчизняних євроскептиків. Це досвід Туреччини, яка вже понад сорок років крокує до Європейського Союзу. У чому, на вашу думку, її досвід може бути корисним, а в чому негативним для України?

— Я не думаю, що він може бути негативним. По-перше, ситуація з Туреччиною є досить специфічною. Ви знаєте, що ця країна підписала угоду про асоціацію з ЄС ще 1963 року. Її прогрес в напрямі переговорів щодо членства відбувався певними «зигзагами», що пов’язано із внутрішніми подіями в Туреччині й еволюцією ситуації з правами людини в цій державі. Я думаю, ви могли помітити, що коли ЄС погодився розпочати переговори з Туреччиною в жовтні цього року, він додав більш суворі вимоги до проведення таких переговорів, ніж ті, що були в минулому. Ці вимоги свідчать про те, що сьогодні швидше складніше, ніж легше, приєднатися до ЄС. Але кожна країна є унікальною. Якщо ви, наприклад, подивитеся на Велику Британію, а також на Iрландію й Данію, які 1973 року приєдналися до ЄЕС, то побачите, що кожна країна підійшла до переговорів про вступ із різною мотивацією та різним історичним досвідом. Туреччина демонструє надзвичайну послідовність, показує, що вона хоче й готова прийняти ті критерії, які були висунуті Євросоюзом.

— Для того, щоб збільшити своє значення для ЄС, Україна намагається використовувати регіональні ініціативи. Зокрема, останнім часом багато йдеться про нашу «посередницьку» роль у діалозі Заходу та Білорусі. Чи є у Євросоюзу план, що робити з Білоруссю, і якщо так, то яке місце в ньому відведене Україні?

— Коли я говорив про те, що Україна приєднується до позицій і заяв, які робить ЄС, то в тому числі мав на увазі наші відносини з Білоруссю. Ми дуже вітаємо підтримку, яку маємо від України в цьому питанні. Білорусь — сусідня з вами країна, між Києвом і Мінськом існують значні економічні відносини. Ми відслідковуємо ситуацію в цьому регіоні так само, як це робить український уряд. Коли ми зустрічаємося, ми не можемо обминути обговорення наших спостережень.

— Тобто відбуваються поточні консультації, а говорити про стратегічний план не випадає?

— Я припускаю, що це питання буде обговорюватися під час саміту. Я думаю, що, поділяючи спільні занепокоєння, Україна та ЄС підходять до питання відносин із Білоруссю з власних позицій.

— Нещодавно ви перебували в Донецьку на заходах, організованих System Capital Management. Ви тривалий час працюєте в Україні й, напевно, не тільки на цьому прикладі могли вивчити можливості українських підприємств. Наскільки, на вашу думку, український уряд є ефективним лобістом інтересів вітчизняних компаній на зовнішніх ринках?

— Зрозуміло, що Україна докладає величезних зусиль для просування себе як торгового партнера та ринку для інвестицій. Однією з цілей Плану дій Україна — ЄС є покращання бізнес-клімату в Україні для залучення більшої кількості прямих іноземних інвестицій. Беручи до уваги і масштаби, і потенціал України, сучасні показники іноземних інвестицій у вашу економіку є відносно низькими. Для інвесторів у всьому світі важливо знайти стабільне середовище. Це те, чого прагне досягти український уряд. Ми надаємо допомогу для цих реформ. Одним із показників успіху Плану дій буде еволюція надходження прямих інвестицій в Україну.