Нас послано тільки пророкувати воскресення мертвих і будить сонних. Се наше діло.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

Шлях до перемог тільки розпочинається

21 червня, 2012 - 00:00

Національна команда України програла два останні матчі групового турніру Євро-2012 і достроково припинила боротьбу. Формально такий результат є незадовільним, ми очікували від збірної більшого. Але цього разу, попри незадовільний результат, ми можемо лише подякувати нашій команді.

Таке трапляється у великому футболі. Буває, що є результат, а гру згадувати соромно, а буває і навпаки. Шість років тому національна команда України пройшла до чвертьфіналу Кубка світу, зупинившись за крок від медалей. Але розгромна поразка від Італії в останньому матчі турніру не давала приводів для оптимізму і надій на перспективу. Цього разу наші теж програли в останньому матчі у групі, не діставшись навіть чвертьфіналу. Але як програли!

Загальновідомо, що клас футболістів англійської прем’єр-ліги, за яку виступають усі гравці збірної Англії, набагато вищий за клас футболістів вітчизняного чемпіонату. У нас немає світових футбольних зірок масштабу Уейна Руні чи Стівена Джерарда. Вважати такою зіркою Андрія Шевченка, який, завершуючи кар’єру, чим зміг, допоміг національній збірній, можна лише умовно. Через це сподіватися на перемогу команда Олега Блохіна могла лише завдяки традиційному і поки що єдиному реальному для нас способу — граничному налаштуванню на гру, який мав би нівелювати перевагу англійців у класі.

Саме цього ми очікували від збірної України, і саме такий футбол вона показала у своїй, як потім виявилося, заключній грі на Євро-2012. У першій половині гри українці за всіма показниками перевершили англійців. Залишалося небагато — забити м’яч. Бо ж у футболі виграє той, хто забиває, а не той, хто частіше завдає ударів убік воріт чи довше тримає м’яч. Забити наші не змогли, хоча нагоди для цього були. М’яч вперто летів повз рамку англійських воріт.

Покарання за невикористані нагоди прийшло на початку другої половини гри. Згадані вище Стівен Джерард та Уейн Руні зробили свою справу — один пройшов по флангу і зробив передачу, другий — спрямував м’яча у ворота українців. Наші відповіли кількома гострими атаками і двічі були близькі до успіху. Спочатку Артем Мілевський не влучив у ворота з кількох метрів після подачі з кутового, а потім Марко Девич, виведений сам на сам із воротарем, пробив занадто невпевнено, і капітан гостей Джон Террі виніс м’яч із порожніх воріт. Повтор показав, що м’яч таки перетнув лінію воріт, проте арбітри взяття воріт не зафіксували.

А далі було те, за що варто щиро подякувати нашим футболістам. Чи не вперше за всю історію футболу незалежної України наша національна команда до останніх секунд ішла вперед у поєдинку із суперником високого класу. Навіть коли стало зрозуміло, що два м’ячі, потрібні для виходу до чвертьфіналу, українцям уже не забити, наші хлопці все одно йшли вперед, не даючи англійцям ні секунди перепочинку.

Якби до цього старання, до цієї волі до перемоги додати найвищу майстерність, англійці би точно не встояли. Але саме цих якостей українці в останні хвилини не показали. Тому що не можна показати те, чого немає. Вміння зіграти у потрібний момент на найвищому рівні у тридцятип’ятирічного Андрія Шевченка немає вже, а у його більш молодих товаришів по команді цього вміння, сподіваємось, немає ще.

Драматична поразка України у вирішальному поєдинку з Англією, яка була прикрою, але за яку нам зовсім не соромно, дає нам надію на те, що шлях до перемог у нинішнього покоління українських футболістів тільки розпочинається. Слід лише продовжувати працювати, щоб набути необхідну для цього майстерність.

Микола НЕСЕНЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments