Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Тендер на «Вервольф»

Що має бути на місці колишньої ставки Гітлера? Віддати землю — готові, а коректних ідей — немає
30 січня, 2003 - 00:00

«Вервольф» під Вінницею — чи не єдина в Україні пам’ятка про війну, де наочно видно «технології» і організаційнi можливості нацистів. Та вже найближчим часом все може змінитись: підземна резиденція Гітлера незабаром перейде до нового власника, який виграє оголошений Вінницькою облрадою тендер на «Вервольф». ІСТОРІЯ «ОБ’ЄКТА»

...1941 рік. Кінець серпня. Вже місяць як німецькі війська захопили Вінницю. Ще через місяць вони оголосять забороненою зоною сосновий ліс за 8 км від міста. Охороняти об’єкт буде спецпідрозділ гестапо.

Людей iз навколишніх сіл гестапiвці переселили подалi від бору і ввели спецрежим. Кожному, починаючи з 14 років, під розписку видали документ-перепустку. Того, хто без нього виходив з хати бодай на подвір’я, карали 25-ма ударами гумової палиці та триденним арештом. За втрату документа розстрілювали. Заборонялось приймати гостей, а також залишати село без письмового дозволу. Цей папір рятував усю родину, якщо під час чергового обшуку когось не було в хаті. Що там діється, гестаповці перевіряли навіть уночі, світячи у вікна ліхтарями. Тому сидiти при світлi суворо забороняли. Селяни навіть у полі працювали по розписаних гестапо годинах. А урожай на прилеглих до лісу полях німці збирали самі. Весною вони заборонили сіяти там високорослі культури, але все одно до лісу ближче ніж на 100 метрів німці наближатися не дозволяли. Заборонялось навіть дивитись у той бік, де раніше пасли худобу, збирали гриби, а тепер через кожних 5 — 10 кроків стояли охоронці, ходили патрулі й гавкали вівчарки. Режим суворої таємності посилювали два літаки, близько 20 танків, 12 зеніток і кулемети, що охороняли ставку з першого дня будівництва. Все це було замасковано. Селянам заборонялось навіть між собою говорити про те, що вони бачать. Хоча вони бачили тільки вивіску «Санаторій» і чули, що в лісі будують будинок відпочинку для німецьких офіцерів.

Про Гітлера ніхто й гадки не мав. Центральну зону лісу, де будували його апартаменти, обнесли двометровою металевою сіткою і двома рядами колючого дроту. На тій зоні, окрім квартири з власним бомбосховищем, побудували басейн, кінотеатр, казино, баню, перукарню і так званий чайний будиночок. Там же була квартира для Мартіна Бормана та персональних ад’ютантів і служби безпеки, апартаменти для начальника штабу головного командування армії, генералів, гостей, преси та стенографістів. Для фюрера проклали асфальтовану дорогу через весь ліс, а також звели водонасосну та електростанції, телефонний i радіозв’язки. З цього лісу Гітлер без проблем дзвонив не лише у Вінницю, а й у Берлін. Першочергову і найважчу підземну роботу зробили близько 10-м тисяч радянських військовополонених. Вони працювали по 18 годин на добу. Двi тисячі людей померло під час будівництва від голоду i хвороб... Їхні тіла німці звалили у силосні ями найближчих колгоспів. У цих братських могилах покояться також кілька сотень норвежців, які теж працювали на «об’єкті». Часом на будівництво гнали місцевих селян. За 10-годинний робочий день їм давали 85 копійок і 200 грамів хліба.

За півроку робітники вирубали ліс, звели наземні споруди і вирили у промерзлому грунті три бомбосховища. Військовополонених, які не вмерли на будівництві, німці вивезли. Їхня доля й досі невідома. Подальше облаштування «Вервольфа» робили німці аж до кінця 1943 року. Трудилось аж п’ять фірм. Що вони там набудували, особливо під землею, достеменно невідомо. Під час відступу в березні 1944 року німці спалили наземні об’єкти, а підземні підірвали. Що там залишилось, не знає ніхто й досі. Але кожен, хто хоч щось чув про «Вервольф», має свою версію. Вінничани «поховали» під землею казкові багатства, незнайдені шедеври світової культури і злитки золота. Інші говорять про неоціненні документи і навіть підземний тунель, по якому нібито можна на авто дiстатися аж до рейхстагу – продукт живої уяви.

Та зрештою все це працює на «нацистський геній» архітектури та будівництва, який, до речі, сучасні дослідники «Вервольфа» не заперечують. Одна з них, вінничанка Луїза Білозерова, каже, що «Вервольф» був з’єднаний з Бугом, а впроваджені на ставці Гітлера будівельні технології – не ХХ, а ХХI століття.

Тому не дивно, що теперішніх відвідувачів ставки більше цікавить результат будівництва, а не його ціна у тисячі людських життів. Хоча дивитись там ні на що – кілька залізобетонних глиб, що обросли чагарниками. Бiля них щороку місцеві неонацисти святкують день народження свого фюрера. Саме ця обставина, розквіт антисанітарії від стихійного туризму і антипатріотичні розповіді випадкових гідів змусили Вінницьку обласну раду оголосити тендер на «Вервольф». Оком кинули дві організації, та конкретні пропозиції надала лише одна – представник підмосковного патронного заводу.

Російський виробник набоїв для боротьби за «Вервольф» відкрив у Вінниці ТОВ «Ставка». Його директор Інна Сус захищає свої тендерні пропозиції і каже, що заробляти гроші на ставці Гітлера не в її планах. Проте вже згадана пані Білозерова впевнена, що «Вервольф» – це туристичний Клондайк. Адже, за її дослідженнями, тут змінився хід Другої світової війни.

«МІСТО МЕРТВИХ»

Уперше в свою ставку Гітлер приїхав весною 1942 року. Про те, що він там бував, місцеві жителі дізналися лише після від’їзду фюрера. Тоді поменшало патрулів і дозволялося працювати на полі біля лісу. У «Вервольфі» Гітлер знаходився ціле літо і частину осені. Від нового маєтку він був у захваті і чудово почувався у сосновому лісі. Спочатку. Восени ж, коли після «Вервольфу» Гітлер зустрівся з Германом Герінгом, останнього вразило, що фюрер постарів років на 15. Вже через неповних два роки він важко рухався і волочив ноги. Відчуття рівноваги порушилося, й тому пересуватись без допомоги сторонніх Гітлер не міг. Як і не міг читати без сильних окулярів, хоча документи для нього друкували спецмашинками і з шрифтом, збільшеним втричі від звичайного. А усі задавнені хвороби поновилися.

Автор відомої книги, «Вервольф»-роковая тайна Гитлера?«історик Луїза Білозерова, проаналізувавши зміни у його здоров’ї та поведінку на ставці, запевняє, що смерть Адольфа Гітлера почалася саме там і, що цікаво, від опромінення родоном. За її версією, апартаменти Гітлера були збудовані саме так, щоб його знищити. Найцікавіше те, що у євроквартирі зразків середини ХХ століття випромінювався родон? Як показали радіологічні заміри у місцевих кар’єрах, звідки німці брали будматеріали та уламки бетону для «Вервольфу», залишені після підриву ставки, опромінення Гітлера було спровоковано. Бункер фюрера швидче за все видовбаний у граніті. Цей камінь, що випромінює радій, безпечний на відкритому повітрі, та при розкладі радію утворюється родон. Дії атомної радіації, опромінення родоном відбувається в закритому приміщенні. Бункер для цього – ідеальний варіант. Тим паче, що родон в 7,5 разів важчий за повітря і осідає внизу. Триметрові бетонні стіни, якими виклали бункер, не могли захищати від опромінення, оскільки родон дає альфа-опромінення, яке ніщо не зупиняє. Луїза Білозерова, працюючи з експедицією «Гермес», яка вивчала таємниці «Вервольфу» і обслідувала радіаційні характеристики бетонних уламків на ставці, розрахувала, що вони містять 120 допустимих меж концентрації родону. У гранітному бункері цей показник може бути вищим як мінімум в 10 разів. Крім того у бетоні, який мав захищати фюрера від граніту, теж наявні домішки гальки.

За кілька кілометрів у сусідньому районі збудував собі ставку Герінг. Там до бетону граніт не домішували. Екологія цих двох будівництв абсолютно протилежна. Помешкання Герінга – зразок грамотного будівництва, а ставка фюрера – як не треба будувати. Беручи до уваги, що Герінг був ініціатором будівництва «Вервольфу» і одним із можливих наступників Гітлера, можна здогадатись, хто був зацікавлений у його смерті. Це так званий німецький, один із трьох, слідів, визначених пані Білозеровою, які ведуть до розкриття таємниць «Вервольфу». Інші два – шведський та норвезький. Шведкою була перша дружина фюрера, а норвежці працювали на будівництві ставки. І шведи, і норвежці – нації, що живуть на камінні і як ніхто знають його природу та властивості. У всякому разі, підозрілий бункер збудували. І до прибуття господаря кілька місяців він простояв закритим. Тобто в ідеальному стані для накопичення радіоактивного радону – газу без кольору і запаху, що викликає внутрішнє опромінення через дихання. Для легень фюрера, які втратили свій природний захист у газовій атаці, у яку Гітлер потрапив під час Першої світової війни, це було як смертельний вирок.

Невдовзі здоров’я Гітлера похитнулось. Але він був впевнений в протилежному. Так, як правило, буває із всіма опроміненими. Плануючи літній наступ 1942-го, Гітлер збирався захопити Сталінград і Кавказ. Над цим стратегічним завданням він і приїхав працювати у «Вервольф». І тут його рішення змінюється. Головнокомандуючого заносить. У Гітлера так званий спалах ейфорії, коли здається, що все під силу, а «море по коліно». Тому фюрер впевнено відкидає зауваження генералів. І недооцінює сили радянських військ. Зміна військових планів (акцент в стратегічному завданні на літо 1942 року зміщується з московського напряму на південь – до кавказької нафти та Сталінграду) стала роковою: пані Білозерова вважає, що Гітлер прорахувався саме через постпроменеву ейфорію.

Вже наприкінці літа фюрера не полишає головний біль і з ним стається серцевий напад. Він впадає в глибоку апатію і крім шоколаду і тістечок його вже нічого не цікавить. Гітлера наче охопив старечий маразм, він стає малорозсудливим, безпечним. І хоч Гітлер, як у 1943 році писав американський журнал «Лайф», був одним із трьох людей, яких на той час найбільше охороняли, можливим вбивцям вдалось якщо не досягти, то впритул наблизитись до мети.

ЯК ВЧИНИТИ МОРАЛЬНО ТА ЕФЕКТИВНО?

Можливо, тепер вже й не так суттєво, від чого помирав Гітлер. Та й у самих дослідників «Вервольфу» мета дещо інша. Аналізуючи забудови ставки, а саме квартиру Гітлера і бункер під нею, вони хочуть сказати про природну радіацію. Невміле будівництво і поєднання будматеріалів можуть створити такий бункер для будь-кого з нас. Так, стародавні українці, на відміну від сучасників, ніколи не копали погреб під хатою, а тим паче сауну і гараж. Чимало країн затвердили державну програму захисту населення від природної радіації. Подібну програми під назвою «Родон» вже прийняли наші східні сусіди – російські вчені підрахували, що їхня програма в рамках одного покоління може зберегти життя 1,5 млн. людей. Американці ж запевняють, що неконтрольований родон у повітрі житлових та виробничих приміщень скорочує життя людини, яка постійно знаходиться в цих будинках, в середньому на 7 років. Відома світові провидиця Ванга назвала вінницьку ставку Гітлера «містом мертвих». Та воно уже стоїть законсервованим 60 років, і саме по собі безпечне. Хоча, як стверджує пані Білозерова, ця безпека може бути оманливою. Те, що підземелля «Вервольфу» досі про себе не заявило, це дань німецькій якості і Богу. За версією Білозерової, існують три фактори, які несуть небезпеку для вінничан. Але вона тримає їх у таємниці і наполягає, щоб новий власник «Вервольфу», який виграє тендер, з ними ознайомився і грамотно їх заблокував. Інна Сус запевняє, що володіє документами та науковими відомостями з архівів ФСБ Росії та СБУ, а також інформацією про ставку з інших закордонних джерел. Претендент на тендер забов’язується виконати всі умови екологів на МНС ників.

Згідно зі складеним планом, новий власник не збирається проникати в підземелля «Вервольфу», а обмежиться зведенням наземних будівель. Та навіть незначне заглиблення в землю на території ставки може закінчитись непередбачено, передусім для здоров’я туристів, застерігає Білозерова. Тендерна комісія, до якої входять представники місцевої влади, до таких прогнозів ставиться спокійно і вже не перший місяць вирішує, чи надавати тендер росіянам. Ті ж чекають. За їхніми планами, вступивши у володіння навесні, восени закінчити всі роботи по благоустрою, вклавши у «Вервольф» півмільйона гривень. Білозерова ж такий поспіх не вітає, каже, що для досконалого вивчення і заблокування таємничих факторів необхідно принаймні півтора року. Небезпеку «Вервольфу» вона відкрила разом з кількома вченими наукової експедиції «Гермес» під керівництвом російського професора Бобровнікова.

У всякому разі вінничани мають право на безпеку; як і на прозорість подій, що відбуваються навколо «Вервольфу». Інвестора шукають не вперше. Цього разу передання у користування навіть не назвали тендером, а оголосили конкурс на кращу концепцію благоустрою. Їм ясно, що потенційний інвестор прийде на ставку не прибирати територію від сміття, а тим паче, ніхто не буде викидати в невідомість півмільйона гривень, не очікуючи прибутку. Інна Сус каже, що «Вервольф» їм потрібен для збереження слави загиблих воїнів та патріотичного виховання, передусім дітей. Проте відколи це про патріотичний дух українців почали дбати росіяни? І наскільки нам поможуть його зміцнити березові гаї, які інвестор збирається розбити на території ставки? Беручи до уваги, що інвестор – завод зброї, і на ставці він планує відкрити постійно діючу експозицію бойової техніки, користь для України є не зрозумілою. Щоправда, вже запроектовано капличку для поминання загиблих і оберіг. Зізнатись, предмет малоцікавий як туристам, так і тубільцям. Бо хто ходить до вже існуючих чи не в кожному селі, не кажучи про міста, стел радянським воїнам при всій до них повазі?

Навіть не будучи експертом у створенні туристичних об’єктів, не важко зрозуміти, що, проектуючи оновлення «Вервольфу», пошуком ідей особливо не обтяжувалися. Роздум громадськості і той пішов далі. Один з її представників вірить в успіх «Вервольфу» серед туристів, але за умови іншого проекту – за допомогою воскових чи інших фігур максимально відтворити життя Адольфа Гітлера в ставці. Можливо, в цьому є рація, бо що не будуй і не розповідай, а ставка завжди в першу чергу асоціюється з особою Гітлера. Тому, може, не варто комплексувати із намірами, граючи шанобливих і безкорисних патріотів? Тим паче, вкладаючи в будь-що гроші, власник завжди так чи інакше сподівається їх повернути. А взагалі, весь досвід українських «реконструкцій», «відбудов» тощо, здається, повинен вже навчити: починати потрібно з громадських дискусій і публічних експертних оцінок, вивчення досвіду інших країн. Отже, як зараз має виглядати місце, де колись була ставка Адольфа Гітлера?

Мирослава СОКОЛОВА, Вінниця
Газета: