Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
Василь Сухомлинський, український педагог, публіцист, письменник, поет

Трансформацiя по-словацьки

7 березня, 2003 - 00:00


Сьогодні, 7 березня, починається робочий візит Президента України Леоніда Кучми до Словаччини, куди українського лідера запросив його словацький колега Рудольф Шустер. Візит триватиме до 10 березня. А днями у видавництві Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) «Основні цінності» побачила світ книга спогадів президента Словацької Республіки Рудольфа Шустера «Ультиматум». Про цю книгу, а також про історію Словаччини, особистість її керівника, про багато аспектів сучасних взаємовідносин України та Словаччини — в коментарі експерта з українсько-словацьких відносин Світлани МІТРЯЄВОЇ.

— Чи добре, на вашу думку, українські читачі обізнані з минулим та сучасним Словаччини?

— Освічений український читач трохи знається на новітній історії Чехії та має щодо цього ряд стереотипів — «празька весна», Вацлав Гавел, «оксамитова революція», пльзенське пиво, автомобіль «Шкода» тощо. Що ж стосується Словаччини, то у мистецькому середовищі України знані драматург Освальд Заградник (блискучу п’єсу якого «Долетимо до Мілана» нещодавно поставив Київский театр імені Лесі Українки) та Енді Уорхол — знаменитий американський художник словацько-українського походження. Щоправда, в Україні відоме ім’я визначного політика соціал-демократа Олександра Дубчека, загибель якого була важкою втратою для словацького та чеського народів. Щирий прихильник соціал-демократичних ідей, Олександр Дубчек уособлював найкращі риси європейської ментальності — толерантність, схильність до діалогу та демократизм.

Сприяти ж сприйняттю українцями цілісної картини словацького суспільного життя може ознайомлення з книгою президента Словацької Республіки Рудольфа Шустера, яка щойно вийшла українською мовою.

Рудольф Шустер, або, як його називають близькі друзі, Рудко, народився 4 січня 1934 р. у м.Кошице у Східній Словаччині. У 1959 р. він закінчив Словацький технічний інститут у Братиславі (спеціальність — інженер-будівельник) та аспірантуру в галузі екології на гірничому факультеті Технічного інституту в м.Кошице. Кандидат наук в галузі екології. Свою трудову діяльність розпочав у 1960 р. з посади проектанта Крайового сільськогосподарського проектного інституту в Братиславі, потім — асистент Інституту гідрології та гідравліки Словацької Академії наук, пізніше — керiвник інвестиційного відділу Східнословацького металургійного комбінату в Кошице, згодом — керiвник секретаріату та технічний ассистент директора підприємства. У 1974 р. він переходить на роботу в Кошицьку Народну Раду, певний час виконує функції її голови, а згодом і голови Словацької Народної Ради. 1990— 1992 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол ЧСФР у Канаді. У період з 1983 по 1999 рiк тричі обирається мером Кошице. Як засновник і керівник Партії громадського порозуміння (1998 р.), обирався депутатом Народної Ради Словацької Республіки. На президентських виборах 1999 р. Шустер здобув перемогу над Володимиром Мечiяром, отримавши 57% голосів проти 43% останнього. Р.Шустер — почесний доктор Технічного університету, почесний доктор інженерії, кандидат наук, член Спілки словацьких письменників, почесний член Словацької палати інженерів-будівельників. Його літературний доробок — понад 20-ти книг. Він засновник музейної експозиції в м.Медзів (Музей історії словацької документальної кінематографії). Володіє російською, англійською, німецькою та угорською мовами. Одружений, має сина і доньку. Тобто це високоосвічена людина з широким кругозором і надзвичайним інтелектом.

— Будь ласка, коротко про історію Словаччини.

— Коротко дуже важко, але я спробую. Словаччина заселена слов’янами з середини першого тисячоліття н.е. Входила до держави Само (VII ст.), потім до Великоморавської держави (IX—X ст.), з XI ст. — до складу Угорського Королівства, з ХVI ст. — до імперії Габсбургів.

Після розпаду Габсбурської монархії у жовтні 1918 р. на основі об’єднання Чехії, Словаччини і Закарпатської України була створена нова держава — Чехословацька Республіка (ЧСР). Віденським арбітражем 2 листопада 1938 р. ЧСР була змушена віддати Угорщині частину території південної і східної Словаччини. У березні 1939 р. була створена формально самостійна Словацька держава, яка фактично підпорядковувалась фашистській Німеччині. До речі, 1990 року Словацький парламент наголосив на своєму засудженні репресій, які здійснювались за часів профашистського режиму, та вибачився перед їх жертвами.

29 серпня 1944 р. антифашистьскі сили Словаччини за участю регулярних формувань словацької армії розпочали ширкомасштабне повстання, яке згодом пероросло у партизанську війну. На знак визнання заслуг Словаччини під час національного повстання після завершення другої світової війни Словаччина була віднесена до країн-переможниць.

На початку 1945 р. була оновлена Чехословацька Республіка, яка в 1948— 1989 рр. належала до країн радянського блоку. Після виборів у 1992 році правлячі політичні сили в ЧСФР досягли домовленості щодо припинення існування федерації та створення двох самостійних держав — Чеської і Словацької Республік. З 1 січня 1993 р. Словацька Республіка (СР) є самостійною демократичною державою.

— Чим цікавий державний устрій цієї країни?

— У Словаччині діє парламентська модель влади та існує чітка система політичної відповідальності. Тобто уряд формується представниками політичних партій, які взяли гору під час парламентських виборів. До складу Національної Ради СР (НР СР) входять 150 депутатів. Президент країни обирається прямим всенародним голосуванням строком на п’ять років. Він представляє державу у зовнішніх зносинах, ратифікує міжнародні договори і угоди, скликає установче засідання Національної Ради, розпускає її, підписує її закони, призначає і відкликає главу та інших членів уряду, є головнокомандувачем збройних сил, оголошує референдум, представляє Національній Раді щорічну доповідь про суспільно-політичне становище.

Уряд несе відповідальність перед Національною Радою, яка в разі потреби має право висловити йому недовіру. У такому випадку, згідно із Конституцією країни, президент відкликає уряд. Головою Уряду 15 жовтня 2002 р. повторно призначений Мікулаш Дзуринда.

— Які результати останніх парламентських виборів у Словаччині?

— За результатами виборів (20—21 вересня 2002 р.), із 25-ти партій, які брали у них участь, увійшли до нинішнього складу Національної Ради сiм: Рух за демократичну Словаччину (РДС) — 36 мандатів; Словацький демократичний християнський союз (СДХС) — 28 мандатів; Партія «Смер» (ПС) — 25 мандатів; Партія мадярської коаліції (ПМК) — 20 мандатів; Християнсько-демократичний рух (ХДР) — 15 мандатів; Альянс нового громадянина (АНГ) — 15 мандатів; Комуністична партія Словаччини (КПС) — 11 мандатів. Незважаючи на те, що РДС (який очоюється В.Мечiяром) здобув відносну перемогу на виборах, він не зміг увійти до складу уряду, що його сформувала коаліція чотирьох партій — СДХС, ПМК, ХДР, АНГ.

— Які пріоритети зовнішньої політики Словацької Республіки?

— Основні зусилля на сучасному етапі спрямовуються на інтеграцію до західних політичних, економічних і безпекових структур; активну участь в роботі міжнародних організацій (ООН, РЄ, ОБСЄ) та діяльності регіональних об’єднань (Вишеградська група, ЦЕФТА, ЦЄІ); подальший розвиток динамічних відносин з сусідніми країнами — Чехією, Австрією, Польщею, Угорщиною та Україною.

Восени 2000 року СР отримала статус повноправного члена Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), що стало одним з найвагоміших зовнішньополітичних успіхів Словаччини за роки її існування як незалежної держави. Без сумніву, результатом успішної зовнішньополітичної діяльності країни став Празький саміт НАТО.

— Як би ви охарактеризували двосторонні українсько-словацькі відносини?

— Україна однією з перших визнала державну незалежність Словацької Республіки — у день її проголошення, 1 січня 1913 року. А вже у червні того ж року тодішній президент Словацької Республіки М.Ковач побував в Україні з офіційним візитом, під час якого було підписано двосторонній Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Широкі можливості для всебiчної взаємовигiдної спiвпраці України i Словацької Республiки зумовленi багатьма об’єктивними факторами: наявнiстю спiльних кордонiв; глибокими iсторичними та культурними зв’язками наших народiв; вiдсутнiстю будь- яких взаємних територiальних претензiй; взаємодоповнювальним характером нацiональних економiк; iснуванням численної української нацiональної меншини в Словаччинi та словацької — в Українi.

У 1999 р. політичні відносини між Україною та Словаччиною відчутно активізувалися. Зокрема, відбулися три зустрічі Президента України Л..Кучми та президента Словаччини Р.Шустера: під час інавгураційних заходів у Братиславі (15.06.99) і Києві (30.11.99) та в рамках проведення саміту «Балто-Чорноморське співробітництво: до інтегрованої Європи без розподільних ліній» (м.Ялта, 10—11.09.99).

12—14 червня 2001 р. відбувся перший офіційний візит в СР Президента України Л..Кучми, який окреслив широкий спектр перспективних напрямів двостороннього співробітництва, а 1—3 грудня 2002 р. — офіційний візит в Україну президента СР Р.Шустера.

Загалом характерною ознакою українсько-словацького політичного діалогу на сучасному етапі є поглиблення рівня конструктивного партнерства на основі збігу євроінтеграційних і євроатлантичних прагнень та ідентичності позицій щодо фундаментальних аспектів міжнародного співробітництва.

— Який, на ваш погляд, нинішній стан прикордонного співробітництва?

— З огляду на тісні історичні, культурні та економічні зв’язки прикордонних регіонів України та Словаччини, будь-які спроби штучно розділити цю єдину в багатьох аспектах територію викликають чутливу реакцію її мешканців. Саме так було сприйняте запровадження Словаччиною візового режиму з нашою державою, що на першому етапі негативним чином позначилося на прикордонній торгівлі, туристичному бізнесі, гуманітарних обмінах. З певною тривогою очікується набуття чинностi за шенгенськими правилами перетину українсько-словацького кордону. Одним з дієвих механізмів уникнення створення нової лінії поділу Європейського континенту на кордоні між нашими державами є інтенсифікація транскордонного співробітництва. Зараз цей напрямок українсько-словацьких відносин розглядається як пріоритетний.

Водночас значний потенціал має активна співпраця прикордонних регіонів країн у рамках міжнародної асоціації «Карпатський Єврорегіон», підготовка спільних проектів для фінансування їх через фонди ЄС (програми PHARE й TACIS).

Уже сьогодні варто подивитися на регіональне співробітництво між Україною та Словаччиною в Шенгенському режимі, перетворюючи прикордонні взаємовідносини на транскордонні як у білатеральному співробітництві, так і в форматі Карпатського Єврорегіону, використовуючи для цього механізми та інструменти Європейського Союзу, його технічну й фінансову допомогу. Сприятиме цьому і Програма розвитку єврорегіонів та утворення Міжвідомчої комісії з питань розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України у квітні 2002р.

— Чи контактують учені двох наших країн?

— Основними напрямами співробітництва є обміни студентами на частковий та повний курс навчання, стажистами та аспірантами, вчителями та вченими на педагогічну та наукову роботу. Між 16 українськими вузами і 8 словацькими підтримуються перманентні прямі зв’язки. Особливо хочу відзначити сталі наукові контакти, які успішно розвиваються між Національним інститутом стратегічних досліджень Президента України (Закарпатський філіал) та Дослідницьким центром словацької асоціації зовнішньої політики (Research Center of the Slovak Policy Association). Саме ці дві наукові установи впродовж тривалого часу послідовно проводять моніторинг, аналіз та ініціюють експертне обговорення проблем на рівні двостороннніх контактів між Україною та Словаччиною та пов’язаних із розширенням ЄС на Схід, запровадженням візового режиму в країнах-сусідах. У рамках спільного проекту «Карпатський Єврорегіон: перспективи і виклики» (2001—2002 р.) ними проведено чотири міжнародні експертні «круглі столи», результатами яких стали чотири наукові видання. Не можна не згадати і міжнародну конференцію з питань українсько-словацького транскордонного співробітництва (30—31 травня 2002 р.), яка відбулася під егідою Ради Європи та патронатом президентів двох країн Леоніда Кучми та Рудольфа Шустера.

Світлана МІТРЯЄВА — старший консультант Національного інституту стратегічних досліджень Президента України, кандидат історичних наук, автор понад 80-ти наукових праць, опублікованих в Україні, Росії, Угорщині та Словаччині, президент Фонду «Європейський дім», голова підкомітету з питань європейської інтеграції «Громадянського парламенту жінок України».

Підготував Максим ЯРЕМЧУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ