Верховна Рада України: вищий представницький орган держави, чи політична біржа?
Суспільству потрібні відкриті, прогнозовані і ефективні дії єдиного законодавчого органу. Чи так є? На жаль, абсолютно ствердно можна сказати ні, не так? Причинний ланцюжок є достатньо довгим, але є ключові його ланки.
Побіжний погляд на склад парламенту показує, що з 445 народних депутатів майже 190 належать до фракцій лівих політичних партій чи декларують себе лівими, а понад 250 твердять про свою неліву політичну орієнтацію. Перевівши погляд із загально-депутатського ландшафту на подіум керівництва Верховної Ради, усвідомлюєш наявність логічної невідповідності йому складу керівного тріумвірату. Із плином часу від дня, коли склалась така невідповідність, дедалі більше починаєш усвідомлювати, що суспільний інтерес, виразниками якого є народні депутати України у поважному парламентському зібранні, все частіше поступається інтересу корпоративному або й суто індивідуальному. Вищий представницький орган держави перетворюється на політичну біржу! На якій, як і на інших, суспільний інтерес і інтерес громадянина взагалі не береться до уваги.
Ми ж маємо пам'ятати, що отримали не тільки право на ухвалення рішень від імені українського народу, але й політичну відповідальність за свої рішення. Чому стало можливим, що претендент на посаду керівника вищого органу виконавчої влади публічно стверджує, що три парламентські фракції, що об'єднують близько сотні депутатів не підтримали його призначення, а їхні керівники стверджують протилежне? Така ситуація працює на ерозію влади і підрив довіри до неї у суспільстві. Виборці мають право знати правду! Як мають знати і те, чому стало можливим перетворення депутатського голосу у товар, і чому, як правопорушники бояться денного світла, так частина депутатів боїться поіменного голосування з визначального для суспільства питання. Мабуть же, хочуть щось сховати й бояться світла. Повертаючи свій погляд до Європи, ми безпомилково впізнаєм політичну спрямованість тамтешніх урядів, а громадяни тих держав достеменно знають за чиєю волею і чиєю згодою з'явився їхній Уряд. Ми ж, твердячи про свій європейський вибір, забуваємо, що демократія — це право громадян таємно і непідконтрольно обирати носіїв владних повноважень і право знати, як вони використовують набуті повноваження.
Голосування у Верховній Раді з приводу дачі згоди на призначення прем'єр-міністра цього тижня наочно продемонструє чи здатний цей склад парламенту зберегтись як вищий представницький орган українського народу. Відповідь на це запитання дасть відповідь і на наступні.
