Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

«Високi стосунки»

Традиційна для російської влади спроба звернутися до «трудового народу» через голову законного уряду — не вдасться!
23 вересня, 2011 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛIЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХIВУ «Дня», 1998 р.
МАЛЮНОК АНАТОЛIЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХIВУ «Дня», 1998 р.

Складається враження, що «зірки» наших провідних телеканалів за період літніх відпусток погано відпочили. Ні, люди чесно відпрацьовують свій хліб, але хочеться польоту, блиску, краси гри, взагалі естетики.

У програмі «РесПубліка» на «5 каналі» екс-заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий і нинішній заступник Павло Клімкін досить флегматично обговорювали наші перспективи на ниві євроінтеграції. Обговорення нагадувало ворожіння на кавовій гущі. Фігуранти намагалися проникнути в потаємний хід думок європейських політиків і осягнути їхні наміри щодо України, приймуть вони нас чи не приймуть, візьмуть до свого клубу чи ні.

Звісно, не могли не торкнутися російського чинника та чергового раунду пропагандистської війни Кремля проти України. Ведуча Ганна Безулик процитувала присутню в студії Вікторію Сюмар з Інституту масової інформації, котра написала, що Янукович і його соратники дуже активно лобіювали присутність російських ЗМІ в Україні. Тому протистояти російській пропагандистській машині практично нікому. А потенційні союзники В.Ф. Януковича в дискусії з Кремлем Президентові просто не вірять. Дійсно, будь-який консенсус нинішньої влади із суспільством вимагає встановлення атмосфери довіри, яка, у свою чергу, потребує цілої низки символічних кроків, передусім усунення з влади людей з репутацією невиліковних українофобів.

КОЛИ МЕТОДИ НЕЗМІННІ

Один зі спікерів Партії регіонів нардеп В.Олійник з благородним гнівом і щирим обуренням напустився на пана Мартенса, лідера фракції Народної партії в Європейському парламенті, звинувативши його у втручанні у внутрішні справи України на тій підставі, що європейський депутат вимагав звільнення Ю.Тимошенко зі слідчого ізолятора. На жаль, Партія регіонів не помітила (?) набагато зухвалішого, глибшого й небезпечнішого втручання в наші внутрішні справи, коли прем’єр-міністр РФ В.Путін заявив у Сочі, що питання про вступ України до Митного союзу мусить вирішувати український народ. Зауважте, не Президент України, не уряд, не парламент, а народ. Хоча, обравши саме цього Президента, саме цей парламент, який сформував саме цей уряд, український народ дав їм мандат виступати від свого імені. Щоб зрозуміти, який саме месидж несе в собі заява Путіна (абстрактно-безневинно-демократична), треба знати деякі російські зовнішньополітичні методики, що діють ще з XV століття. А зводяться вони до того, щоб використовувати на території іншої держави всілякі внутрішні конфлікти для тиску зсередини на державних діячів, які виступають опонентами Москви. Так використовувалися «чорні люди», «підлий стан» у тих князівствах, з якими Москва боролася за першість на постмонгольському просторі. Так використовували в XVII столітті різні прошарки козацтва, духівництва, міщанство та селянство для боротьби з «гетьманами-зрадниками» в Україні. Так червона Москва зверталася до трудового народу України через голову «буржуазного» уряду УНР. Це традиційна для російської влади спроба ігнорувати законну владу інших країн. Подібну тактику використовували 1956 року в Угорщині, коли демонстративно не контактували з несимпатичним ЦК КПРС урядом Імре Надя, звертаючись до прорадянських угруповань в угорському суспільстві. Так само діяли 1968 року в Чехословаччині, знайшовши в чехословацькій владі «хорошого» Гусака замість «поганого» Дубчека.

Схоже, що й сьогодні хочеться відсунути формально законне керівництво України вбік, щоб оперувати безпосередньо з тими чи іншими групами населення країни. До речі, щось я не чув, аби в Казахстані, Білорусі та й у самій Росії проводилися якісь всенародні референдуми з приводу вступу до Митного союзу. Рішення влади виявилося достатньо. Обійшлися без консультацій з народом.

Я вже не кажу про те, що питання про Митний союз вимагає ретельного вивчення на рівні найкращих фахівців у сферах економіки, права та міжнародної політики. Та й фахівців у сфері національної безпеки не завадило б залучити. Утім уже зараз зрозуміло, що саме геополітична складова є провідною в цьому проекті, а не економічна. Марять у Москві відновленням імперії в будь-якій формі, щоб можна було підвищити свою роль, збільшити свою вагу на світовій арені, виступаючи не лише від свого імені, а й від імені цілої отари сателітів. Ось чому так хочеться зліпити хоч щось, що нехай навіть віддалено нагадує СРСР-2.

КОНСОЛІДАЦІЇ БЕЗ ЗУСИЛЬ — НЕ БУВАЄ

Озвучили в студії й результати голосування на тему, чи треба Україні вступати до Європейського Союзу. Майже 52% відповіли «так». Якби вони ще й усвідомили, що членство в ЄС виключає членство в Митному союзі, а членство в МС виключає членство в ЄС...

А 28% виступили проти. Цікаво, що ці 28% збігаються з кількістю наших співгромадян, які стабільно на всіх опитуваннях виступають проти незалежності України. Цікава частина населення, але ще слабо у нас вивчена. Хоча її вплив на всі сторони життя країни багаторазово перевищує її кількість. Боюся, що саме їх використовуватимуть у ролі того «українського народу», до якого звертатимуться через голову української влади...

Підсумок обговорення знову повернув до проблем національної консолідації. Олександр Чалий закликав до домовленості між владою й опозицією. Але до домовленості кожна зі сторін має зробити свій крок назустріч, а це найважче. Владі слід відмовитися від політичних репресій, від перетворення країни на одне велике СІЗО (до речі, нещодавно в нас, як і в Білорусі, запровадили правило, за яким не можна міняти валюту без пред’явлення документів), а опозиції дещо стримати амбіції. Якщо влада дійсно хоче консенсусу, вона має це недвозначно продемонструвати. Поки, на жаль, вона демонструє прямо протилежні прагнення.

УКРАЇНСЬКІ РОСІЯНИ ХОЧУТЬ ЖИТИ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ УКРАЇНІ

У Савіка Шустера теж говорили про Ялтинський саміт, про євроінтеграцію та демонстрували відео, на якому В.Ф. Янукович чітко й зрозуміло заявив, що Україна не вступатиме до Митного союзу. Оскільки Савік стає дуже великим любителем соціологічної бухгалтерії, не обійшлося в студії без цілого каскаду опитувань. Сама аудиторія була поділена на осіб, народжених у незалежній Україні, та громадян Російської Федерації, які живуть і працюють в Україні.

Спочатку проголосували з питання «чи потрібна Україна Європейському Союзу?».

Серед народжених в Україні думки розділилися так:

64% — «так», 36% — «ні»

Серед громадян РФ:

52% — «так», 48% — «ні»

Другим було запитання «чи потрібен Європейський Союз Україні?».

Народжені в Україні відповіли так:

72% — «так», 28% — «ні»

А громадяни РФ приємно здивували:

92% — «так», 8% — «ні»

Потім у ролі головного лобіста європейської інтеграції України виступив Петро Порошенко, котрий доводив, що і Україні від ЄС, і ЄС від України буде користь. Вадим Карасьов зауважив, що Європі не потрібна Україна з печерною політичною системою, зі спадщиною тоталітаризму. А В’ячеслав Піховшек почав лякати тяжкими наслідками невступу до Митного союзу. Особисто Порошенка він лякав вигнанням його продукції з ринків РоБіКазу (Росії, Білорусі, Казахстану). Після Піховшека лякати Порошенка почав, причому в досить непарламентських виразах, Михайло Погребінський. Суть його страшилок зводилася до того, що, мовляв, Москва вас у баранячий ріг зігне, а ви що можете... При цьому ті, хто лякав, якось не врахували, що вигнання українських товарів з російського ринку своїм прямим наслідком матиме втрату Росією ринку України, що теж не дуже приємно для російського бізнесу. Якби російська сторона створенням МС переслідувала саме економічні (а не політичні) цілі, то цілком можна було б створити зону вільної торгівлі між Україною та МС. Тут немає нічого неможливого. Але цілі абсолютно інші. Тому й запрошення України до Митного союзу дедалі більше починає нагадувати згвалтування. Так би мовити, примус до вступу.

Але туди, куди заганяють палицею, насильством, ні в якому разі йти не можна. Там не може бути добре за визначенням. До Європейського Союзу нікого не заганяють, туди самі просяться, десятиліттями чекають можливості вступити. Ось у цьому найочевидніша відмінність між європейською інтеграцією та кремлівськими «інтеграційними» проектами.

Порошенко почав пояснювати опонентам, що Росія теж залежить від України. Так, але політика в сусідній країні завжди стояла над економікою. Російські політики завжди готові багато чого втратити, щоб сусідові було ще гірше, готові, як у тій притчі, віддати одне око, щоб сусід осліпнув на обидва. Імперська хіть часто буває Кремлю дорожчою за економічну вигоду.

Шустер організував пряме ввімкнення з Ялти. Екс-президент Польщі Олександр Квасьнєвський на всі запитання відповів просто: «Якщо Україна хоче модернізуватися — це Європейський Союз».

Що ж, приємно було чути й ці слова, й упевнений голос В.Ф. Януковича, котрий говорив про європейський вибір України. Щоправда, дещо занепокоїла багатозначна заява В.В. Путіна з Сочі, що вони з Медведєвим незабаром поспілкуються в Москві з Віктором Федоровичем «як з другом». Сказано це було якось дуже професійно. Судячи з усього, буде і шантаж, і обман, і обіцянки «золотих гір» за відмову від європейського шляху, й спроба «купити у індіанців Мангеттен за намиста». Подивимося, що привезе нам В.Ф. Янукович з Москви після 24 вересня... перемогу чи чергову капітуляцію?

У Євгенія Кисельова у «Великій політиці» міністрові палива та енергетики пану Бойку журналісти ставили аналогічні запитання. Зокрема, журналіст Калниш поцікавився, чим розплачуватиметься Україна 24 вересня в Москві за зниження (якщо таке взагалі буде) ціни на російський газ?

Міністр тримався бадьоро й оптимістично. Мовляв, якщо Москва змусить нас купити більше газу, ніж нам треба, тоді весь вітчизняний газ продамо на захід, а російський (дорогий!) пустимо українським споживачам. Але чи не призведе це до різкого зростання тарифів для населення? На цих «дрібницях» міністр не спинявся.

Бойко, як це заведено в ПР, знову скаржився на дії Тимошенко 2009 року та розповідав нескінченну сагу про ЄЕСУ та їхні борги Росії. Журналісти запитали про газовий консорціум, про який щось прозвучало з Адміністрації Президента. Бойко обговорення витончено уникнув. Чи не є цей «консорціум» «елегантною» схемою здачі української газотранспортної системи російському «Газпрому»?

Запитали журналісти пана Бойка й про те, як би він сам вчинив на місці Тимошенко на газових переговорах узимку 2009 року?

Міністр відповів, що слід було протриматися ще місяць (технічні можливості для цього були) або йти у відставку. Що ж, у цьому я з ним повністю згоден. Тимошенко треба було проявити залізну волю, витримавши шалений тиск і з боку Москви, і з боку Європи, і з боку В.А. Ющенка. Але вона не витримала на горе Україні й своє власне.

ІСТОРІЯ — У «ВЕЛИКІЙ ПОЛІТИЦІ»

Торкнувся Кисельов і історичних дат. На відміну від нас, він не пропустив 40-річчя від дня смерті М.С. Хрущова й звернувся до аудиторії із запитанням, якою була роль Хрущова, зокрема для України, й чи не повинні українці спорудити йому пам’ятник?

Останнє прозвучало як національна нетактовність. Хрущов був в Україні типовим імперським діячем, який приводив Україну до загальноімперського знаменника. Він жорстоко боровся проти будь-яких прагнень незалежності, на його совісті — масові репресії проти мирного населення Західної України. До речі, коли Кисельов розповідав про боротьбу Хрущова з ОУН-УПА, на екрані був вельми специфічний відеоряд: представники есесівської ієрархії: бригаденфюрери, групенфюрери, нацистські прапори, свастики тощо. Цікаво, це в Кисельова сталося випадково чи ні? Чи не для того, щоб у свідомості недосвідчених телеглядачів виникла підсвідома асоціація, що ОУН-УПА та нацисти — це одне й те саме? А якщо ні, то навіщо це? Пахне політичним шахрайством.

Саме за Хрущова радянські спецслужби здійснювали на Заході терористичну діяльність: політичні вбивства та викрадення людей.

За Хрущова в Україні масово закривали українські школи, була узаконена можливість відмовлятися від вивчення української мови, тотально закривали церкви й монастирі, процвітали дикі атеїзм і русифікація. Як писав військовий історик Віктор Суворов: «До масових розстрілів людей він мав безпосереднє відношення. Він член так званої московської «тройки», яка без суду й слідства ухвалювала смертні вироки тисячам людей. З січня 1938 року Хрущов — перший секретар ЦК КП України. Україну він чистив з таким самим завзяттям, як і Москву. Усі партійні секретарі, від райкомів і вище, особисто виносили й підписували смертні вироки. Потім, щоправда, й самі потрапляли під ту саму караючу пролетарську сокиру. Але два секретарі республіканських компартій під сокиру Великого сталінського очищення не потрапили, бо старалися краще за інших. Імена цих двох стахановців терору: Берія — в Закавказзі, Хрущов — у Києві».

Нардеп Куликов вирішив блиснути оригінальністю й сказав, що Хрущова в СРСР не боялися. Так, і робітники Новочеркаська його не боялися, поки він їх не розстріляв, і в Будапешті його не боялися, в Угорщині, поки він там разом з Жуковим не влаштував криваву бійню. А ще, спровокувавши Карибську кризу 1962 року, Хрущов поставив світ над ядерною прірвою. Такого собі й Сталін не дозволяв. Страшний був чоловічок, Микита Сергійович, хоча зовні дуже забавний. А у великих лібералах ходить тому, що став великим визволителем номенклатури від тваринного страху.

Адже за Сталіна можна було знищувати і чужих, і своїх. Будь-якого секретаря ЦК можна було елементарно розстріляти, а його родину перетворити на «табірний пил». А за Хрущова знищувати можна було лише чужих, номенклатура отримала «охоронну грамоту». Щоб відкрити справу на секретаря обкому, органи держбезпеки за Хрущова мали отримувати спеціальний дозвіл на самій «горі». Ось за це вдячна номенклатура з миром відпустила Хрущова на пенсію, не розстрілявши й не посадивши...

Ігор ЛОСЄВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments