Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Першопроходець із Ніжина

Про навколосвітню експедицію українця Юрія Лисянського та його літературний спадок
23 липня, 2015 - 17:45

Цього року у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» побачила світ книжка «Морские волки. Навстречу шторму». Це понад тисячу сторінок якісної марінистики. Якщо точніше — 13 творів семи авторів: Костянтина Станюковича, Олександра Гріна, Миколи Трублаїні, Юрія Лисянського, Олександра Бестужева-Марлинського, Бориса Житкова, Віктора Конецького. Книжка побачила світ одразу і в Україні, і в Росії — в Харкові та Бєлгороді — у серії «Русская класика». Але тут варто зауважити, що більшість письменників зі збірки мають стосунок до України – народилися, жили чи знайшли спочинок на нашій землі. І якщо твори Трублаїні, Гріна чи Житкова відомі багатьом, то Лисянського читали, мабуть, лише затяті шанувальники.  Адже вміщений у цьому виданні твір Юрія Федоровича — це перше перевидання з 1803 року.

І чим це не привід згадати, хто такий Юрій Лисянський, звідки він родом і які пригоди випали на його долю.  Про це — у матеріалі Антона САНЧЕНКА, письменника, перекладача, видавця, а за фахом — моряка.

Мабуть символічно, що першою російською навколосвітньою експедицією керували німець Іван Крузенштерн та українець Юрій Лисянський. Бо Російську імперію розбудовували саме німці й українці.

Мабуть ще символічніше, що перша експедиція розпочалася майже через три століття після експедиції Магеллана. Росія завжди впевнено запозичувала західні технології. Але робила це якось повільно.


УКРАЇНЕЦЬ ЮРІЙ ЛИСЯНСЬКИЙ ТА НІМЕЦЬ ІВАН КРУЗЕНШТЕРН КЕРУВАЛИ ПЕРШОЮ РОСІЙСЬКОЮ НАВКОЛОСВІТНЬОЮ ЕКСПЕДИЦІЄЮ. СИМВОЛІЧНО, ЧИ НЕ ТАК?

Іспанська експедиція під командуванням Магеллана стартувала 1519 року. Перша російська експедиція Крузенштерна та Лисянського розпочалася у Кронштадті 7 серпня 1803 року. Для цього багато чого мало відбутися в Росії. Наприклад, потрібно було відвоювати у шведів і побудувати сам Кронштадт, і навчитися будувати кораблі.

Нас, звісно, більше цікавитиме саме життєвий шлях нашого земляка, який народився у славнім своїми огірками місті Ніжин 2 квітня 1773 року.

ОДИН ЯКІР НА ВЕСЬ НІЖИН

Пам’ятник Юрію Лисянському стоїть у самому центрі Ніжина. Перед храмом Іоанна Богослова, настоятелем якого був його батько. Якір з-під його монумента періодично викрадають компанії напідпитку і переносять під пам’ятник Гоголю чи ще кудись. Якір на весь Ніжин — лише один, тому його, зазвичай, швидко знаходили і повертали Юрію Федоровичу. Але зараз щось пропав надовго. Може, здали в брухт? Хоч в Одесі новий якір проси...

Старовинний будиночок настоятеля, в якому і народився майбутній мореплавець, — одразу за церквою. В ньому зараз живе міський архів. Якщо попроситися всередину, треба пильнувати і пригинатися, такий у ньому низький сволок — могутні балки, що тримають стелю. Тож, із переселенням до кормової каюти шлюпу «Нева» для Юрія мало що змінилося — пригинатися мусив так само.

Ніжин — місто славетне хоча б завдяки своєму університету, який дав світу Гоголя. Існує після всіх реорганізацій досі, у все тому ж корпусі, побудованому Безбородьками на виконання заповіту батька й брата — останнього генерального писаря Гетьманщини. Старшина багато грішила і несамовито каялася. Весь центр міста забудовано козацькими церквами. Перша кам’яниця в стилі козацького бароко — теж була побудована у Ніжині, а не в Києві.

Гетьманська старшина, як їй здавалося, пожинала плоди свого угодівства з московським царем. Ось і Безбородько-молодший — вже імперський канцлер у самому Петербурзі. Його стараннями закуплено в столиці та перевезено до гімназії 1900 томів розумних книжок для студентів. Свою книжку й власноручно накреслені атласи з навколосвітньої експедиції Лисянський теж потім передав на зберігання до тамтешньої бібліотеки. Зберігають досі, у відділі рідкісних книжок. Дають почитати тільки особливо затятим читачам.

У тому, що молодого поповича прилаштували навчатися у єдиному на всю імперію Морському кадетському корпусі, куди не дворянам було зась, теж, мабуть, не обійшлося без сприяння канцлера Безбородька. Український парубок відбув на навчання до Кронштадта у 1783-му, у віці десяти років. Зрозуміло, що вирішував це він не сам. Але що спонукало до цього його батька, неможливо зрозуміти, якщо не знати, що три з восьми ніжинських кам’яних церков у центрі міста були грецькими. А де греки, там і море.


ПАМ’ЯТНИК ЛИСЯНСЬКОМУ СТОЇТЬ У САМОМУ ЦЕНТРІ НІЖИНА, ПЕРЕД ХРАМОМ ІОАННА БОГОСЛОВА, НАСТОЯТЕЛЕМ ЯКОГО БУВ ЙОГО БАТЬКО. ЯКІР З-ПІД МОНУМЕНТА ПЕРІОДИЧНО ВИКРАДАЮТЬ

Грецьку громаду міста складали переважно купці, які тікали до Ніжина ще за часів Богдана Хмельницького, коли в Туреччині почалися чергові гоніння на православних. Кажуть, саме вони завезли сюди оті уславлені ніжинські огірки. І взагалі — були впливовою і багатою громадою міста. Один із цих грецьких купців пізніше входив до правління Російсько-Американської компанії, чиїм коштом і було споряджено першу російську навколосвітню експедицію. В світлі цього призначення Лисянського командиром одного з кораблів теж не видається випадковістю. Бо що ми без земляків? І що вони без нас?

НАЩАДКИ РОЗБЕРУТЬСЯ

Про звичаї Морського кадетського корпусу краще почитати в Костянтина Станюковича, якого росіяни чомусь вважають литовцем, бо досі не знають, хто такі литвини. Солдатчина й дідівщина в чистому вигляді, вмотивована старовинними морськими традиціями. Враховуючи те, що майбутній колега Крузенштерн — на три роки старший, легко припустити, хто кому пришивав накрохмалені підкомірці на «слинявчик» бушлата. Втім не все так просто. В своїй книжці Лисянський прохоплюється, що мав вищий ранг, ніж Крузенштерн, на момент початку експедиції, і погодився вступити під командування німецького колеги лише з умовою, що той не лізтиме у внутрішні справи «Неви». Звісно, сформульовано це було елегантніше, з політесом. Але Лисянському в цьому можна вірити, бо манією величі він точно не страждав.

Повз цей момент якось пройшли усі біографи цього блискучого тандему, вважаючи Крузенштерна безумовним лідером, а Лисянського — безплотною тінню першопрохідця, хоча чин обидва мали рівнозначний — капітан-лейтенанти. Чи вислуга років була в Лисянського більша (раніше віддали в службу), чи ордени почесніші, в цьому треба розібратися, але за «табелем про ранги» він стояв вище Крузенштерна. Втім, це двійко так досконало одне одного доповнювало, і пережило разом стільки випробувань, перш ніж вийшли у цей рейс, що питання, хто чий начальник, між ними просто не стояло. Нащадки розберуться.

РОЗМОВА З ДЖОРДЖЕМ ВАШИНГТОНОМ

Із початком російсько-шведської війни 1788—1789 років усіх гардемаринів достроково випустили з корпусу, підвищили до мічманів і направили на ескадру адмірала Грейга. Випускники вперше билися з супостатом у битві при острові Гогланд, отримали від командира плюс в карму за хоробрість та ініціативність. Командир, адмірал Грейг, зрештою, отримав від них острів, названий на його честь, в архіпелазі Туамоту.

У 1793-му Лисянського та Крузенштерна було підвищено до лейтенантів і в складі восьми найздатніших до навчання молодих офіцерів відправлено волонтерами в англійський флот, в ескадру адмірала Мюррея. Служба й навчання на британському флоті тривала понад п’ять років. Наслідком цього було, зокрема, й те, що Лисянський переклав з англійської теоретичну працю Джона Клерка «Вождение флотов». Книжка також зберігається у Ніжині. Українські адмірали, яких в нас вже більше, ніж залишилося бойових кораблів, могли б присягати на тлустому томові Джона Клерка. Може тоді так бездарно не здавали б кораблі у Севастополі. Цим томом в разі чого можна прибити зрадника, солідний такий фоліант кілограмів на десять.

Щодо мандрів і отих, прости Господи, пригод, служба в англійців теж не підкачала. Волонтери побували на Карибах та в Америці, їм пропонували вступити в американський флот. Мало хто з українців може похвалитися, що розмовляв із Джорджем Вашингтоном. Юрій Лисянський міг би, але він не був хвальком.

Капська колонія на мисі Доброї Надії, Ост-Індія, Макао — португальська колонія в Китаї. Уважні та спостережливі учні англійців все помічали і мотали на вус. Ви знали, що хутро в Китаї в чотири рази дорожче, ніж та ціна, за якою Росія традиційно постачає шкурки в Європу? З цим треба щось робити. Плани експедиції почали складатися в товариства, вочевидь, ще тоді. І, звісно, неодноразово обговорювалися непосидючим мрійником Крузенштерном і хазяйновитим практиком Лисянським ще до того, як було залучено Російсько-Американську компанію. Я хочу звернути увагу саме на комерційний аспект експедиції. Бо росіяни традиційно педалюють про «служеніє отєчеству». А якщо вірити біографу Крузенштерна Ніколаю Чуковському, прибуток від геніальної торгової авантюри склав 600 крат. Не відсотків — разів! Звісно, для цього потрібно було наперед розвідати ціни в португальців.

Щодо інших «пригод», що припали на ці роки поневіряння в океанах. Юрій Лисянський ледве не помер від жовтої лихоманки в тропіках і отримав тяжку контузію голови при абордажі французького фрегата «Єлизавета» у 1796 році. По поверненню на батьківщину нагороджений за це орденом Георгія четвертого ступеня. Мабуть, саме це й просунуло його в табелі о рангах вище Крузенштерна, хтозна.

«ХАЗЯЙСЬКА ДИТИНА» ЛИСЯНСЬКИЙ

Завдяки тій благословенній рисі свого характеру, яку українці досі лагідно називають «хазяйська дитина», на закупівлю двох придатних для далекої експедиції шлюпів до Англії направили саме Лисянського. Він відібрав кораблі настільки вдало, що потім скаржився на відсутність традиційного для дерев’яних вітрильників протікання в трюмі. Днище «Неви» не пропускало ні краплі води, і він навіть розпорядився, навпаки, закачувати помпами воду в трюм для вентиляції й боротьби із затхлим повітрям.

Звичний нам «трюм» він теж називав ще інакше — «інтрюм», на англійський манер. Що, по-перше, змушує припинити скаржитися на відсутність української морської термінології, і російської ще 200 років тому теж не було, а, по-друге, вказує на найдієвіший спосіб формування тієї термінології. «Що не дочую, те перебрешу». Бо intrum — то «всередині» латиною. Ось вам і «трюм»!

Обидва шлюпи були перегнані з Портсмута у Кронштадт, капітани особисто набирали команди. Ось тут і відкрилося, чим збирається брати участь в експедиції російська держава. На борт «Надежди» прибув камергер Рєзанов з цілим почтом слуг.

Виявилося, що спочатку було два проекти двох різних експедицій — проект Крузенштерна про плавання довкола світу на Аляску, і проект графа Румянцева про посольство до Японії. Проекти вирішили об’єднати. Водночас кожен — і моряк Крузенштерн, і сановник Рєзанов, вважали себе керівниками експедиції згідно наданих письмово самим царем повноважень. Це постійно призводило до конфліктів на палубі «Надежди».

Лисянський, мабуть, посміювався і радів, що так вдало виклопотав свою повну автономію у корабельних справах. Бо камергери мають звичку лізти у все.

ОСТРОВИ В ОКЕАНІ

Коли відомий український мандрований письменник Максим Кідрук шукав у книзі прибуття аеропорту на острові Пасхи, чи були до нього записи українців, що прибули на цей найвіддаленіший від усіх континентів острів на Землі, він займався невдячною справою. Тому що першим українцем на о. Пасхи був ще Лисянський. Він кілька тижнів прочекав тут на «Надежду» Крузентшетрна, з якою його «Неву» розлучив шторм біля мису Горн. Справедливості заради, треба зауважити, що на берег не сходив, відправив на шлюпці лікаря. Бо безпечної гавані на острові нема, а у морі капітан не має права полишати свій корабель. Втім, саме художник Юрія Лисянського вперше в наших Палестинах замалював характерних бовванів острова Пасхи. Вони саме вздовж моря і височіють.

Зустрілися обидва кораблі вже на Маркізьких островах. Описи життя аборигенів в книжці Лисянського жваві й гумористичні. Невідомо, чи зробив він собі татуювання, тому що слова тату він ще не вживає, але прискіпливо описує саму процедуру й розповсюджені візерунки. А також особливості одягу тубільців, який у чоловіків обмежувався шнурком, яким зав’язували, вибачте, крайню плоть, і не відчували жодного дискомфорту. Коли ж під час візиту місцевого короля на судно шнурок розв’язався, той неабияк знітився, прикривався руками, щоб не осоромитися перед моряками. Поняття про сором в народів завжди доволі різнилося. Якщо на Маркізьких островах зараз є качки, то всі вони походять від качки й селезня, за яких капітан Лисянський виміняв у того короля кілька поросят.

АЛЯСКА

Десь після Гавайських островів, де кораблі розлучилися майже на рік, терплячка Крузенштерна вичерпалася, він арештував Рєзанова, зачинив того в каюті, й до самого Петропавловська-Камчатського тримав його під вартою. До речі, розлучилися на Гавайях зокрема й тому, що Крузенштерн поспішав за своїми нетерплячими планами, а незворушний Лисянський заявив, що не зніметься, поки не вторгує в аборигенів достатню кількість свиней для камбузу. Люди давно на самій солонині. Піклувався про матросиків, що вже там. Я довго намагався з’ясувати, хто саме започаткував найкращу флотську традицію — поїти матросів у тропіках сухим вином. Саме він, Юрій Федорович, як виявилося.


7 СЕРПНЯ 1803 РОКУ «НАДІЯ» ТА «НЕВА» ЗНЯЛИСЯ З ЯКОРЯ І ВИЙШЛИ ІЗ КРОНШТАДТСЬКОГО ПОРТУ У НАВКОЛОСВІТНЮ ПОДОРОЖ. ЛИСЯНСЬКИЙ БУВ КАПІТАНОМ ШЛЮПА «НЕВА». ПОДОРОЖ ЗАКІНЧИЛАСЯ 5 СЕРПНЯ 1806 РОКУ

Залізо для мінових операцій з тубільцями він теж дуже завбачливо взяв смугове, а не одразу коване. Облаштував на палубі ковальський горн, і тямущий матрос-коваль на вимогу аборигенів одразу кував що кому треба: кому ніж, кому гарпун, кому наконечник списа тощо. Це було новим словом у колоніальній торгівлі.

Про участь «Неви» в колоніальній війні на Алясці треба писати окремо. Звістки про те, що російські факторії спалені й захоплені місцевими племенами, він отримав від англійських капітанів ще раніше. Нам же треба відзначити, що Лисянський хазяйновито зібрав усі чавунні ядра, якими сам же й обстрілював захоплений індіанцями форт на острові Сітка, одразу після того, як тубільці втекли й уклали мир із російським промисловцем Барановим.

А в той же час у Петропавлівську вже Рєзанов хотів посадити німця Івана в острог. Крузенштерн ледь відкараскався і втік, так і не зібравши хутра морського звіра. Тож уся геніальна торговельна операція в Китаї відбулася саме завдяки вантажеві хутра «морського бобра» (очевидно видра, калан) і «морського котика», який доставила з Аляски «Нева» Лисянського. До слова, посольство в Японію пихатий камергер, звісно ж, провалив. На двох інших кораблях, отих «Юноні» та «Авось», обстріляв Курильські острови, взяв у полон японських рибалок, заклавши підвалини стосунків із японцями на століття вперед.

Але ще про геніальність у комерції. Аборигени Аляски не знали б, що таке навіть діаманти чи перлини, вони їх не бачили. Залізо в них переходило у спадок від батька до сина. Аж тут Лисянський зі своїм ковалем. Найбільшою ж коштовністю вони вважали бурштин. У вас уже не виникає питання, який саме обмінний товар привіз Лисянський з янтарної Балтики? Усі трюми були забиті хутром повністю.

КИТАЙ

Вони зустрілися через рік у Макао, в португальців. І через лише половинний вантаж хутра спокусилися на найбільшу авантюру свого життя. Китай дотримувався політики самоізоляції. Усі європейці торгували тільки через португальців, залишаючи їм значний відсоток за посередництво. Але німець та українець перейшли на рейд Нанкіна, в материковий Китай, знайшли, якому мандаринові треба занести «тормозна», й розпродали весь вантаж безпосередньо китайцям. Хоча цілий місяць простояли на рейді під загрозою повної конфіскації усього краму. Ну, далі вже просто. Шовк, порцеляна та інші традиційні китайські цінності — на Європу. 600-кратний підйом, як сказали б сучасні «човники» з рябими торбами.

До Кронштадту «Нева» повернулася у 1805, на кілька тижнів раніше за «Надежду», але першим російським циркумнавігатором чомусь вважають німця, а не українця. І це теж показово.

У СУХОМУ ЗАЛИШКУ

Крузенштерна поставили начальником отого кадетського корпусу. Лисянського знову відправили в море з ескадрою кораблів. У кабінеті писати зручніше, ніж у каюті. Тому книжка німця вийшла на чотири роки раніше за книжку українця, і всі лаври дісталися йому.

Українська доля — видана власним коштом накладом у двісті примірників книжечка подорожніх нотаток та атлас з нововідкритими островами. Насмішки над «малоросійським стилем» автора, і значно більший успіх англійської версії книжки (сам переклав і видав у Англії). Відставка в чині капітана першого рангу. Забуття. Бліда тінь Крузенштерна, якому вже сучасні петербурзькі курсанти досі одягають тільняшку на пам’ятник під час випуску. Дружба дружбою, а усі згадки про колегу в стінах рідного училища зачищено під мітлу. З німецькою педантичністю.

Добре, що наш Магеллан знав, куди слід завести свою книжку, щоб вона збереглася для нащадків. До Ніжина. До університетської бібліотеки. На карті навколосвітньої експедиції в Російській імперії Лисянським було позначено лише три міста: Кронштадт, Петропавлівськ і... Ніжин.

Одним словом, ніжинці, ви як знаєте, але якір Юрію Федоровичу поверніть. Мореплавцеві без нього якось незатишно. Кажуть, символ надії. Бажано встигнути з цим до початку серпня, якраз буде 210-та річниця його повернення.

Антон САНЧЕНКО, письменник, перекладач, видавець
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments