Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Сєверодонецьк

Місто, яке раптово стало центром
3 червня, 2016 - 11:09
МІСЬКИЙ ПАЛАЦ КУЛЬТУРИ — МІСЦЕ, ЯКЕ ПРИТЯГУЄ НЕ ЛИШЕ КРАСИВИМ ФАСАДОМ, А Й БАГАТЬМА ТВОРЧИМИ ІНІЦІАТИВАМИ: ВИСТАВКИ, КОНЦЕРТИ, ТЕАТРАЛЬНІ ВИСТУПИ. ПОРУЧ — ГАРНИЙ ВЕЛИКИЙ СКВЕР, ДЕ ПРИЄМНО ГУЛЯТИ У ХОРОШУ ПОГОДУ

Перше враження про місто може бути оманливим. Особливо, якщо ти потрапляєш до нього в дощ о першій годині ночі. Після півдобової поїздки шматочками асфальту між прірвами, які у нас називають дорогами. Після десятка блокпостів і не завжди приємних розмов із військовими, які «чекають» на тебе безсонними від кави очима.

Думки про справжню війну з людськими жертвами, окуповані території вкупі з давнім сірим уявленням (чому? хто його створив?) про Донбас не налаштовують на легку туристичну прогулянку. Хіба що для подорожніх у стилі hard із кислим присмаком металу. 

Але, як і мільйони років тому, сьогодні тут теж піднімається сонце. У Сєвєрі (усі так називають) ранок малює урбаністичний пейзаж із відблисків десятків вікон здоровенної адмінбудівлі, в яку, здається помістилися б усі чиновники Донбасу. Тепер тут розташувалася Луганська обласна військово-цивільна адміністрація (ВЦА). У калюжах на широкому центральному майдані — блакитне небо. Уже не так сіро. Посеред площі — стела. Зверху — зірка. У підніжжі — мовно-символічні контрасти: «СССР. Победа. Слава воїнам-переможцям у Великій Вітчизняній війні 1941—1945». Радянський шолом розфарбували в синьо-жовтий. Тут поки не до декомунізації. Поряд — універсальний льодовий палац, прикрашений соцреалістичними мозаїками. Тут займаються різними видами спорту і відбуваються концерти. Похмуру будівлю міг би прикрасити великий фонтан, але, схоже, він давно не працює.


НА ЦЕНТРАЛЬНІЙ ПЛОЩІ СЄВЕРОДОНЕЦЬКА — ЧЕРГОВИЙ СИМВОЛ ВІЙНИ. ТІЛЬКИ ВШАНОВУЮТЬ ТУТ ПЕРЕМОЖЦІВ У БИТВАХ 1941—1945 РОКІВ. ДЕКОМУНІЗАЦІЯ І ПОВЕРНЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ — НА ЧАСІ

Центральні вулиці широкі. Дороги задовільні. Багато нових світлофорів. Спочатку здається, що мало людей, хоча в місті живе орієнтовно сто тисяч жителів. Та чим вище сонце, тим більше шуму на вулицях. Білборди рясніють дев’ятотравневими гаслами про велику перемогу. На менших рекламних площах і стовпах — оголошення про рейси на Москву, Краснодар, Луганськ, Крим. Мало урн і... сміття. У шкільних дворах гомонять діти. Найбільше людей — біля Ощадбанку. Здебільшого — пенсіонери, переселенці, які стоять у черзі на соцвиплати. З окупованих територій сюди теж приходять дуже часто. Архітектурою Сєвєр не балує, але погляд притягує Палац культури хіміків, міський Палац культури, мерія, поодинокі будинки з поважним віком, який видають не по-радянськи вишукано оформлені вікна, елементи ліпнини на стінах і під дахом. І куди ж без пам’ятника у вигляді радянського танка?


РАДЯНСЬКИЙ ТАНК ЧАСІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ — ТРАДИЦІЙНА «ПРИКРАСА» МІСТ НА СХОДІ ТА ПІВДНІ УКРАЇНИ. ТУТ МІЛІТАРНІ ПАМ’ЯТКИ ДОСІ НОСТАЛЬГІЧНО АСОЦІЮЮТЬ З ВЕЛИЧЧЮ РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ, ЗАБУВАЮЧИ ПРО МІЛЬЙОНИ ЖИТТІВ, ЦІНОЮ ЯКИХ ЗДОБУВАЛАСЯ ЦЯ ВЕЛИЧ

Сьогодні Сєверодонецьк відповідає за всю область. Місто раптово стало обласним центром. Але, здається, йому це не подобається. Усе мало б бути не так. Без вимушеного центризму сєверодончанам було не гірше. Не можна сказати, що місто дихає війною. Скоріше — її наслідками. Війни як такої тут не було. Але мілітарна аура відчутна. Військові на вулицях, автівки Червоного Хреста, ОБСЄ... Велика проблема з переселенцями, людьми, які втратили житло або отримали інвалідність після бойових дій. Їм уже на вчора потрібні сотні мільйонів гривень: на лікування і відновлення помешкань. Держава відчутно, але недостатньо допомогла за останній рік. Та без підтримки міжнародних організацій і волонтерів було б украй туго.


У СТІНАХ ЛУГАНСЬКОЇ ВЦА В СЄВЕРОДОНЕЦЬКУ БАГАТОЛЮДНО. ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ТА МІСЦЕВІ МЕШКАНЦІ МАЮТЬ ЧИМАЛО СОЦІАЛЬНИХ І ПОБУТОВИХ ПРОБЛЕМ. УВАГИ ВЛАДИ ВИСТАЧАЄ НА БАГАТЬОХ, РЕСУРСІВ, НА ЖАЛЬ, — НЕДОСТАТНЬО

Тепер тут сконцентровано усі керівні органи, з окупованих територій переїжджають заклади культури й освіти. Обласний муздрамтеатр старається з усіх сил: за минулий рік створили шість прем’єр. Усі, хто хоче вберегти тут Україну, говорять про головну війну — інформаційну. В багатьох районах області спокійно транслюють радіо «молодої республіки», пропагандистські канали бойовиків і російське ТБ. Це — серйозний виклик не тільки для обласної влади, а й для центральної. «Не можна перемогти людей, які дивляться інший телевізор», — каже мені один волонтер. У ВЦА говорять, що запустили прямий ефір на обласному телебаченні, який дивляться і жителі окупованих районів. В студії часом бувають напружені моменти, дзвонять з тієї сторони, дискутують. Хтось — щоб сказати, що їм там добре. Більшість — спитати, коли буде порядок і як отримати пенсію.

Коли говоримо про інформаційну політику, і місцеві дізнаються, що я з Херсона, помітно турбуються. «Ви ж дивіться там, тримайтеся! Ми чули, що поряд із Кримом неспокійно. Головне — вчасно і жорстко присікайте. Ви ж бачите, до чого це призвело у нас».

Іван АНТИПЕНКО, «День», фото автора
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments