За 280 днів навколо світу

«Найдовші хвилини у навколосвітці. Другу годину пором швартується у порту. Секунда тягнеться як година», — так описав свої враження перед закінченням навколосвітньої подорожі мандрівник Артемій СУРІН. 21 липня він прибув до порту Чорноморська, куди дістався з грузинського Батумі. Саме з прибуттям на Одещину закінчився 280-й день його навколосвітньої подорожі.

У цю мандрівку Артемій вирушив ще 14 жовтня. З того часу побував на шести континентах, у 40 країнах, перетнув усі меридіани нашої планети та двічі — екватор, жодного разу не скориставшись літаком. Чоловік відвідав 300 запланованих локацій та подолав 100 000 кілометрів поверхнею Землі. Він першим в Україні здійснив подорож навколо світу за канонами Лондонського королівського географічного товариства та нині ділиться враженнями ексклюзивно для «Дня». 

«ЦЕ СПРАВА МОГО ЖИТТЯ»

— Артемію, що мотивувало вас на таку непросту подорож?

— Мене надихнула дитяча мрія. Я ріс у звичайній родині, ми не мали змоги подорожувати. Моя мати пропрацювала все життя вихователькою у дитячому садку. Мій батько — історик, науковий працівник. У дитинстві я не подорожував взагалі, вперше побачив море у 20 років. Але коли мені було п’ять чи шість років, батько приніс додому серію книжок Жюля Верна, і я почав занурюватися у світ мандрів, пригод, героїв, які сміливо пливли на човнах, відкриваючи нові землі. Саме це стало для мене поштовхом до зацікавлення мандрами. Тоді я почав мріяти, що, можливо, колись і сам здійсню таку подорож. Але я не розумів, як це втілити, бо жив у Радянському Союзі та далі рідного Харкова не бував. Але ця мрія про  навколосвітню подорож, як у Філеаса Фогга у  романі «За 80 днів навколо світу», мене не покидала. Кілька років тому мій батько помер. Тоді, я усвідомив, що життя у нас одне, і воно дуже швидко минає. Якщо про щось справді мрієш, то потрібно це робити, не зважаючи ні на які «але». Цих «але» постійно буде багато. Особливо у випадку навколосвітньої подорожі, адже ти не можеш передбачити усе. Не буває ідеальних умов. Тож, попри все, потрібно робити перший крок.

КАРТА ПОДОРОЖІ

— А можете пригадати свою першу в житті повноцінну подорож?

— Вперше я поїхав на авто до Польщі. Тоді мені було 24 роки. Ця країна мене дуже вразила. Це був 1994 рік і різниця з Україною була колосальна: якість доріг, все нове, архітектура... Тоді я зрозумів, що мені справді подобається подорожувати не лише у мріях. Потім, вже після 28 років, я почав серйозно мандрувати, а після 30-ти зайнявся цим професійно. До цього у мене була власна адвокатська компанія. Але я покинув цей бізнес та вирішив присвятити життя своїй пристрасті — мандрам, об’єднанню людей. Нам вдалося створити ком’юніті ONE LIFE. Нині це міжнародна спільнота, що об’єднує близько 200 000 учасників. Разом ми робимо нестандартні експедиції. Взагалі, це справа мого життя, і я радий, що зміг до неї прийти. Соціум спонукав мене до того, щоб займатися бізнесом, заробляти більше грошей, накопичувати матеріальні блага, але я радий, що зробив інший вибір.

«ІШОВ ЗА РИТМАМИ ПЛАНЕТИ»

— Подорож на 280 днів спланувати не просто. Розкажіть, як готувалися?

— Перше, що потрібно вирішити, — це у який бік рухатися: на захід чи на схід. Якщо рухатися на схід, то на шляху дві великі країни: Китай та Росія. Вони забирають багато часу, а мені це було не цікаво. До того ж я намагався прив’язатися до якогось природного явища у своєму маршруті. Мені здавалося, що якщо йти з ритмами нашої планети, то це буде енергетично більш глибоко. Відомо, що влітку гаряче повітря підіймається у пустелях Африки і далі йде на північ до Америки. Разом з мусоном починається перехід човнів через Атлантичний океан. Тому я вирішив також рухатися за мусоном. Стартував я 14 жовтня, на свято Покрови. Спочатку перетнув Європу, Середземне море, заглибився у пустелю Сахара. Потім у Барселоні, на краю Європи, я сів на корабель, та пішов через Атлантичний океан. Далі вже була Північна Америка, Центральна, Південна. Потім на кораблі я потрапив до Антарктиди і назад. Згодом від Південної Америки я перетнув Тихий океан до Австралії. А з Австралії на контейнеровозі до Азії і по Азії наземним шляхом до Чорного моря. Так повернувся до України.

— Ви мали певні плани щодо термінів завершення подорожі чи вирішували вже у дорозі?

— Я одразу вирішив, що моя подорож триватиме не більше року та не менше 8 місяців. Вирахував саме такий відрізок, бо добре знаю темп, у якому мені комфортно подорожувати. Якщо ти рухаєшся дуже швидко, ти можеш щось упустити. Але з іншого боку, якщо ти проходиш довгу дистанцію, то маєш визначити темп, який буде тримати тебе у тонусі. Для мене ідеальний варіант — проводити в одній точці максимум 1-2 дні. Якщо ж лишаюся на 3-4 — потім дуже складно себе мобілізувати. До слова, це не моя новація. У Сахарі бедуїни розповіли мені дуже гарну життєву мудрість. Коли вони ідуть караванами в пустелю кілька тижнів, або навіть місяців, вони намагаються не сідати ввечері біля вогнища. Адже вогонь тебе зігріє, організм подумає, що ти в теплі, вдома, значить можна розслабитися, і наступного ранку не буде сил іти далі. Тому потрібно триматися у тонусі, навіть жертвуючи комфортом.

АРГЕНТИНА. ПАТАГОНІЯ

— Які складнощі у плануванні такої тривалої подорожі?

— Найважче у маршруті було з’єднати перетин океанів. Із наземним шляхом все більш-менш зрозуміло: постійно ходить якийсь транспорт, автобуси, ти можеш десь пішки пройти, можеш винайняти транспорт. Якщо Атлантичний океан перетнути було ще не складно, бо з мусонами йшли багато кораблів, то дістатися до Антарктиди вже важче. Сезон, коли туди ходять кораблі, триває з кінця осені до кінця лютого. Оскільки, я стартував восени, мені потрібно було у лютому дістатися до Ушуайя, найпівденнішого міста у світі, що в Аргентині, і встигнути сісти на один з останніх експедиційних рейсів до материка. Далі, провівши аналіз, я зрозумів, що є лише один корабель, який у березні перетинає найбільший та найвеличніший у світі Тихий океан. Враховуючи це, я збудував маршрут та узгодив приблизний час подорожі. Потім для мене була проблема дістатися з Австралії до Азії, оскільки, я подорожував без перельотів. Океаном довелося йти 15 днів, при тому не на пасажирському кораблі, а на контейнеровозі, разом з моряками, які там працюють. Це теж був цікавий досвід.

— Там взагалі є якісь зручності?

— Там є каюта, їдальня і все. Далі — залізні коридори, відкрита палуба, на яку ти маєш виходити лише у касці та спеціальному взутті. Палуба промаслена моторним мастилом. Вона зовсім не схожа на променадну палубу корабля, де приємно погуляти, коли ти йдеш океаном. Тим паче з Австралії до Сінгапуру море дуже неспокійне. Тому це була не комфортна, але дуже цікава поїздка.

КОНТАКТ ІЗ ЗЕМЛЕЮ

— Чому протягом подорожі не використовували літаки?

— По-перше, коли складалися канони Лондонського королівського географічного товариства, літаків узагалі не було, тому і в канонах їх немає. До слова, вони також передбачають, що між найпівнічнішою та найпівденнішою точками повинно бути не менше 10 000 кілометрів. Адже перетнути всі меридіани можна, ставши на північному полюсі й зробивши кілька кроків навколо себе. Це теж формально буде навколосвітня подорож. Також перельоти частково позбавляють контакту з людьми, яких ти міг би зустріти, пересуваючись наземно. А спілкуватися з людьми, розповідати їм про нашу країну — це була одна з цілей моєї мандрівки. Та головним під час вибору транспорту для мене було не втрачати контакт із землею. Це своєрідний енергетичний зв’язок, який давав сили для довгого маршруту.

ОСТРІВ ПІТКЕРН. ТИХИЙ ОКЕАН

— Наскільки дорого обійшлася ця поїздка?

— Залежно від того, з чим порівнювати. З одного боку, це дорого. Я планував вкластися у 100 000 доларів, але вийшло майже на 30% більше (близько 140 000). Виникли непередбачувані витрати. У мене в дорозі губилася техніка, дрони, на які я фільмував усі відвідані місця, тому мені періодично доводилося щось купувати. Але з іншого боку, 100 000 доларів — це вартість одного авто преміального класу. Подивіться у вікно, скільки ви там побачите таких авто? Думаю, не мало. Отже, не лише я можу здійснити таку подорож. Але особисто для мене втілення мрії, яка змінює життя, однозначно переважує авто. 

«ВРЯТУВАЛО ТЕ, ЩО Я НІЧОГО НЕ ПОРУШИВ»

— Нам відомо, що на вашому шляху були певні труднощі, зокрема, під час перебування у Ірані вас звинуватили у шпигунстві. Чому так сталося?

— Насправді, це досить страшна історія. У процесі зйомки дроном одного туристичного об’єкту до нас під’їхала поліцейська машина. Як виявилося, десь за кілометр від мене був поліцейський відділок, і вони вирішили, що я знімав саме його. Спочатку я не злякався, бо розумів, що не робив нічого протизаконного, але потім у мене відібрали паспорт, зняли відбитки пальців. Менше ніж за добу я вже був у в’язниці за звинуваченням у шпигунстві, а це дуже серйозна стаття. За нею дають довічне ув’язнення, або й того гірше... Тоді я зрозумів, що все дуже серйозно. На щастя, я зміг зв’язатися з посольством України в Тегерані, і вони почали допомагати відстоювати мої права. Хоча вже тоді я зрозумів, що ні на які права в цій країні особливо не звертають уваги.

АНТАРКТИДА

— А як вдалося врятуватися?

— Мене врятувало те, що я взагалі нічого не порушив. Якби у моїх діях знайшли хоч якесь порушення, мене б не відпустили. У суді мою справу взагалі не були налаштовані розглядати, я просив про адвоката, намагався самостійно доводити свою невинуватість, але це нікого не цікавило. Насправді, картина була дуже не оптимістична, мені багато чого не перекладали, нічого не пояснювали, говорили одне: «Чекайте». При цьому судом постійно ходили арештовані у смугастих робах та кайданках на руках і ногах.  На щастя, мені вдалося отримати доступ до свого телефона, звідки я протягом судового засідання зв’язувався з консулом. Але наші дипломати довго не могли втрутитися, адже я навіть не міг дізнатися прізвища судді, який розглядав мою справу. Так мене перевели до в’язниці, а згодом до Корпусу вартових Ісламської революції. На щастя, там мене нарешті почули, вивчили мої матеріали і, не знайшовши порушень, відпустили. Щойно я вийшов з в’язниці — наші дипломати одразу ж доставили мене до посольства України, щоб я був формально на території України. Далі ж дипломатичним автомобілем вивезли в Азербайджан. Фактично, цей відрізок мого шляху пройшов, як спецоперація. 

«УКРАЇНА ПРОЯВИЛА СЕБЕ НЕЙМОВІРНО»

— Добре, що все щасливо закінчилося. Ще мені відомо, що після цих пригод у вас в житті відбулися певні зміни, зокрема ви змінили мову спілкування, це так?

— Так, але ще повністю не звик, навіть зараз, розмовляючи з вами, десь 60% перекладаю у голові. Взагалі, я народився у Харкові, де все моє оточення розмовляло російською. Перейти на українську мене мотивувало кілька причин. По-перше, я зустрічав багато людей на шляху, розповідав їм про Україну, запрошував відвідати. Вони в свою чергу питали мене, яка у нас кухня, які традиції, яка архітектура, чи є у нас своя мова. Я говорив, що є, це українська. Але коли мене запитували, якою мовою я спілкуюся, я говорив, що іншою. І мої співрозмовники щиро дивувалися чому так. Спочатку я пояснював, що у нас є російськомовні регіони. Але я сам відчував, що це якийсь дисонанс, і це виглядає дуже дивно, що, маючи свою мову, я нею не спілкуюся. Це була перша точка, коли я почав замислюватися над цим. Далі, коли я вже йшов по Кавказу до Чорного моря, я зрозумів, що насправді означає Україна для мене, як я її люблю, яка вона класна, як я сумую. Вона проявила себе просто неймовірною, коли рятувала мене силами і дипломатів, і друзів, і усіх тих людей, які не лишилися байдужими та допомагали вибратися з біди. Тоді до мене прийшло розуміння, що мені це потрібно.

***

Усю подорож Артемій відзняв на відео та вже випустив кілька серій свого блогу під назвою BIG CIRCLE. Окрім цього, він встановив аж чотири рекорди України. Артемій Сурін  став першим українцем, який обійшов Земну кулю в рекордний термін — 280 днів. Також це перша навколосвітня подорож шістьма континентами з подоланням 100 000 кілометрів, яку українець здійснив без перельотів. Це перша подорож шістьма континентами, яка була знята дроном. І останній, найважчий рекорд — відвідування найвіддаленішого від суші острова Піткерн, що у Тихому океані. Усі ці рекорди також автоматично направлять до Книги рекордів Гіннеса.