«Кишеньковий» референдум

Вважається, що в демократичних країнах референдум є дуже небезпечним «знаряддям», оскільки може створити ситуацію так званої «плебісцитарної» диктатури, коли улюблений «вождь», оминаючи конституційні органи влади, штампує на референдумах необхідні йому рішення. Тому потрібні відповідні перешкоди.

Зараз в Україні діє Закон «Про Всеукраїнський референдум», прийнятий ще 1991 року. Багато політиків заявляють, що цей закон недосконалий, застарів, не відповідає Конституції, й тому необхідно прийняти новий закон про референдум.

На початку червня 2010 року депутати Верховної Ради взяли за основу проект Закону «Про Всеукраїнський референдум», підготовлений депутатом від Партії регіонів Дмитром Шпеновим. Загалом було подано три законопроекти: Юрія Ключковського, Дмитра Шпенова та Валерія Коновалюка.

Напевно, це вже стало традицією, але Верховна Рада вкотре порушила свій регламент, бо всі три проекти не були розглянуті в комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва й місцевого самоврядування. Відповідно до регламенту комітет був зобов’язаний розглянути ці проекти протягом місяця з моменту їх реєстрації. Голова комітету Олександр Омельченко повідомив, що два законопроекти із трьох були зареєстровані тільки в середині травня цього року й на сьогодні комітет ще не отримав жодного висновку Науково-експертного управління. У свою чергу, спікер парламенту Володимир Литвин запевняв, що законопроекти були зареєстровані ще у квітні, і на підставі цього запросив Дмитра Шпенова розпочати презентацію свого законопроекту.

Арбітром у цьому питанні виступив автор одного із законопроектів Юрій Ключковський, який конкретизував, що два законопроекти були зареєстровані лише 11 травня. Тому ніяких нормативних 30 днів ще не сплинуло, і депутати не мають права розглядати ці проекти.

Ще один юридичний казус: один із трьох законопроектів (Валерія Коновалюка) взагалі не розглядали навіть на засіданні Верховної Ради. Оскільки в сесійній залі автора проекту не було, а голова комітету з питань державного будівництва й місцевого самоврядування щодо законопроекту нічого сказати не міг, оскільки цей документ на засіданні комітету не обговорювали.

Як уже було сказано, депутати підтримали законопроект Дмитра Шпенова (250 голосів). Ще до процедури голосування багато виступаючих депутатів не сумнівалися в цьому й відкрито заявляли, що прийняття Закону «Про Всеукраїнський референдум» у такому вигляді сприятиме фальсифікації волевиявлення українського народу.

Що ж так не сподобалося депутатам? У першу чергу те, що законопроект проголошує: «Рішення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою є остаточним, обов’язковим для виконання й не потребує затвердження, схвалення Верховною Радою України або іншим будь-яким органом влади України». Начебто б усе демократично. Але тоді не зрозуміло, яким чином люди зможуть голосувати «за» або «проти» закону, що виноситься на референдум, або ж нової Конституції, якщо з половиною пунктів цього юридичного документа вони будуть згодні, а з половиною категорично проти? На це запитання Дмитро Шпенов чесно відповів: «Я вважаю, що шляхів реалізації цього питання на сьогодні не існує. І треба приймати в такому вигляді, як я запропонував». Депутати вбачають у цьому пункті загрозу самому існуванню такого законодавчого органу, як Верховна Рада. Якщо всі закони будуть прийматися на референдумі, то депутати перетворяться на звичайних «кнопкодавів», позаяк законодавчу функцію у Верховної Ради буде відібрано. У нині чинному Законі «Про Всеукраїнський референдум» є ціла стаття, що передбачає можливість зміни або ж скасування рішень, прийнятих на референдумі. Саме Верховній Раді приділяється ця важлива роль. І, що цікаво, таке рішення має бути затверджене знову ж на референдумі, який необхідно проводити протягом шести місяців після внесення змін або скасування рішення, прийнятого на референдумі.

Висловлено побоювання, що нинішній законопроект, який передбачає конституційний референдум, спрямований передусім на внесення змін до Конституції в редакції 2004 року. Іншими словами, він спрямований на скасування політичної реформи шляхом проведення всеукраїнського референдуму, для повернення до президентсько-парламентської моделі держави.

Народний депутат Руслан Князевич побачив у законопроекті бажання Партії регіонів «підігнати» строки проведення Всеукраїнського референдуму під строки можливого проведення місцевих виборів у жовтні 2010 року. Дійсно, у законопроекті дається 40 днів на збір підписів і 50 днів, щоб провести референдум. Разом — 90 днів. Якраз виходить до жовтня місяця. За 40 днів ініціативна група має зібрати 3 мільйони підписів. Це 75 тисяч підписів щодня. Центральній виборчій комісії дається лише 7 днів для перевірки дійсності цих підписів. Це просто нереально фізично. Ситуація доводить до абсурду. Приміром, в існуючому законі про референдум на збір підписів дається цілі три місяці, а на перевірку дійсності цих підписів приділяється місяць. Як бачимо, різниця відчутна.

Є й інші недопрацювання. Наприклад, не врегульовано, яким чином мають бути сформовані питання для референдуму. Приміром, у законопроекті Юрія Ключковського цей процес був чітко розписаний. Дійсно, референдум — це як глобальне соціологічне опитування. Будь-який соціолог скаже, що правильне формулювання запитання — це одна з найважливіших і найскладніших функцій соціологічного опитування або дослідження. У питаннях не повинно бути натяків на підтримку або не підтримку закону, що виноситься на референдум. У законопроекті ж Дмитра Шпенова не зазначено, хто контролюватиме цей процес. Іншими словами, фальсифікатори можуть у потрібній їм формі сформулювати запитання, щоб виборці підтримали його або, навпаки, відкинули.

Досить важливо, що в проекті нового закону суб’єктом процесу референдуму є лише ініціатори його проведення. А як же ті, хто виступатиме проти нього? Вони повинні мати ті самі права, що й ініціатори референдуму. У чинному законі перелік суб’єктів процесу референдуму не був чітко прописаний, і це викликало певні дорікання.

Фахівці з виборчого права, вивчаючи законопроект, знайдуть ще десятки пунктів, у яких закладені механізми для фальсифікації волевиявлення на референдумі. Взагалі, Дмитро Шпенов взяв за основу останню версію Закону про вибори Президента України. У законопроекті «Про Всеукраїнський референдум» передбачені «додаткові списки», голосування вдома... Є й «ноу-хау»: тепер членів окружних комісій підбиратимуть голови обласних рад, а членів дільничних комісій референдуму — виконавчі комітети сільських, селищних, районних у містах (у випадку їх створення) рад. Колись такі речі називалися адмінресурсом. Тепер же елемент тиску й тотального впливу адміністративного ресурсу намагаються ввести в ранг закону. У нині чинному Законі про референдум, котрий всі називають недосконалим і застарілим, було передбачено, що комісії з організації референдуму формуються на підставі пропозицій, що надходять від відділень партій, громадських організацій.

Не менш цікаве питання про легітимність Всеукраїнського референдуму. Новий законопроект не передбачає кількість громадян України, яка має взяти участь у референдумі, приміром, за нову Конституцію. У статті 93 просто говориться: «Питання, винесене на референдум, вважається схваленим, якщо за нього проголосувала більша половина громадян, які взяли участь у референдумі». Іншими словами, для прийняття нової Конституції регіоналам потрібно, щоб у референдумі взяли участь троє осіб, двоє з яких проголосують за нову Конституцію. Звісно, це утрирування, але суть залишається. Для порівняння, в існуючому законі написано: «Референдум визнають таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених до списку для голосування». У законопроекті Дмитра Шпенова цього немає. Тому в державі з населенням в 46 мільйонів створюються передумови, коли невелика група людей прийматиме необхідні лише їм закони й навіть нову Конституцію.

У зв’язку із цим пригадуються слова Йосипа Сталіна: «Я тут із товаришами порадився... Пропоную підтримати думку товаришів...». Згідно нового законопроекту саме такими фразами говоритимуть представники влади. Тільки замість слова «товариші» говоритимуть слово «народ». Беручи до уваги, що влада перебуває в руках однієї партії, очікується, що за допомогою референдумів будуть радикально змінені фундаментальні основи держави, закладені в Конституції. Приміром, такі, що стосуються унітарності держави, її кордонів, мовного питання...