Сила архівів

Відродити історичну пам’ять українського народу можуть, насамперед, історичні факти: архівні матеріали, документи. Від Радянського Союзу Україні дістався величезний спадок архівних документів, зокрема, карально-репресивних органів тоталітарного режиму. Ці матеріали сьогодні зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Протягом тривалого часу Службою безпеки України ведеться кропітка робота з їхнього розсекречення: це робиться для того, щоб українські громадяни правильно оцінили своє минуле й побачили справжню правду неідеологізованої історії. Ведучи розмову з директором Галузевого державного архіву СБУ Володимиром В’ятровичем, я переконався, що насправді Служба безпеки України ще не має загальнодержавної підтримки в питанні розв’язання історичних проблем.

Як повідомляла раніше газета «День» (читайте № 177 (2857) за 3 жовтня 2008 року), в Києві при Галузевому державному архіві СБУ розпочав роботу Інформаційно-довідковий зал (відкритий електронний архів), що спростить доступ до використання документів, що є в архівах СБУ. Робота продовжилася — і наприкінці цього місяця такий самий зал буде відкрито в Харкові, крім цього, в далекоглядних планах є намір започаткувати роботу відкритих електронних архівів у Львові та Вінниці. Більш детально про роботу архіву СБУ, ставлення Росії до Голодомору та інше читайте в інтерв’ю з директором Галузевого державного архіву Служби безпеки України Володимиром В’ЯТРОВИЧЕМ.

— Володимире Михайловичу, Інформаційно-довідковий зал при Галузевому державному архіві Служби безпеки України працює з 2 жовтня 2008 року. Хто за цей час найчастіше його відвідував? Які документи є найбільш цікавими для громадян України?

— Найчастіше Архів СБУ відвідують дві категорії людей: перша — люди, які займаються спеціальними науковими дослідженнями (студенти, аспіранти, науковці); друга — ті, хто має в своїх родинах постраждалих від радянського тоталітарного режиму, хто шукає інформацію про своїх рідних. Зацікавлення викликає практично вся історія України XX століття, а найбільшою популярністю користується інформація про український повстанський рух 1940—1950 рр. Зросла зацікавленість відвідувачів темою Голодомору 1932—1933 років, особливо після того, як цю тематику було поставлено на порядок денний державного та суспільного обговорення. Важливо зазначити, що в Інформаційно-довідковому залі документи за період Голодомору представлені не тільки в електронному вигляді, а й рядом друкованих видань: збірники «Розсекречена пам’ять», «Дзеркало душі народної», спільний українсько-польський том серії «Україна і Польща в 1930—1940-х рр.» та інші.

— Під час відкриття Інформаційно-довідкового залу в.о. голови Служби безпеки України Валентин Наливайченко звернувся до присутніх з проханням надати зібрані ними документи для розширення інформаційної бази та їхнього використання відвідувачами. Чи багато у громадян подібних документів і наскільки активно надаються зібрані ними документи?

— В першу чергу ми співпрацюємо з громадськими організаціями. Протягом тривалого часу — з часів проголошення незалежності України — вони спеціально займаються збором матеріалів і, відповідно, справді мають великі архіви. Тут я хотів би відзначити Центр досліджень визвольного руху, який має власний електронний архів визвольного руху 20—30-х рр. і готовий частину матеріалів передати нам. Ми активно співпрацюємо з київським «Меморіалом», який володіє рідкісними документами та відеоматеріалами, і дуже сподіваємося, що частину цих матеріалів буде передано Інформаційно-довідковому залу при Галузевому державному архіві СБУ. Окремі громадяни ще не надавали нам документи, але, думаю, це питання часу. Ми постійно звертатимемося до людей із проханням передати існуючі в них документи для відкриття невідомих сторінок української історії.

— Відомо, що в Галузевому архіві СБУ ведеться робота з розсекречення документів, пов’язаних із діяльністю радянських органів безпеки та історією українського визвольного руху. А чи ведеться подібна робота з іншими архівними документами, які мають важливе значення для української історії?

— В Галузевому архіві міститься багато документів за весь період існування Радянського Союзу. До цього часу ми в основному займалися тематикою Голодомору та українського визвольного руху, більшість з цих матеріалів представлено у Відкритому електронному архіві. Надалі ми зосередимо свою роботу над темами про великий терор 1937—1938 рр., дисидентський рух 60—70-х рр., іншими трагічними сторінками нашої історії. На жаль, архів не має даних до 1917 року, також багато документів до середини 40-х років було втрачено під час Другої світової війни. Сьогодні наше завдання — за допомогою існуючих матеріалів розкривати таємниці, щоб люди знали про всю трагічність радянського періоду існування українського народу.

— До яких архівних документів доступ залишається обмеженим і які рішучі кроки повинна зробити влада (і якого рівня) для розсекречення цих матеріалів? Скільки років потрібно для проведення такої роботи?

— Для того, щоб розсекретити архівні матеріали і зробити їх доступними для громадськості, ми повинні дотримуватися чинного законодавства. Сьогодні існує багато законодавчих обмежень, накладених законами «Про Національний архівний фонд та архівні установи», «Про державну таємницю», «Про інформацію», які обмежують можливість використання певної інформації, що зберігається в наших архівах. Справа в тому, що багато документів — ще під радянським грифом «Цілком таємно», відповідно, ці матеріали й досі не розсекречено. Одразу неможливо розсекретити всі документи, тому ми намагаємося працювати з найбільш цікавими. Критерієм відбору є рекомендації двох наукових відділів архіву і, звичайно, запити громадян. Найконфіденційнішою є інформація щодо окремих громадян — на неї накладено обмеження на 75 років. Змінити це можуть закони, які має прийняти Верховна Рада України.

— Президент Росії Дмитро Медведєв на запрошення українського Президента Віктора Ющенка відвідати Київ і вшанувати пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 років відповів відмовою, використавши при цьому в своєму листі словосполучення «так званий Голодомор». Як ви вважаєте, в чому криється глибинна (психологічна) причина невизнання Росією Голодомору?

— На мою думку, в Росії зараз відбувається справжня ревізія історії в напрямку ренесансу неосталіністських тенденцій. Росія довгий час була в авангарді розкриття певних білих плям в історії колишнього Радянського Союзу, зокрема, й репресій сталінського режиму. Десь до середини 90-х рр. російські дослідники, які мали доступ до унікальних матеріалів радянських каральних органів, по суті, задавали тон усім тодішнім науковим дослідженням. Але потім, на жаль, ситуація кардинально змінилася, і нині спостерігаємо зворотній процес — дослідження не просто згорнуто, а навпаки, відбувається інформаційна пропаганда образу «Сталіна-менеджера». Відповідно, вся інформація, яка суперечить напрямку пропаганди сучасної російської влади, замовчується або критикується. Україна, в свою чергу, продовжує розпочаті в 90-ті рр. дослідження щодо висвітлення своєї історії, тому сьогодні наша робота й суперечить напрямку, обраному Росією.

Тематика Голодомору опинилася в епіцентрі цього протистояння тому, що геноцид українського народу показує справжню суть радянської влади, її антилюдський і тоталітарний характер. Така постановка питання, звичайно, вибиває грунт з-під тих політиків, які й надалі вибудовують логіку своїх дій на основі радянських міфологем, які мають нібито сприяти посиленню сучасної російської держави. Сьогодні ми спостерігаємо, по суті, інформаційну війну, особливо щодо питань історії. Якщо російська влада не зможе засудити радянське минуле, вона постійно говоритиме про те, що Голодомору не було, як геноциду української нації. Але, я думаю, Україні не потрібно зважати на подібні необгрунтовані твердження, а й надалі продовжувати свої дослідження й розповідати правду всім —як українцям, так і світу.

— У Росії відбувається відродження не тільки «Сталіна-менеджера», а й певних імперських уподобань, а це вже дві різні ідеології.

— Це різні ідеології, але їх єднає те, що Радянський Союз сьогодні представляється в позитивному образі як продовження Російської імперії, яка досягла в радянський період свого найбільшого розквіту. Відповідно, спираючись на цю логіку, Сталін стає в один ряд з таким великим російським імператором, як Петро I, ба навіть з Іваном Грозним. Сталін — це людина, яка сприяла поширенню російського впливу на 1/6 земної поверхні й саме він започаткував процес поєднання імперського і радянського. Невипадково Сталін захоплювався Іваном Грозним.

— Зараз між Україною та Росією склалися дуже напружені двосторонні відносини, але все ж таки — чи існує взаємний обмін між архівами СБУ та ФСБ?

— На жаль, нині російські архіви, які належать ФСБ, є найбільш закритими не тільки для українських дослідників, а й для російських науковців. Ми періодично звертаємося до російської сторони з різними пропозиціями щодо обміну матеріалами, але часто у відповідь чуємо відмови чи навіть відписки на зразок «ознайомтесь з такою літературою». Звичайно, ми знайомі з цією літературою і не потребуємо допомоги такого гатунку від росіян. Але я сподіваюся на потепління наших відносин і переконаний у тому, що російські історики зацікавлені в роботі з українськими архівами так само, як і українські науковці — з російськими. Прикладом тут може слугувати взаємна робота українських та польських колег з архівами обох країн.

— Доступ до раніше засекречених документів СБУ відкрито. Чи відбудеться моральне очищення українського народу? Адже існує дуже багато протиріч серед самого суспільства і багато в чому це пов’язано з складною історією України.

— Через відкриття історії за допомогою документів обов’язково відбудеться моральне очищення українського народу. Насправді в нашій історії дуже багато пропагандистського намулу, і для того, щоб у цьому розібратися, людина повинна сама знайти відвагу перечитати документи, подивитися і зрозуміти всю трагічність української історії. Я вважаю, якщо це буде зроблено в масштабах суспільства, тоді багато суперечливих питань щодо минулого втратять актуальність. Найголовніше — це не дозволить й надалі проводити інформаційні провокації. Люди, які самотужки розберуться у власній історії, ніколи не повірять у міфи, що УПА було засуджено Нюрнберзьким процесом або що Голодомор став наслідком природної посухи.

— Наскільки сьогодні держава сприяє роботі Галузевого державного архіву СБУ із розсекречення таємних документів?

— У парламенті лежать конче необхідні законопроекти для поліпшення роботи з розсекречення документів, але вони не ухвалюються, тому що парламентарі насамперед зайняті питаннями економічної кризи. Незважаючи на це, Галузевий архів СБУ продовжує роботу над невідомими сторінками української історії, головним чином — за підтримки Президента.

— Ви як історик, який багато працює з архівними документами, тобто з фактами української історії, в чому вбачаєте причину нинішньої перманентної політичної кризи в Україні? Які шляхи виходу з цієї ситуації ви можете запропонувати?

— Причини в тому, що на українцях і досі — печать бездержавного народу, відповідно, є серйозна проблема з авторитетом влади взагалі. Сьогодні українцям надто важко сприймати українців як представників влади. Бездержавність України протягом історії робила будь-яку владу автоматично ворожою, як наслідок — українському народові нині бракує вміння об’єднатись і спрямувати свої зусилля на конструктив і позитив.

Сучасним політикам я хотів би порадити подумати над тим, що саме держава для українців є найбільшою цінністю. Це той інструмент, який здатен захистити нас від трагедій, які ми переживали протягом своєї бездержавності. В свою чергу, важливо, аби люди зрозуміли, що є періоди в історії, коли треба жертвувати своїм часом і зусиллями, щоб сприяти розвитку своєї країни.