Синдром адмірал-губернатора
За повідомленнями ЗМІ, в кінці березня командування Чорноморського флоту Російської Федерації в українському місті Севастополі виступило з вимогою невідкладного ухвалення Україною закону, що підвищує статус російської мови. Воно також висловило солідарність з міською радою Севастополя (де більшість становлять представники Партії регіонів), що виступила за якнайшвидше ухвалення закону про мови в Україні. Йдеться про законопроект, за яким стоїть відомий нардеп В.Колесниченко і який не залишає жодних шансів українській мові.
Заступник командувача російського Чорноморського флоту капітан першого рангу Юрій Ореховський (не здивуюся, якщо його зусилля найближчим часом будуть відзначені Кремлем званням контр-адмірала) заявив усі ці вимоги на міжнародній конференції «Російська мова — мова міжнаціонального спілкування», що відбулася в Севастополі. Російський військовий вимагав «вільного використання громадянами України російської мови» на користь збереження «єдиного культурного простору Росії, України та Білорусі» в ім’я «русского мира». По-перше, всю цю московську політичну «феню» треба перекласти зрозумілою мовою. Бажаючі громадяни України використовують російську мову більш ніж вільно (зокрема й у парламенті, уряді та інших офіційних структурах, що, до речі, не є добре).
Пан Ю.Ореховський, кажучи про «єдиний культурний простір» Росії, України й Білорусі, забув повідомити, що це буде виключно російський простір, де Україні й Білорусі в самостійному культурному розвитку відмовлять, а «русский мир» — це благопристойне маскування класичного культурного (й не лише!) колоніалізму.
По-друге, йдеться про безпрецедентне щодо нахабства й цинізму порушення норм міжнародного права. Іноземні військовослужбовці, які перебувають на території іншої держави, не можуть втручатися в її внутрішні справи. Це правило не поширюється на ті збройні формування, що є окупаційними. Окупанти можуть й мають здійснювати керування зайнятими територіями. У інших випадках подібні витівки просто неможливі.
Наприклад, чи можна собі уявити, щоб командир американської військової бази Гуантанамо на території Куби диктував мовну політику цій країні й висловлював згоду або незгоду з рішеннями муніципалітетів кубинських міст Сантьяго й Санта-Клара?
Найближчим часом, як заявив шеф МЗС РФ пан Лавров, в Ульяновській області Росії можливо буде створено перевалочну базу США й НАТО на користь антитерористичної операції в Афганістані. Чи означає це, що командир американської бази вимагатиме, щоб у відповідному районі області офіційною мовою була оголошена англійська? Це неможливо, оскільки абсолютно суперечить міжнародному праву.
Слід сказати, що прес-секретар командування Чорноморського флоту В’ячеслав Трухачов на запитання здивованих журналістів сказав, що вважає виступ пана Ореховського «достатньо толерантним і витриманим», на його думку, заступник командувача російського флоту «мав повне право так виступати». Аргументація була просто чарівною й цілком російською: «У нас матроси термінової служби, офіцери, члени їхніх сімей. Для міста це чимала кількість людей, які є російськомовними громадянами. Тому чом би й ні?» Логіка просто казкова: ціла держава мусить підлаштовуватися під зручності кількох тисяч громадян Російської Федерації, як свого часу народи Африки й Азії мали пристосовуватися до колоніальної адміністрації. Так за радянських часів у Севастополі було заборонено викладання в школах української мови на тій підставі, що в місті є діти військових. І хоча цих дітей було вельми небагато на загальному тлі, питання вирішили так.
Знаючи порядки на Чорноморському флоті, можу сказати, що навряд чи виступ — особиста ініціатива якогось капітана першого рангу. Це «перевірка на вошивість» для влади Партії регіонів в Україні. Якщо промовчать і проковтнуть, Кремль піде далі, й умови стануть жорсткішими. А там і до конкретних провокацій недалеко. Адже російський флотоводець ні багато, ні мало в наказовому тоні запропонував змінити Конституцію України (10-та стаття), гарантом якої персонально є нинішній Президент. Якщо тепер пан Костянтин Грищенко та його відомство промовчать, це стане для Москви сигналом: шлях до ескалації тиску на Україну відкритий. МЗС України тепер щонайменше має вимагати відкликання Ю.Ореховського з території нашої країни. Інакше наслідки для України будуть вельми тяжкими. Передусім йдеться про те, що нинішня влада в Україні дає Москві карт-бланш на вирішення всіх питань з Україною в неправовому полі. А на Чорноморському флоті переконаються в тому, що можуть управляти українськими територіями на рівних з українською державою. Невже втілюється в життя мрія народної депутатки Інни Богословської, яка кілька років тому увішала весь Крим рекламними щитами із закликом передати Севастополь під подвійне російсько-українське управління? Мабуть, ЧФ РФ здійснює ідею Богословської явочним порядком, але, що цікаво, намагається командувати вже не лише Кримом, а всією Україною. А пані Богословська в цей час шукає ознаки державної зради в діяльності Юлії Тимошенко... Провокації, подібні до тієї, яку здійснив Ю.Ореховський, траплялися й раніше. Ще за часів президентства Ющенка в Севастополі, в так званому Домі Москви, в центрі міста група московських політологів, хмільних від безвідповідальності й безсилля влади України, знахабніла до того, що публічно вимагала заарештувати й ув’язнити тодішнього президента та тодішнього прем’єр-міністра України. Належної реакції офіційного Києва, як практично завжди, не було. Але тоді Чорноморський флот Росії всіляко демонстрував своє невтручання в справи України, демонстрував формально, бо фактично постійно й системно вів свою деструктивну діяльність проти України. А після того як у нашій країні до влади прийшли регіонали, після Харківської капітуляції, ЧФ РФ не вважає за потрібне прикриватися хоча б фіговим листком, навіть дотримуватися формального політесу.
Усі 20 років перебування російського Чорноморського флоту в Україні це військове угруповання виконувало не суто військові, а військово-політичні завдання, головним з яких був постійний тиск на Україну та консолідація діяльності всіх проросійських (вони ж антиукраїнські) сил у Севастополі й Криму. ЧФ РФ — це головний чинник нестабільності на півдні України. І цей чинник іще зіграє свою трагічну для нашої країни роль. І міфічні 100 дол., які нібито регіонали отримали в Харкові за продовження російської окупації національної території, виявляться цілком рівноцінними 30 срібним монетам, отриманим біблійним Іудою за не менш «вигідну» справу. Але ж цікаво, що за всієї неприязні Москви до Ющенка й Тимошенко, за всієї патологічно-панічної ненависті до Помаранчевої революції в ті часи російські військові собі подібних витівок не дозволяли. Мабуть, вирішили, що сьогодні в Україні їхня маріонеткова влада? Що ж, подивимося на реакцію, на відповідь офіційного Києва. Вона дуже багато скаже й українцям, і світовій громадськості. А її відсутність — скаже ще більше...
Нещодавно в Ялті на форумі, присвяченому проблемам журналістської майстерності (!), виступив відомий діяч російського телебачення Михайло Леонтьєв і прямо закликав ліквідувати українську державу, приєднавши її до Росії. Жодної реакції з боку української влади не було. То чи варто дивуватися наростанню антиукраїнських провокацій, якщо люди, котрі формально є гарантами нашого суверенітету, вдають, що нічого не відбувається, а у випадку з мовою прямо грають за російську, а не на українську команду?
