Чому виник запит на офшори?

Чергова хвиля «офшорного скандалу» знову накрила політиків. Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів (ICIJ) днями опублікував базу даних з інформацією про понад 214 тисяч офшорних компаній в 21 юрисдикції з «панамського архіву». Офшорами, зокрема, володіють і 165 громадян України, якими зареєстровано 195 фірм. Раніше, як відомо, коли розгорівся скандал з Pаnama Papers, прозвучали прізвища — Президента Петра Порошенка, голови Нацбанку Валерії Гонтаревої, міського голови Одеси Геннадія Труханова. Власниками офшорів є не тільки громадяни України і представники інших країн пострадянського простору, згідно з  останніми даними в ЗМІ, у США таких понад 4,5 тис осіб, в Росії — понад 2,2 тис. Але в чому тут різниця?

У десятках країнах світу, яких торкнувся цей скандал, щодо чинних чи колишніх політиків одразу були ініційовані перевірки і розслідування. А в Ісландії після того, як на вулиці вийшли сотні тисяч людей через оприлюднені дані про прем’єр-міністра Сигмюндюра Гюннлейгссона, який мав незадекларовані інтереси в банках цієї країни, він взагалі був змушений подати у відставку. В Україні ж все навпаки. Правоохоронні органи, попри обурення громадськості, відмовилися проводити розслідування. Реакція українських високопосадовців на звинувачення була абсолютно непереконливою. Сам же Порошенко у притаманному йому стилі заявив про рішучу боротьбу із офшорами, навіть створив робочу групу з протидії переміщенню прибутків за кордон.

Тим часом з’явилася нова порція інформації. Зокрема в панамських офшорах опинилася кондитерська фабрика «Конті», 26 компаній сина екс-прем’єр-міністра Миколи Азарова — Олексія, і ще ряд українських фірм. За інформацією мас-медіа, «Конті» належить братові Ріната Ахметова — Ігорю — і екс-депутату Борисові Колеснікову. Фірму було зареєстровано в грудні 2014 року на Британських Віргінських островах.

«Раніше фаворит Президента — Кононенко -відкинув свою та Порошенка причетність до Intraco Management Ltd, — пише у себе на сторінці у ФБ журналіст Слідство.Інфо. Дмитро Гнап. — І, треба визнати, він сказав правду. Але не всю. Бо подивіться, хто є бенефіціаром цієї компанії. Згідно з даними панамського реєстратора Mossack&Fonseca, — це громадянин України Сергій Зайцев. Людина з таким же ім’ям і прізвищем є заступником гендиректора корпорації «Рошен». А також сьогодні є співвласником ТОВ «Центрально-Європейська Кондитерська Фабрика», разом із самим Президентом (привіт сліпому трасту!). Раніше Сергій Зайцев був однокласником та першим бізнес-партнером Петра Порошенка. В 90-х вони разом возили какао в Україну. В документі вказано й адресу реєстрації Зайцева: Київ, вул. Електриків, 29-А. Саме за цією адресою на Рибальському острові в Києві зареєстровано ціле гніздо фірм давніх друзів: Порошенка, Кононенка, Зайцева, Свинарчука (Гладковського)».

«Сутність офшорів полягає в тому, що люди не впевнені у своїй державі, з точки зору безпеки (збереженості) капіталів, а також не бажають сплачувати податки, — коментує «Дню» на умовах анонімності експерт з юридичних питань. — Якщо йдеться про продаж компанії, то в Україні це тягне за собою податкові втрати — ПДФО (18%). Тож весь скандал відбувся через небажання сплатити ці відсотки. Що ж до правових наслідків цього скандалу для Президента, то в рамках української правової системи їх немає, тому що у нас не передбачено процедури імпічменту. Позбутися бізнесу — це було передвиборчою обіцянкою Президента і вимогою закону, яка не прямо прописана. Тож, якби акціями корпорації він володів напряму, це було б порушення, а якщо він володіє ними опосередковано через офшор, то вони нібито приховані. Але процедури покарання за це немає ніякої. Відповідно, цей скандал має більш морально-етичний характер (вимір), який показує, що перша особа держави майже не вірить у те, що потрібно сплачувати податки і що законний порядок буде (зокрема відповідний режим охорони власності)».

Плацдарм для збагачення. Напевно, це одне з тих слів, яким можна влучно описати ставлення найвищих посадових осіб держави до країни, в якій вони живуть. Про корупційну складову української політики вже відкрито пишуть на Заході. У новій статті Washington Post зазначається, що «державні компанії до сьогодні розкрадають олігархи та чиновники, зокрема наближені до президента і колишнього прем’єр-міністра». Стаття критикує політичні еліти України, що перенаправляють отримані на реформи кошти Заходу у свої офшори.

Але всі ці проблеми мають глибокі корені. Можливо, звучить парадоксально, але сьогодні в Україні ми фактично отримали «п’ятий термін» Кучми. Тобто система, яку було створено за часів другого президента (був при владі 11 років з майже 25 незалежності), попри два Майдани і війну, функціонує досі. Саме тоді з’явився попит на офшори, рейдерство, тіньову економіку, корупцію, кумівство, клановість... Ще один символічний показник — сьогодні екс-президент представляє Україну на Мінських переговорах і є членом Конституційної комісії. У нинішнього глави держави Порошенка після Євро майдану, звісно, був величезний шанс, який він не використав. Скандал із офшорними рахунками тільки підтверджує те, що він продовжує продукувати і грати за старими правилами. Приклад — обіцянка продати бізнес, яку він так і не виконав. Для нормальної країни це абсолютно неприпустимо, тим більше, коли триває війна.

Ситуацію «Дню» коментує президент київського Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло ГОНЧАР:

— В цілому не можна сказати, що офшори — це однозначно погано. На початку вони були одним з інструментів реалізації високоризикових проектів, але з часом перетворилися на «світову помийку» відмивання грошей та заробітку для офшорних країн.

У нашій ситуації офшоризація пішла не на користь, а стала каналом виведення фінансових ресурсів. Вона досягла критичних масштабів ще в 90-х рр., бо всі фінансові потоки так чи інакше виводилися з країни. А всі гроші, які ми просимо у МВФ та Світового банку і яких не вистачає нашій економіці, еквівалентні тим сумам, які наші олігархи через різні схеми перевели в офшори. Тому економіка відчуває їхню нестачу. А «добрі дядьки» із МВФ готові їх надати. За всі роки відносин між Україною та МВФ останній ніколи не ставив питання деофшоризації економіки, тому що до певної міри вона вигідна таким міжнародним структурам. Через багато комерційних банків, які так чи інакше співпрацюють із суб’єктами у «ризикових країнах», подібних нашій, вони вимагають, щоб отримувач міжнародного кредиту мав офшорну юрисдикцію. Тобто вони дають кошти не напряму, а офшорній дочірній структурі цієї компанії, оскільки вони вважають, що так буде легше їх повернути. Тож МВФ міг би стати інструментом деофшоризації, оскільки вони бачать реальний рух фінансових потоків, але їм вигідно давати нам кошти, які, до того ж, ми ще й повертаємо.

Поки що боротьба української влади із офшорами — це лише благі наміри і декларації. Але зрозуміло, що олігархічна сутність економіки залишається незмінною. Загалом є три взаємопов’язані речі: деофшоризація, демонополізація, і лише тоді деолігархізація. Деофшоризація має стати робочим інструментом. І в першу чергу ці процеси потребують відповідного законодавчого забезпечення і врегулювання на рівні нормативно-правових актів. До того ж важливо дотримуватися цих документів.

Прийняття якогось рішення на рівні Президента чи Верховної Ради повністю питання не вирішить. Потрібно, щоб Петро Дорошенко, якщо він відчуває себе Президентом України, а не президентом корпорації «Рошен», який є одночасно одним із топових олігархів, зібрав інших олігархів і запропонував нові правила гри. Він мав би це зробити одразу після свого обрання, коли мав високий рівень довіри. Зараз же, коли його рівень довіри вкрай низький, хоч що б він робив, йому вказуватимуть на «панамське досьє». Тож я без оптимізму ставлюся до деофшоризаційних ініціатив, тому що вже накопився «вантаж минулого», який б’є по репутації тих (не тільки Президента), хто мав би займатися цим процесом конкретно, а не на папері.

Те, що ми маємо нині в Україні, — це «олігархономіка» — «економіка навпаки», яка працює не на суспільний інтерес, а на інтереси окремої групи олігархів. Самі олігархи цю систему не змінять — вони можуть провести лише косметичний ремонт, помінявши фасад, щоб залишити зміст. На жаль, Помаранчева революція і Революція Гідності, хоча і були антиолігархічними за своєю риторикою, але олігархічна фронда, по суті, досягла реставрації. Звісно, можна тішити себе сподіваннями, що олігархат схаменеться, але шанси невеликі. Тож може нагрянути третя антиолігархічна революція, яка буде схожа на жорстокий бунт озброєного народу. Тому якщо олігархи усвідомлюють цей ризик, вони мають піти на відповідну трансформацію. Більше того, незалежно від того, які були мотиви ініціаторів «Панама-гейту», вони зачепили болючу точку світової економіки, оскільки це не лише суто українська проблема. А офшоризація економіки прихована не лише на екзотичних островах, які називаються «офшорними», а в цілком благополучних країнах, які виконують офшорну функцію для багатьох економік світу. Ніхто не називає Швейцарію офшорною країною, але всі розуміють, на чому базуються її статки і які гроші сховані у швейцарських кантонах. Саме тому не так давно відбулося відоме звернення нобелівських лауреатів про те, що слід відмовитись від практики офшорів.

Гадаю, міжнародні зусилля приведуть до серйозного перегляду офшорної практики, особливо якщо за «Панама-гейтом» послідують інші скандали, а це, скоріш за все, відбудеться. Можна прослідкувати ланцюжок: першим було досьє Ассанжа зі «зливом» дипломатичної переписки, яка показує багатьох політиків у непривабливому світлі. Але головні речі криються не у висловлюваннях політиків, а у їхніх зв’язках, статках, комунікаціях, статусі, тож відбувся скандал із панамськими офшором. Це серйозне попередження сильним світу цього, що можуть відбутися відповідні «зливи» із інших, більш впливових офшорів. Наприклад, в українських олігархів улюблений офшор — на Кіпрі. 

Продовження теми:

«Офшорна екзотика і деофшорна романтика»