Чи можна було зберегти Крим в 2014-му?

Останнім часом по багатьох засобах масової інформації прокотилася низка журналістських розслідувань про те, як українська влада прагнула запобігти захопленню Криму Російською Федерацією в січні-лютому-березні 2014 року і чому цього не сталося, чому таємна десантна операція була спланована, і навіть почалася, однак була припинена, і чи в силах взагалі була Україна зупинити Росію силою?

Одне з найбільш послідовних і переконливих розслідувань опублікував журналіст Дмитро Євчин на сайті Крим.Реалії. Згідно з ним українські військові готували секретну десантну операцію, щоб відбити Крим під час анексії 2014 року. На півострів планували перекинути найбільш боєздатні підрозділи ВДВ (Високомобільні десантні війська). Коли операція стартувала, в Криму на планових військових навчаннях уже перебувала розвідрота 25-ї повітрянодесантної бригади ЗСУ. Планували також перекинути розвідників із Кіровоградського полку спеціального призначення та 79-у аеромобільну бригаду з Миколаєва. Однак, коли два літаки з десантниками 9 березня 2014 року були вже в повітрі, виявилось, що аеродром в Бельбеку вже захоплений росіянами. Тоді змінили задум і стали планувати приземлення літаків з десантниками на аеродром в Джанкої, операція була зупинена.

Тут виникає головне питання: коли українські військові, в тому числі Олександр Турчинов, як виконуючий обов’язки президента України, дізналися про те, що Росія щось затіває в Криму? На нього є чітка відповідь.

З розслідування Крим.Реалій: Офіційно про початок збройного вторгнення Росії в Крим у Генеральному штабі України дізналися в середині січня 2014 року. На суді, у справі державної зради Віктора Януковича, про перекидання російської бронетехніки до Криму розповів Володимир Замана, який до 18 лютого 2014 року був начальником Генерального штабу Збройних сил України.

Зараз Заману судять за звинуваченням у держзраді. «В довідці начальника розвідки військово-морських сил — капітана I рангу Циганова містилися уже конкретні виявлення фактів про перекидання до Криму російських військових БТР, БТР-82. І інформація була про посилення групування Чорноморського флоту РФ у Криму», — заявив він.

Звісно, Росія маскувала перекидання додаткових сил на півострів начебто необхідністю поповнення сил Чорноморського флоту. Вже у фільмі Олександра Кондрашова «Путін» російський президент мотивує це тим, що згідно з умовами базування Чорноморського флоту Росія мала право на утримання в Криму контингенту в 25 тисяч військових, однак насправді утримувала менше 20. Перекидання військ Путін мотивував необхідністю довести це число до передбаченого умовами. І це має велике значення сьогодні. По-перше, якщо Росія передбачала тоді необхідність мати угруповання з 25 тисяч військових, а насправді утримувала значно менше, значить вона бачила, що десятиліттями Криму нічого не загрожувало і не могло загрожувати. Це нівелює теперішні твердження росіян і кримських колаборантів, що Криму загрожував наступ міфічних «бандерівців», що «Київ планував знищити Крим», що «ми випередили плани Києва ввести в Крим війська» тощо.

Отже насправді, операція щодо захоплення Криму була розпочата Росією не 27 лютого 2014 року, як це визнав Міжнародний кримінальний суд під час первинного розгляду матеріалів за позовом України до Росії з приводу Криму. З 27 лютого, тобто з захоплення органів влади в Криму, уже було завершено операцію із взяття під контроль Росією всієї ситуації в Криму. І навіть не з 20 лютого 2014 року, як це позначено на відомій російській медалі, і як це, очевидно, значиться в оперативних документах російського Генштабу, а значно раніше, тобто — в середині січня з перекидання в Крим додаткових підрозділів, військової техніки і зброї.  

Погляд зсередини: Я перебував у цей час в Криму. Обстановка була тривожною. В повітрі відчувалась якась напруга, однак ніхто достеменно не знав, що діється. Системної інформації не було. Однак в соціальних мережах вже йшла інформаційна війна. Одні блогери повідомляли, що бачили на околицях Севастополя і вулицях міста нові військові бронемашини Росії, які заходили на територію частин Чорноморського флоту. В одному повідомленні навіть писалося, що російські бронемашини їдуть в бік Ялти. Згодом з’ясувалося, що це начебто військові прибули «на відпочинок» до Ялтинського військового санаторію. Насправді додатковий контингент, який прибув у Крим, був розквартирований у Ялті. Інші ж лякали кримчан тим, що знають, що в Україні на залізничних станціях формується поїзд з «бандерівцями» і бойовиками «Правого сектора», які збираються їхати в Крим, щоб захопити владу.  

Практично весь січень і початок лютого 2014 року тодішній голова Верховної Ради АРК Володимир Константинов провів у Москві, і тепер зрозуміло, що він уже перебував на міцному гачку в ФСБ і, згодившись на анексію Криму, просто не мав шляхів відступу, тому активно сприяв підготовці та розгортанню операції по захопленню Криму. Для кримчан повідомлялось, що спікер парламенту веде переговори в Москві з депутатами Держдуми. Київ, скоріше за все, проґавив відслідкувати подробиці його «переговорів», і не надав цьому принципового значення.

З розслідування Крим.Реалій: 31 січня 2014 року Генштаб України підняв за тривогою боєздатні частини десантників і спецпризначенців. За планом Генштабу, елітні підрозділи мали витіснити російських військових із Криму, розповідає Володимир Замана.

«Я провів навчання протягом десь 10 днів, наприкінці січня, сил постійної готовності, а саме високомобільних десантних військ і полків спеціального призначення, — каже він. — Підрозділів, які згідно з планами, мали посилити угруповання в Криму. Ці навчання були проведені. Навіть розвідників всіх ми залишили у Перевальному. І вони повернулися тільки через півтора місяця після того, як Крим анексували».

Слова Замани підтверджує й Ігор Смешко. У 2014 році він був головою Комітету з питань розвідки при президентові України.

«У Криму розташовувалися підрозділи військових сил ВДВ (Високомобільні десантні війська). Вони були там розташовані ще в січні. Це були дві роти розвідувальних. Із Кіровоградського полку спеціального призначення і 25-ї аеромобільної, мені здається, бригади з Дніпропетровська», — каже Смешко.

2014 року Сергій Кривонос керував штабом високомобільних десантних військ України. Раніше він розповідав, що в лютому його десантники дійсно готувалися вирушити до Криму. Операція зі звільнення півострова мала початися на початку березня.

«ЗСУ розглядали варіант захоплення наших територій. І багато військових частин були орієнтовані діяти згідно з цим планом, щоб відбити, ймовірні, спроби захоплення територій. Серед них і частини ВДВ: 25-а повітряно-десантна бригада й 79-а аеромобільна бригада. ... Вони повинні були увійти до Криму, зайняти позиції та посилити те угруповання в Криму, яке було на той час у ЗСУ», — зазначає Кривонос.

У Генштабі ЗСУ розробили триетапний план звільнення півострова, розповідає Сергій Кривонос. Тоді у Криму на планових навчаннях уже перебувала розвідувальна рота 25-ї повітряно-десантної бригади ЗСУ.

У підрозділі було 80 десантників зі штатною стрілецькою зброєю. Техніка: БМД-2 — бойові машини десанту, озброєні 30 мм автоматичною артилерійською гарматою. Важке озброєння транспортували військовими вантажівками КамАЗ та «Урал». Це підвищувало маневровість роти. Командиром розвідроти тоді був Микола Палас.

«Ми прибули, відпрацювали майже всі задачі з бойової підготовки. Усі завдання, які ми запланували. Майже все там уже відпрацювали — навчання в складі роти. ...І майже вже були готові до переміщення на пункт постійної дислокації».

Але до Дніпропетровської області рота не повернулася. У середині лютого в Україні вирує Революція гідності. У Києві відбуваються вуличні бої між євромайданівцями та «Беркутом». 20 лютого 2014 року від куль снайперів гинуть 47 активістів. Через ситуацію в Україні військовим наказують залишатися на місцях дислокації.

І друге питання. Якщо Генеральний штаб України  вже достеменно знав замисел Росії і бачив підготовку її збройних підрозділів до захоплення Криму, то чому на фоні цієї інформації було вжито недостатніх заходів для оборони Криму? Адже двох розвідувальних рот для цього було явно недостатньо. А тим більше пізніше стало відомо, що операція була розгорнута ще 20 лютого. Чому Генеральний штаб України фактично ніяк не відреагував на захоплення Верховної ради і Ради міністрів в ніч на 27 лютого? Основні заходи з переправки в Крим десантних підрозділів, як бачимо, здійснювалися 8 березня, коли було вже занадто пізно — в Криму на повну хазяйнували росіяни, а Владімір Константінов і Сергій Аксьонов були лише номінально керівниками органів влади, їх оточували російські радники під керівництвом Олега Бєлавенцева і Георгія Мурадова, які всім і керували. А безпосередньо операцією з Москви керували Володимир Путін і Сергій Шойгу.

З розслідування Крим.Реалій: За словами командира розвідувальної роти Олександра Порхуна, два військово-транспортних Іл-76 вилетіли з військового аеродрому «Озерне» у Житомирській області 8 березня 2014-го. На той час аеродром «Бельбек» у Криму вже був захоплений російськими військовими. Тому близько 500 десантників мали висадитися на військовий аеродром «Джанкой» на півночі Криму.

«Ми мали взяти під охорону один з військових аеродромів, і цим дати можливість, щоб головні сили прибували на півострів. І вже з завданням відбити агресію, але під час польоту було засідання РНБО і в повітрі все змінилося, і наші борти сіли в Кульбакиному Миколаївської області», — каже Олександр Порхун.

Наступного дня, 9 березня 2014 року, військовий аеропорт «Джанкой» захопили 300 російських військових. Повітряний коридор до Криму для українських десантників зачинився. 13-й батальйон 95-ї бригади Олександра Порхуна терміново перекинули для охорони стратегічного об’єкту півдня України — Каховського водосховища. Саме там, у глибокому тилу, українські десантники зустріли російських військових.

«Тільки мій взвод туди доїхав, взяв під охорону та оборону і доповідає, що під час виконання бойового завдання туди прилетів гелікоптер РФ, висаджував спецназ, але мої хлопці вже були на позиціях. І спецназ — «извините мы ошиблись», сіли у вертоліт і полетіли. Я тоді поставив запитання своєму командиру взводу: «А чому ти не відкривав вогонь»? А він мені відповів: «Ну, не було готовності», — розповів Олександр Порхун.

З цього розслідування випливає два висновки. Перший — у Генштабі Росії існував план захоплення не тільки Криму, але й значної частини півдня України. В одній з програм по Кримському телебаченню Сергій Аксьонов якось зізнався, що коли обговорювали питання, до якої межі захоплювати континентальну Україну (а це значить, що це обговорювалось і він брав у цьому участь), то він особисто пропонував «отхватить по самую плотину», очевидно, малося на увазі відрізати шматок аж за Запоріжжя.  Але, зустрівши українських воїнів біля Каховського водосховища, і зрозумівши, що вони запізнилися, розвідники на гелікоптері, про який вище розповів Олександр Порхун, ретирувалися, і скоріше за все було прийняте рішення, поки що обмежитись Кримом.

З розслідування Крим.Реалій:  «Коли росіяни отримують жорстку відсіч, то здають назад». Отже, чи потрібна була десантна операція у Криму? І чи зупинила б вона окупацію півострова?

«Я вважаю, що ми повинні були показати зуби, огризнутися, і, можливо, чому ворог завжди поважає силу... На початку війни спецназ і ВДВ, і подальша війна показала, були вмотивованими, підготовленими і здатними діяти рішуче, правильно і зухвало», — каже начальник штабу українських десантників Сергій Кривонос.

«Моя думка, якби ми прилетіли в Крим, ..., то ми могли б відбити агресію і відстояти півострів», — вважає Олександр Порхун, у 2014 році командир 13-го батальйону 95-ї бригади.

Українські військові були здатні розблокувати власні частини, вважають опитані нами військові 36-ї бригади берегової оборони ЗСУ з Перевального у Криму...

Російські військові не були готові йти до кінця, якби українські десантники чинили спротив у березні 2014 року у Криму. Про це доповідали українські спецслужби.

«Наскільки мені відомо, після допитів певних людей в 2013 році, тих, хто працював на РФ, вони чітко показали, що якби в 2014 році під час захоплення Криму був би чіткий спротив, то операцію, швидше за все, згорнули б», — каже Сергій Кривонос.

«Я впевнений, що Росія відкритої конфронтації не хотіла, і ми б переламали ситуацію на свою користь..... Не було бажання, не було політичної волі», — розповів ексначальник Генштабу ЗСУ Володимир Замана.

І другий висновок. Звісно, операція з висадки численного десанту в Криму, розблокування аеропортів і військових частин після 9 березня вже не мала успіху, бо Росія вже була готова дати силову відсіч. До цього часу з літаків і кораблів Чорноморського флоту висадилась велика кількість військ. Ця операція могла б мати успіх, якби була проведена відразу після захоплення органів влади в Сімферополі та Севастополі. Тобто 27-28 лютого. Варто загадати, як Володимир Путін на пресконференції в Москві говорив, що органи влади в Криму захопили самооборонці, а «їхтамнєту». Значить, у нього б не було легітимного приводу втручатися у внутрішні справи України, судячи з усього, він боявся саме активної відсічі. Є велика вірогідність того, що операція з захоплення Криму могла б бути за таких умов припинена, і війська зайшли б назад у казарми (зрештою, готові в будь-який сприятливий момент вдарити знову!).

З розслідування Крим.Реалій: Чому ударну групу десантників 95-ї бригади розвернули і вони так і не дісталися Криму? І хто дав наказ згорнути операцію?

Ексначальник Генштабу ЗСУ Володимир Замана підтверджує розповідь десантника Олександра Порхуна: «Був підготовлений особовий склад, завантажений на літаки. Літаки піднялися і дійшли до морського узбережжя континентальної України. Після цього льотчики отримали команди і розвернулися назад... Розвернули особовий склад — і на цьому все закінчилося. Це офіційний факт і це було. Документів я не бачив, але мені доповідали посадові особи, які безпосередньо брали участь у цьому».

Але скасувати десантну операцію 8 березня 2014 року Володимир Замана вже не міг. Начальником Генерального штабу ЗСУ він був до 18 лютого 2014 року. Далі цю посаду обійняв генерал-лейтенант Михайло Куцин. Від 28 лютого і до 3 липня 2014 року.

Саме Михайло Куцин скасував десантну операцію ЗСУ, розповів у інтерв’ю журналістці Наталі Влащенко генерал-майор Віктор Назаров. У 2014 році він був заступником начальника оперативного управління Генштабу ЗСУ, зараз засуджений до 7 років ув’язнення через службову недбалість, яка призвела до збиття літака Іл-76 і загибелі українських військових у червні 2014 року в Луганську.

За словами Назарова, іншим свідком розмови у Генштабі 8 березня 2014 року був Віктор Муженко. Саме він очолив Генеральний штаб ЗСУ після Куцина. «Мене викликав до себе генерал-майор Муженко. Йому поставили запитання, чому літаки вирушили у напрямку півострова Крим? Тому що у нас є певні плани. І ми маємо реагувати на ситуацію. І на тому етапі це можна було б зробити. «Хто дав таку команду»? — було поставлене запитання. Це було запитання від начальника Генерального штабу Куцина.

І генерал-лейтенант Муженко відповів: «Так ми ж робимо це на підставі вашої директиви». І він так здивовано сказав: «А що, я підписав якусь директиву? Це, може, ви мені щось підсунули». І фактично після цього ми вийшли з кабінету і дали команду літакам повертатися у зворотному напрямку», — розповів Віктор Назаров.

Крим.Реалії зв’язалися з Михайлом Куциним і запитали, чому він згорнув десантну операцію в Криму у 2014 році.

«Просто деякі хотіли пропіаритися на тому. Той захід був спланований, але не був підготовлений, не був готовий. Ніяких в повітрі літаків не було. І для того, щоб їх відправити, треба було ще багато зробити. Якщо б ми так, як вони хотіли, відправили, то у нас Луганськ був би набагато раніше. (14 червня 2014 року у луганському аеропорту російські бойовики збили літак Іл-76. На борту було 40 бійців 25-ї окремої повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу, усі вони загинули — ред.). Для підготовки ще був потрібен час. А коли їх вже треба було відправляти, то вже всі аеродроми були зайняті».

Скасувати десантну операцію самостійно Михайло Куцин однаково не міг. Про це говорять усі опитані нами військові. 2014 року згоду на це мав дати виконувач обов’язків президента України і секретар РНБО Олександр Турчинов.

«Вже 28 лютого всі аеродроми були зайняті російськими військами. Тобто, якби завантажили там до тисячі осіб, яких можна було підняти, використовуючи вертольоти, літаки і всі наші можливості, то їх можна було скидати тільки з парашутами. Ну, це ми б втратили просто хлопців, які не змогли б виконати жодного реального бойового завдання», — в ексклюзивному інтерв’ю проєкту Крим.Реалії розповів Олександр Турчинов.

Але до 9 березня незахопленим залишався аеродром «Джанкой» на півночі Криму. І там ще могли висадитися українські десантники...

Питання тільки в тому, якого б результату вони могли б досягти за умови, якщо весь Крим уже був фактично в руках росіян.

З розслідування Крим.Реалій: ...Із Чаплинки до Криму під виглядом таксиста на розвідку виїхав підполковник 79-ї бригади ЗСУ Дмитро Марченко. Він зафіксував, що саме до Джанкоя росіяни стягнули значні сили. Миколаївські десантники заходити до Криму суходолом з материкової частини України не ризикнули, операцію згорнули...

Погляд з середини: На Крим в ті дні було сумно дивитись. В усіх вузлових місцях Сімферополя і Севастополя стояли російські «Урали», під тентами яких ховалися російські солдати. З чотирьох сторін від них були виставлені автоматники, які охороняли підрозділ. Згодом вони почали блокувати військові частини. Зокрема штаб Берегової оборони ВМС України в Сімферополі на вулиці Карла Маркса. В Верховну Раду нікого не пускали. З усіх кутків по периметру будинку парламенту залягли кулеметники. Будинок Ради міністрів охоронявся патрулями також з усіх боків. В Севастополі на «мітингу», на якому були переважно перевдягнені російські військові, фактично відсторонили від влади керівників міста і їх чиновники були підпорядковані зовсім сторонній людині — ангажованому Москвою бізнесмену Олексію Чалому. В Криму в цей час вже почалися обмеження для журналістів, існувала група російських «акул пера», яким надавалася вся інформація для створення спотвореного, але сприятливого іміджу Росії і її дії, інші журналісти були відрізані від інформації. Групи журналістів часто переслідували, затримували, шведська група телевізійників була побита і пограбована, затримувалися також українські та кримськотатарські журналісти.

З розслідування Крим.Реалій: У лютому-березні 2014 року українські політики готувалися до повномасштабного вторгнення Росії, до якого українська армія на той час готова не була. Про це йдеться у стенограмі засідання РНБО 28 лютого 2014 року, яка потрапила у мережу.

«У мене не вистачало сил і засобів, щоб перекрити весь північно-східний кордон. Але, ви ж знаєте, якщо тут візьмеш, то там додаси. Тому перекинули, навіть у цих складних умовах, десантні підрозділи на південь. Для того, щоб не дати їм можливості атакувати південь України, Херсонську і Миколаївську області, для того, щоб зайняти комунікації і забезпечити життєдіяльність Криму. Окрім цього, була дуже складна ситуація в Одесі. Ми боялися, що вони теж можуть піти на допомогу сепаратистам в Одесі. І цю функцію — перекрити їм прохід — так само повинні були виконати десантні підрозділи», — розповів Олександр Турчинов, у 2014 в.о. президента України, в інтерв’ю у березні 2020 року.

На загальному тлі всіх подій в Криму вирізняється «зразкова» зрада України командиром частини в Перевальному. Свою історію ця військова частина веде ще з часів Радянського Союзу. В той час тут готували і пропагандистів, і бойовиків та диверсантів для різних «національно-визвольних» рухів Африки та інших  частин світу. При Україні це була частина берегової оборони. Її командир Сергій Стороженко діяв хитро і підступно.

З розслідування Крим.Реалій: Десантників Миколи Паласа перекидають із полігону до розташування найближчої української військової частини у Криму, в Перевальному. Підрозділ із Дніпропетровської області розташовується неподалік від військових 36-ї бригади берегової оборони ЗСУ у Перевальному. Заступник командира гірсько-піхотного батальйону 36-ї бригади у роботі з особовим складом Михайло Юрченко вважає, що командир Сергій Стороженко здавав частину росіянам...

Історія зради однієї з найбоєздатніших українських частин у Криму добре відома. Сергій Стороженко спочатку передав росіянам бронетехніку. Навідник-оператор БМП-2 36-ї бригади берегової оборони Михайло Старостін каже, що, за наказом, бійці залишили техніку в парку, за півтора кілометра від казарм... Російські військові захопили залишену заряджену техніку в парку.

Потім, за словами заступника командира гірсько-піхотного батальйону в роботі з особовим складом 36-ї окремої бригади Михайла Юрченка, Сергій Стороженко переконав українських військових здати стрілецьку зброю. «Стрілецька зброя, яка на території була, то я ж кажу, Стороженко всякими правдами-неправдами старався пояснити ситуацію: «Та навіщо, хтось випадково вистрілить, а хтось випадково постраждає», — каже Юрченко.

Тоді ж Стороженко переконував складати зброю й комбата дніпропетровських десантників 25-ї бригади Миколу Паласа. Стороженко зламав присягу і перейшов на службу до росіян, був призначений командиром 126-ї бригади Чорноморського флоту Росії. Але 2016 року його звільнили зі служби. Далі переговори з Миколою Паласом вели «зелені чоловічки», які вже відкрито називали себе російськими військовими. За його словами, здати зброю йому пропонував Геннадій Анашкін, який у 2014 році був командиром десантно-штурмової бригади з російського Ульяновська. Команда «Інформнапалм» у своєму розслідуванні доводить, що саме цей підрозділ, переодягнений у форму «Беркуту», захоплював будівлю кримського парламенту в Сімферополі.

2017 року президент Росії Володимир Путін своїм указом підвищив генерал-майора Анашкіна. Призначив його заступником начальника штабу 8-ї армії Південного військового округу Росії. За словами екскомандувача Об’єднаних сил ЗСУ Володимира Кравченка, підрозділи 8-ї армії Росії зараз воюють на Донбасі. «Якось ми спілкувалися, і я йому кажу, а як це ваш президент вас називає «зеленими чоловічками»? Після цього він просто встав і мовчки вийшов із цього приміщення. І далі переговори закінчилися», — зауважує Палас.

Це далеко не всі питання і відповіді на них. Наприклад, чому фактично бездіяли кораблі ВМС України, які мали б захищати Крим, принаймні від перекидання на півострів не морських бойових підрозділів? Чому не було виведено на зовнішній рейд чи в Одесу кораблі, які пізніше були заблоковані в Донузлаві, що врятувало б їх від захоплення навіть за тих умов, які існували? Чому від перших же днів не була перекрита Керченська переправа, якою російські бойовики скористалися для того, щоб перекинути в Крим величезну кількість бойової техніки та бойові підрозділи ще в лютому, і хто на ній сприяв та допомагав російським військовим? Очевидно, що далеко не всі розслідування у справі захоплення Криму вже проведені, а вони б могли стати важливими доказами в міжнародних судах, і уроками на майбутнє, і допомогою в справі повернення Криму в Україну, і, зрештою, встановленням реального ходу подій та відновленням справедливості.