День великої крові

20 липня був трагічний день для України... І хотілося б звернути увагу не просто на суть подій, а на те, як їх висвітлювали ЗМІ. Адже саме від картинки і слів журналістів суспільство здебільшого бачить і розуміє, чим живе країна.

Із самого ранку в четвер журналісти, громадські активісти та окремі політики зібралися на перехресті вулиць Івана Франка та Богдана Хмельницького в Києві. Рік тому на цьому місці був вбитий журналіст Павло Шеремет. Далі вони рушили ходою до будівель СБУ, АП та МВС. Учасники вимагали від влади розслідувати злочин. У відповідь правоохоронці заявили, що слідчі не дають дозволу розкрити нову інформацію щодо вбивства і похвалитися наявністю підозрюваних Нацполіція поки не може.

Велика увага до цієї трагедії була не тільки з боку українців, а і з боку міжнародного співтовариства. Посли G7 наполягають на важливості продовження розслідування убивства журналіста. Представництво ЄС в Україні закликало українську владу провести швидке та прозоре розслідування. А в ОБСЄ, у свою чергу, закликали зробити усе можливе, щоб покласти край безкарності за напади і вбивства журналістів.

Фоторепортаж

Поки тривала акція, на фронті, як виявилося, сталася інша трагедія. Ніч на четвер видалась для українських бійців важкою і кривавою. Російські війська і їхні найманці атакували та обстріляли позиції сил АТО біля Красногорівки, Мар’янки та Новгородського, використавши зокрема міномети, артилерію, танки та установки «Град-П». За словами речника Міноборони з питань АТО Андрія Лисенка, загалом загинуло 9 українських військових, зокрема троє підірвалися на міні, ще сімох поранено, один потрапив у полон.

«Війна триває постійно, — коментує «Дню» волонтер Юрій Касьянов. — Нас вже привчили до крові і смертей, і, на жаль, більшість вже досить спокійно ставиться до того, що щодоби гинуть 2—3 бійці. Безумовно, зараз супротивник робить розвідку боєм для того, щоб простежити наскільки міцна наша оборона. Причому, перевіряються не лише слабкі стороні по лінії фронту, а й такі фактори, як бойовий дух, логістика, розвідка, коригування вогню тощо. Існує велика ймовірність і масштабного наступу, який може бути навіть масштабніше наступу на Дебальцеве. Ця ймовірність підвищується щодня, зокрема тому, що попереду президентські вибори в РФ, і Путіну потрібна яскрава перемога...».

Тим часом українські ЗМІ продовжували насамперед розповідати про вбивство Шеремета. Ніхто з телеканалів не вніс правки в подачу новин. Це не стало першою темою. Безумовно, треба поспівчувати рідним і близьким Павла Шеремета, безумовно, про це потрібно писати, тим більше, в день річниці жахливого вбивства журналіста (ми це зробили ще у вчорашньому номері «Дня» в статті «Убивство Шеремета: рік потому»), безумовно, всім потрібно вимагати розслідування цього злочину. Але дев’ять загиблих за добу — вимагає зовсім іншого підходу в журналістиці. І поки українські ЗМІ не уточнять свої пріоритети, зокрема, заявляючи про боротьбу з так званою мовою ненависті, доти  складно буде назвати їх українськими.