«Ескалація» миротворчості

Державний департамент США повідомив, що «помічник держсекретаря по справами Європи і Євразії Вікторія Нуланд 21 червня відправиться до Києва, де має зустрітись з українськими високопосадовцями для обговорення двосторонніх і регіональних  питань, в тому числі пріоритетів реформ і імплементації Мінських домовленостей». Зокрема, вона має зустрітись з міністром зовнішніх справ Павлом Клімкіним і заступником голови Адміністрації Президента Костянтином Єлісєєвим.

Після цього Нуланд має відвідати Москву, де обговорить ситуацію на сході України і подальші кроки з виконання Мінських домовленостей за підтримки країн «нормандської четвірки» і Трьохсторонньої контактної групи. Щоправда, прес-секретар Путіна вже повідомив, що останній не має планів зустрітись з помічником держсекретаря США. Натомість, Нуланд в Москві зустрінеться із помічником президента РФ Владиславом Сурковим. Нагадаємо, що весною Вікторія Нуланд вже приїздила до Києва, Калінінграда (в січні) і Москви (в травні). Тоді з її вуст пролунали заяви про необхідність проведення виборів на окупованому Донбасі восени.

Номінант на посаду Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Марі Йованович на днях на слуханнях з її призначення заявила, що вражена прогресом, який Україна досягла в реформах за останні два роки. Зокрема вона сказала: «Україна, на відміну від РФ, вже виконала багато зобов’язань згідно з вимогами Мінських домовленостей. Насильство на Донбасі за останні два місяці зросло до рівня якого не було після серпня 2015 року. РФ і сепаратисти, які продовжують здійснювати порушення припинення вогню, повинні покласти край своїм атакам, відвести важке озброєння і надати повний безперешкодний доступ ОБСЄ по всій зоні конфлікту з гарантією безпеки спостерігачам».

Окрім того, Йованович додала, що «поліпшення безпеки дозволить Україні ухвалити закон про вибори на Донбасі і провести вибори в окремих районах східної України, реалізувати питання спеціального статусу для окремих територій сходу  і амністію. Такі кроки мають призвести до того, що РФ вийде з України і зрештою буде відновлений контроль Україною за своєю частиною міжнародного кордону».

Ці заяви і приїзд Нуланд кореспондуються з ще одним тривожним повідомленням. Прес-служба «Самопомочі» з посиланням на народного депутата Романа Семенуху повідомила, що 14 липня парламент планує прийняти закон про проведення виборів на окупованих територіях.

«Події навколо заяви про внесення у ВРУ законопроекту про вибори на тимчасово окупованих територіях мають дивний супровід, — повідомила на своїй сторінці в Facebook представник від України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи Ольга Айвазовська. — Зокрема, не анонімним першоджерелом цих тверджень є один з лідерів бойовиків ОРДО. Спочатку заявляє про ультиматум голосування до 14 липня, потім звідти ж кажуть, що не погоджені документи не будуть вважатись виконанням Мінських угод... Можу стверджувати лише те, що в Мінську прогресу у питанні виборів немає».

Так чи інакше видно, що Україну підштовхують до вкрай неоднозначного кроку. Враховуючи рівень популізму, який домінує в політикумі і відповідної неясності щодо вирішення питання війни на Донбасі, очікувати можна чого завгодно. Можна сказати, що нині викристалізувалися кілька підходів в цьому питання.

Перший схиляється до силового вирішення проблеми. Він полягає в тому, щоб накопичити сили і в потрібний момент розвинути наступ і звільнити непідконтрольні території. Безумовно, такий підхід для України не може обійтись без знекровлення і втрат. З іншого боку, не варто гадати, що без силової зачистки Донбасу окупант залишить ці землі. РФ не для того туди зайшла, щоб вийти навіть під тиском санкцій. Чи розуміють це іноземні дипломати, які поставили собі за ціль будь-якими засобами «вирішити» вже цього року питання конфлікту на Донбасі? Для Барака Обами, безумовно, важливо увійти в історію президентом США, який «зам’яв» хоч один конфлікт. Але українській стороні, при цьому, треба чітко артикулювати, що конфлікт на Донбасі є агресією РФ проти України і не обмежується окремою територією. Це не точковий удар, а широкий спектр агресивних заходів, які полягають, як в окупації Донбасу і Криму, так і в інших способах розповсюдження свого впливу. Це розуміє Петро Порошенко, який у Франції заявив, що закон про вибори на Донбасі ми приймемо лише після виведення російських військ... Заява Порошенка очікувана і стандартна. Всі розмови про вибори — це розмови про те, як більш-менш прийнятно закрити очі на реалії. Варто нагадати, що сам Порошенко в лютому 2015 року підписав Мінські угоди, де вивід іноземних військ стоїть аж 10-м пунктом після таких виборів.

Друга позиція — це переконаність в тому, що РФ під тиском санкцій і в обмін на «забуття» Криму дійсно залишить територію Донбасу. Після того, там мають бути проведені вибори, бандити отримують амністію і перетворяться в «народну міліцію», а замість Захарченка і Плотницького будуть поставлені «компромісні фігури». Тут треба усвідомлювати, що з себе нині уявляє окупований Донбас. Донбас — це не просто анклав російської армії, а ще й територія, де вже реалізована влада згаданих персонажів, у яких є і свої бізнес інтереси, і свої війська, і своя техніка. Отже всі папірці, які супроводжують процес переговорів по Донбасу, це лише формальний супровід тиску на Україну. Об’єктивно ніхто з представників окупантів Україні контроль над цими землями не дасть.

На цьому етапі сторони не можуть вирішити не лише питання припинення вогню, адже бандити продовжують атакувати наші позиції, але й питання заручників. Висновок — РФ не збирається припиняти розвиток своєї агресії. Навпаки дії Кремля — це дії, в яких дипломатія носить характер блефу, а не пошуку конструктиву.

«БЕЗ ВИРІШЕННЯ БЕЗПЕКОВИХ ПИТАНЬ ПЕРЕХОДИТИ ДО ВИБОРЧОГО ЕТАПУ НЕДОЦІЛЬНО»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Iнституту світової політики:

— Інформація про голосування за законопроект про вибори на окупованих територіях та приїзд Вікторії Нуланд пов’язані. Вочевидь, зараз й відбувається процес обговорення різних форматів виборів. Позаяк політична частина мінського процесу стояла на порядку денному діалогу наших західних партнерів і України вже тривалий час. Відомо, що пані Нуланд сфокусувалася на цій темі у переговорах із росіянами і насамперед В’ячеславом Сурковим.

Те, що Нуланд летить до Києва — це добре і означає, що переговори не ведуться за спиною України. Наскільки мені відомо, американці надають звіти українській владі перед подібними переговорами, під час них і за їх підсумками. Я б не став казати, що наші партнери не враховують позицію нашої держави. А те, що Сурков буває на Донбасі і те, що Росія веде переговори, — лише вчергове підкреслює те, що росіяни заперечують — РФ, а не Донецьк чи Луганськ, є стороною переговорів у цьому конфлікті.

Апелюючи до офіційної позиції України, яку на даному етапі я цілком поділяю, зазначу, що без вирішення безпекових питань переходити до виборчого етапу недоцільно. При всій повазі до Нуланд, Штайнмайєра, Еро, вочевидь, правда на боці України. Досі продовжується стрілянина, спостерігачі ОБСЄ не допускаються до українсько-російського кордону, через який масивним потоком продовжується постачання російської зброї та військових. ОБСЄ допускається на пункти збереження зброї бойовиків лише з обмеженнями.

Я теж не проти обговорення ідеї виборів, як і будь-якої іншої, на рівні теорії. Але коли мова заходить про їх проведення, то має існувати чіткий алгоритм. Спершу — безпека, а потім волевиявлення. До того ж, потрібні чіткі умови: у виборах не мають права брати участь люди, причетні до кровопролиття, до його організації і т.п. Окрім того, може бути забезпечена видима безпека і припинені обстріли, може бути прийнятий закон, розпочнеться підготовка виборів, а на якомусь етапі знов розпочнеться нестабільність. Для такої ситуації потрібні запобіжники. В цілому, якщо прийматиметься закон про вибори на нині окупованих територіях, не можна прив’язувати їх до дат, бо Росія може створити видимість безпеки в регіоні, але потім провести до влади своїх маріонеток, свій вид «децентралізації» і впливати на події в Україні. Або ж як діяти, якщо перемир’я не буде встановлено, СММ ОБСЄ, українські партії, ЗМІ і т.д. не будуть допущені, але всіх підганятиме дата виборів? Можливо, потрібно запровадити кондиційність, що «вибори відбудуться через 90 днів після звіту ОБСЄ, який визначить дотримання встановлених умов».

Що ж до того, чому питання виборів форсується, то Захід зацікавлений у якнайшвидшому врегулюванні цього конфлікту, том що у нього самого є чимало проблем внутрішнього і безпекового характеру — тероризм, біженці, «Brexit», Трамп і т.д. Захід хотів би позбутися хоча б однієї проблеми у порядку денному у пакеті з бажанням пом’якшити санкції, оскільки це питання експлуатується різними радикальними течіями — лівого чи правого толку. Проте слід пам’ятати про випадки в історії, коли поспіх дотримання плану врегулювання і проведення виборів призводив до відновлення конфлікту. До того ж, розмови про зняття санкцій та проведення виборів на окупованих територіях є проявом слабкості Заходу, який підштовхує Росію до продовження своєї агресивної політики. Вирішальної зміни, ключового прогресу у Мінському процесі немає, а тому немає жодних підстав для оптимізму наших західних партнерів. Відповідно, немає підстав для пом’якшення санкцій і нового етапу — політичного врегулювання ситуації.