Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

I кулеметники, і гранатометники, і медсестри...

Сотні українських жінок нарівні з чоловіками сьогодні захищають східні рубежі України від агресора
26 лютого, 2020 - 18:33
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Давньогрецький філософ Сенека писав, що «людство живе у полоні міфів та легенд». Однією з них є легенда про мужніх жінок-амазонок, котрі в умінні воювати нічим не поступалися чоловікам. Так було чи ні — достеменно невідомо. Натомість з історичних джерел знаємо чимало прикладів мужності, звитяги українок. Наприклад, за часів Козаччини — облоги польськими військами подільського містечка-фортеці Буші, її героїчно обороняли й жінки. А особливо Олена — дружина сотника Зависного. Навіть тоді, коли переважна більшість чоловіків-козаків загинули, жінки й дівчата під її проводом продовжували чинити відчайдушний опір. Після того як шляхта все ж здобула фортецю, щоб не потрапити до її рук, жінка підпалила пороховий льох, підірвавши себе разом з ворогом...

Під час гайдамацьких повстань жінки допомагали гайдамакам у їхній борні з ворогом. Як і за часів Української Народної Республіки. Наприклад, Настя Гудимович та Марійка Тарасенко протягом двох років добровільно виконували обов’язки сестер-жалібниць, зв’язкових і розвідниць при українській дивізії так званих сірожупанників. Після того як вона потерпіла поразку, замучені холодом і голодом, добилися до рідних хат. Але, одужавши, знову взялися до ще небезпечнішої роботи — підпільної. 1922 року їхні життя обірвалися в катівнях ГПУ...

Багато українок брали участь у селянських повстаннях, чинячи збройний опір червононоармійцям та чекістам. Про це, зокрема, пише у своєму романі «Маруся» письменник Василь Шкляр, розповідаючи про події, що відбувалися на початку 20-х років у Холодному Яру. А таких Марусь було багато!

У роки Другої світової війни в лавах Червоної армії, партизанських загонів воювали мільйони тисяч жінок. Підполковник Тетяна Казарінова командувала 586-м винищувальним авіаційним полком, а майори Марина Раскова та Євдокія Бершанська — 587-м полком пікіруючих бомбардувальників і 588-м нічним бомбардувальним полком. До них входили виключно жінки: 29 льотчиць були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Жінки, серед яких, до речі, було й чимало українок, наводили на німців жах, і вони називали їх нічними відьмами. А були ще жінки-зв’язкові, танкісти, снайпери. Весь світ знає про українку Людмилу Павлюченко, яка знищила 309 ворогів, серед них — 36 снайперів.

Чимало жінок було і в лавах Української Повстанської Армії. І не лише в якості медпрацівниць, а й зв’язкових, які, щодня наражаючись на смертельну небезпеку, виконували завдання провідників.

У пам’яті свідомих українців назавжди залишаться імена Катрусі Зарицької, Богдани Світлик, Галини Дідик, Олександри Паєвської та багатьох інших їхніх бойових подруг.

ЧИ БУДУТЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ВІЙСЬКУ ЖІНКИ-ГЕНЕРАЛИ?..

Жінки служать у нашій армії з перших днів її існування. Починаючи з 1992 року їхня кількість збільшувалася — і не лише в якості військовослужбовців-контрактників, а й офіцерів. З початком бойових дій чимало представниць прекрасної статі стали на захист рідної землі. І не лише — при всій повазі до них — у якості телефоністок-зв’язківців, кухарок та діловодів. Їх можна зустріти неподалік так званої лінії розмежування — за 200—300 метрів від ворожих позицій. Чи не найбільше їх серед медпрацівників, особливо у складі мобільних госпіталів, куди поранених доставляють відразу після надання першої меддопомоги.

— Нашим дівчатам-медикам потрібно поставити пам’ятник у самісінькому центрі Києва, — переконаний полковник Петро ПОТЄХІН, який обороняв Савур-могилу, побувавши в самому пеклі цієї неоголошеної війни. — Одному Господу Богу відомо, скільком хлопцям вони врятували життя.

Якщо раніше існували певні неофіційні обмеження щодо можливості жінки обійняти ту чи іншу посаду, наприклад механіка-водія бойової машини піхоти, навідника гармати, гранатометника, кулеметника, то з ухваленням у вересні 2018 року відповідного закону вони скасовані. І тепер жінки мають змогу виконувати військовий обов’язок на рівних засадах із чоловіками (за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі). Мається на увазі прийняття їх за контрактом та призов на військову службу, проходження її і у військовому резерві, чого раніше не було, виконання військового обов’язку в запасі та дотримання правил військового обліку.

Віднині жінки, як і чоловіки, можуть служити до граничного віку перебування на військовій службі: до 45 років для рядових і сержантів, до 60 років для військовослужбовців вищого офіцерського складу. До 60 років підвищився також граничний вік перебування в запасі військовозобов’язаних-жінок, що забезпечить гендерну рівність і збільшить мобілізаційний ресурс.

Зазнали певних змін і військові статути, зокрема внутрішньої служби: до їхніх вимог жінок тепер можуть призначати до складу добового наряду, щоправда, з певними обмеженнями. Разом з тим, українкам заборонено обіймати посади, які пов’язані з використанням вибухових речовин, водолазними роботами. Вони також не можуть обіймати будь-які посади на підводних човнах, яких, до речі, у нас і немає, на надводних кораблях, в управліннях бригад надводних кораблів тощо.

Щодо жінок-генералів, то вони у нас є: ще 2004-го тодішній президент України Леонід Кучма присвоїв це звання Тетяні Подашевській, яка очолювала Департамент із зв’язків з громадськістю МВС України. Через 14 років, восени 2018-го, генеральські погони одержала Людмила Шугалей — на той час начальник медуправління СБУ. А ось у ЗС України, які несуть основний тягар російської агресії, жінки-генерала чомусь досі немає...

А ЯК У НИХ?

Міністерство оборони США давно дозволило жінкам обіймати практично всі військові посади. У Державі Ізраїль, де всі громадяни є військовозобов’язаними, також не існує жодних обмежень, як і в Норвегії.

— Ми включаємо жінок до військової служби, і важливо, що чоловіки при цьому будуть наставниками для жінок, коли вони ростуть по кар’єрі, — розповідає Дон ДЕСКІНС, заступник директора протиракетної оборони Європейського командування збройних сил США, генерал американської армії.

За даними річного звіту НАТО про гендерні перспективи у збройних силах країн-членів Північноатлантичного альянсу, понад 96 відсотків усіх військово-облікових спеціальностей, що є в арміях цього блоку, відкриті для жінок. До речі, американка Енн Данвуді стала чотиризірковим генералом в історії США, що є найвищим військовим званням в армії США. Посаду начальника штабу армії Норвегії обіймає Інгрід Ґ’єрде.

У Франції жінкам дозволили проходити службу навіть на атомному підводному човні!.. У французькій армії загалом 15 відсотків посад обіймають жінки, і ця країна посідає четверте місце у світі за кількістю жінок, залучених до військової служби.

«ЗА МУЖНІСТЬ ТА ГЕРОЇЗМ...»

Донедавна деякі українки заздрили тим своїм співвітчизницям, котрі ходили у військових одностроях. Мовляв, «отримують великі зарплати і не перевантажені роботою». Принаймні мені особисто не раз доводилося чути такі «зізнання». З ними важко погодитись: грошове забезпечення українок-військовиків до 2014-го коливалося в межах 2 — 3 тисяч гривень. А ось навантаження — принаймні у багатьох — було колосальним. Особливо в тих випадках, коли командири частин не вирізнялися людяним ставленням до підлеглих. Траплялися випадки сексуальних домагань, але у нас, на відміну від армії США чи інших західних країн, широкого розголосу вони не набували.

Згідно з українським законодавством, під час так званих мобілізаційних хвиль до війська всіх підряд військовозобов’язаних жінок не призивали. Наприклад, тих, які заброньовані за органами державної влади й місцевого самоврядування, визнані тимчасово непридатними до служби за станом здоров’я на термін до шести місяців, у кого на утриманні перебувають діти-сироти чи діти, позбавлені батьківської опіки, віком до 18 років. А також жінки, на утриманні яких перебувають діти до 16 років (вони можуть бути призвані лише за умови їхньої згоди і лише за місцем проживанням), котрі постійно доглядають за недієздатними особами, народні депутати України, студенти й аспіранти, які навчаються на денній формі. Але...

Проблема в тому, що в Україні не оголошено військовий час. Якщо ж, не дай Бог, ситуація на Донбасі вимагатиме цього, то перелік осіб, яких мобілізуватимуть до армійських лав, суттєво розшириться. І потраплять до нього не лише чоловіки, а й жінки. Насамперед військовозобов’язані.

Сьогодні у ЗС України проходять службу близько 27 тисяч жінок, у їхньому числі: майже тисяча — старші офіцери (майори-полковники). За шість років проведення АТО/ООС майже 10 тисяч здобули статус учасників бойових дій, а понад 150 — відзначені державними нагородами.

ВІЙНА ТЕТЯНИ ІВАНЕНКО

Війна для цієї молодої тендітної дівчини, старшого сержанта медичної служби, розпочалася в березні 2014-го: у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади її відрядили у Херсонську область — на кордон з Кримом. Для його прикриття: на випадок спроби вторгнення «зелених чоловічків». Але тоді все обійшлося.

Незабаром медична група, до якої увійшла і Таня, вирушила на Донбас — у сектор «Д», який містився неподалік населеного пункту Старогнатівка.

— У нас був вертолітний майданчик, і до нас привозили поранених із частин та підрозділів, які брали участь у бойових зіткненнях з терористами, — згадуючи літо 2014-го, розповідає Тетяна. — Щоденно було по 25 — 30 чоловік, а іноді й 50 поранених, серед них були і з важкими ушкодженнями. Перев’язавши хлопців, стабілізувавши за допомогою ліків їхній фізичний стан, ми доправляли їх гелікоптерами до медичних закладів Дніпра і Запоріжжя, де вони вже отримували більш кваліфіковану допомогу.

З часом командування сектору «Д» перемістилося до району села Кутейникове. Там медики разом з бійцями розмістилися на базі місцевого елеватора, за кілька кілометрів від якого міститься Савур-могила. Тоді за неї точилися жорстокі бої, і десятки поранених бійців теж доставляли сюди. А 19 серпня колона, у складі якої було кілька сотень наших військовослужбовців, повернулася до Старогнатівки. Щоб не потрапити в поле зору терористів, рухалися міні-колонами у складі двох-трьох автівок Не встигли як слід розміститися, як потрапили під сильний обстріл. Тільки-но він стих, як знову вирушили в дорогу. Коли за горизонтом показався якийсь населений пункт, командування вислало до нього розвідників. Повернувшись, ті доповіли, що в селі стоять танки терористів.

Щоб уникнути розлогого опису всіх нюансів цих «подорожей», скажу лише, що тривали вони близько тижня. А скінчилися, коли разом зі своїми бойовими побратимами Тетяна перетнула адміністративний кордон із Запорізькою областю.

Я спілкувався з кількома вояками, яким Тетяна надавала допомогу. Полковник високомобільних десантних військ Петро Потєхін — один із них.

— Те, що довелося пережити цій дівчині, можна назвати одним словом — пекло, — каже Петро Геннадійович. — Про таких, як вона, потрібно писати повісті і знімати фільми. Вона стала для багатьох із нас більше, ніж сестрою: адже врятувала десятки людських життів, і я дивуюсь, як вона не лише не зламалася морально під «градами» та «ураганами», а ще й підбадьорювала солдатів! Кулі та осколки минули її, але внаслідок вибухів снарядів дістала дві контузії. Командування, знаючи, що їй зобов’язані своїми життями близько 20 вояків, яких вона витягла з-під «ураганів» — у прямому розумінні цього слова, — представило до ордена «За мужність». Але ті чиновники, за якими останнє слово, вирішили, мабуть, що це для неї забагато. Тож одержала мужня медсестра медаль «Захиснику Вітчизни», якою все ж дуже дорожить...

Сергій ЗЯТЬЄВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ