Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою.
Михайло Грушевський, український історик, громадський та політичний діяч

Лист написано для того, щоб нічого не змінилося

Як влада і комуністи в Криму використовують «бандерівців»...
11 березня, 2020 - 11:32

У Криму переполох. Нечуване диво! Кажуть, комуністи стали на бік «бандерівців», заявили про етноцид українців і вимагають повернути захоплену російською владою Криму українську гімназію. Така інформація оприлюднена на багатьох сайтах, у деяких газетах та інших місцевих ЗМІ.

Але давайте розберемось. З ініціативою відродити в Криму освіту українською мовою, в тому числі відновити українську гімназію в Сімферополі, виступили... Ні, не комуністи і не Леонід Грач. З таким листом виступила не партійна організація, хай би й комуністів, а лише ініціативна група жителів Сімферополя на прізвища Санько, Олейник, Трунова, Гаврилова, Семашко, Лосєв, які хочуть, щоб їхні діти вивчали і не забували українську мову.

Роль Леоніда Грача в цьому «викритті етноциду» полягає лише в тому, що, по-перше, його в листі двічі згадують, ставлять поряд з колишніми секретарями обкому — Лутаком, Кириченком і Макаренком, бо «авторитет його дуже високий серед кримчан», що є великим перебільшенням. Бо авторитету серед кримчан у Леоніда Грача вже ніякого нема. Але вони змушені це писати, бо лист надрукований у газеті, якою він керує. Грач свого часу був вигнаний із Компартії України, його не визнали лідером у Кримській організації КПРФ, і тому він очолив маргінальну карликову кримську організацію партії «Коммунисты России». Назва партії така ж подвійно химерна, як і назва їхньої газети, де надруковано звернення згаданих вище кримчан, — «Искра Правды». Таке враження, що маленький бойовий листок другосортних комуністів Росії намагається перейняти «славу» і більшовицької «Искры», і ще животіючої компартійної «Правды». Так-от, роль Леоніда Грача в цьому зверненні, крім піару, звичайно, полягає в тому, що він дозволив опублікувати звернення у своїй не то «Іскрі», не то «Правді». І після публікації та ажіотажу стосовно етноциду ніде не виступив, не підтвердив і не заперечив своєї позиції.

У зверненні ініціаторів багато суперечностей. Наприклад, вони починають з того, що за шість років окупації Криму «было что-то хорошее, что-то плохое». Вони не пишуть, що вони побачили хорошого в окупації, зате пишуть про погане: кримська влада закрила всі українські школи, українські дитсадки, український театр, українську гімназію, і це при тому, що в Криму проживають 500 тисяч українців, які багато зробили для розвитку Криму. Вони пишуть, що «такого не було навіть у роки війни».

Тобто автори звернення визнають, що фашисти під час радянсько-німецької війни поводилися під час окупації Криму краще, ніж поводяться з українцями «брати-росіяни» під час новітньої російсько-української війни. Вони називають це етноцидом українців.

І от дивина. Батьки сімферопольських школярів, визнаючи, що влада влаштувала справжній етноцид, — утім, звертаються до неї ж з уклінним проханням відкрити лише гімназію та школи в райцентрах, а театр, газета, дитсадки і все інше їм наче й не потрібні. Більше того, вони кажуть, що закриття українських шкіл — це порушення статті кримської конституції про три державні мови. «Получается, на бумаге и на словах есть, а на самом деле ничего нет». А хіба в Радянському Союзі, прототипом якого є окупований Крим, було колись інакше з правами людини?

Автори звернення удають, наче вони не розуміють, що причиною етноциду, закриття гімназії і є саме та російська кримська влада, у якої вони просять милостині і яка, на їхню думку, гірша за фашистських окупантів. Тим не менше, автори листа всім своїм єством показують, що вони визнають окупацію Криму, визнають російську владу, що вони, крім всього іншого, «люблять російську мову й культуру» (щоб, бува, не подумали нічого поганого) і готові стати на коліна і просити відкрити гімназію. Вони пишуть, що «в усіх цивілізованих країнах національні меншини мають свої школи», а у них тепер школи нема. Вони самі визнали себе національною меншиною, хоч при Україні кримські українці були державотворчою нацією, яка ні в кого нічого не просила, а творила сама. І до речі, хто сказав, що Росія — цивілізована країна?

Батьки також проходять мовчки повз той факт, що в Криму закрили не лише українські школи, а й більшість кримськотатарських. Вони нічого не пишуть про етноцид кримських татар, наче не помічають, як російські спецслужби щотижня заарештовують, а потім судять і відправляють за ґрати і українців, і кримських татар, які намагаються захистити свої національні права, в тому числі й на освіту! А з погляду росіян — це вже екстремізм, а то й тероризм. Мабуть, батькам не чужа не тільки гімназія, а й віра, бо варто було б знати, що росіяни фактично розгромили храм Рівноапостольних князів Володимира та Ольги в Сімферополі, куди ходили молитися віруючі Київського патріархату, а також оголосили терористами і заарештували навіть невеличкі громади Свідків Єгови, найбільш мирних серед віруючих. Теж треба просити, щоб дозволили і щоб повипускали з тюрем? Не кажучи вже про десятки не-терористів із «Хізб-ут-Тахрір», яких засудили на великі терміни.

До кого ж звертаються автори листа? Перш за все, до Леоніда Грача, вдаючи, що він ще щось може і що до його слів хтось прислухається в Криму. По-друге, «к порядочным, культурным россиянам». Які ж вони порядні та культурні, якщо там позакривали всі школи, газети, театр і дитячі садочки, чим і утворили етноцид?

По-друге, до Путіна. Причому «заранее его благодарим за это».

І тут відкривається вся правда. Для чого батьки сімферопольських школярів все це просять? А ось для чого. Саме відродження гімназії для них то питання другорядне, а найперше вони заявляють: «Положительное решение этого вопроса покажет всему миру, что в республике Крым уважают достоинство и права человека, что соответствует требованиям Устава ООН, а на полуострове процветают мир и дружба между народами». Ось — вимоги статуту ООН, це саме те, що потрібно довести. Але ж шила в мішку не сховаєш: то ж «дружба между народами» чи етноцид? Поважають права людини чи грубо порушують їх ось уже шість років? Уже щось одне з двох...

Із цього випливає, що Леонід Грач, знаючи, що незабаром у Міжнародному суді ООН з расової дискримінації відбудуться слухання стосовно дотримання прав людини в Криму, заздалегідь услужливо підсовує Володимиру Путіну аргументи проти звинувачень Росії в етноциді і пропонує вихід: можна відновити лише гімназію і цим заперечити всі звинувачення в дискримінації та репресіях населення Криму. Він явно організував лист «бандерівців» — адже в Криму всіх українців називають саме так! — щоб здобути собі імідж борця за їхні права, бо 500 тисяч голосів у Криму на дорозі не валяються — це вже чверть усіх виборців.

По-третє, він все ще сподівається, що Путін запам’ятає його дружню послугу і таки знайде для нього в Криму посаду. Мовляв, що там ті «неумёхи» Аксьонов і Константінов, якщо ось є Грач — сподвижник Лутака, Кириченка і Макаренка. А до речі, 2014 року «адмірали кримської весни» до останнього дня тримали Леоніда Грача кандидатом на посаду голови Ради Міністрів, однак в останній момент передумали й віддали жадане ним крісло Аксьонову. Відтоді Леонід Грач затаїв на кримських керманичів велику образу і щоразу, як трапляється нагода, намагається довести Москві, що в ролі кримського начальника він би справлявся краще, ніж Аксьонов і Константінов.

Леонід Грач, як бачимо, використовує «бандерівців» двічі: і щоб насолити місцевим князькам, і щоб показати себе московському начальству. А ви думали, що звички і методи комуністів змінилися?

А тепер головне запитання. Чи зміниться щось після такої «челобитної»? Можна заздалегідь сказати — не зміниться! Школи в райцентрах точно не відкриють, та автори на це і не сподіваються. Ну, може, в гімназії додадуть один клас (до якого і запишуть дітей чи онуків авторів листа, вони цього й хотіли!), і це дасть змогу на всю ООН заявити, що вона відновлена, і з освітою тепер, мовляв, усе гаразд, дискримінації нема. А інші українці? А кого вони цікавлять? А ви думали, що лист написано для того, щоб щось змінилося? Навпаки, лист і було написано для того, щоб нічого не змінилося. Бо листи, які вимагають дійсних змін, пишуться не так, не там, не тими людьми — і адресуються зовсім в інші інстанції. А щодо Криму, то єдина зміна, якої він потребує, це деокупація. Альтернативи цьому немає. Вона є ключем до розв’язання всіх проблем. Усе решта — дитячі забавки...

Микола СЕМЕНА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ