Задумавши суперечку теперішнього з минулим, ми виявимо, що втратили майбутнє
Уінстон Черчилль, британський політик, прем'єр-міністр Великобританії

Не такий страшний чорт, як його малятко

Чому «трампізм» і «путінізм» варто об’єднати в одне явище, що обіцяє світу великі біди
12 січня, 2021 - 19:29
ФОТО РЕЙТЕР

Як може Трамп, який боровся за велич Америки, симпатизувати ненависникові Америки Путіну? Загадка? Але, можливо, феномен їхньої близькості пояснюється просто? Наприклад, життєвою мудрістю британців: birds of a feather flock together, тобто птиці одного оперення збираються в зграю. Трампізм і путінізм дуже схожі за забарвленням і польотом, хоча й належать до різних підвидів. Балакучий огрядний президент США залишає Білий дім усупереч своїм бажанням. Немічний мовчун залишається у приватизованій ним фортеці з червоної цегли. Обидва, рухливий і нерухомий, позначили початок 20-х років XXI століття густим мускусом альфа-самців. Нам залишається гадати, який з авторів плутократії свого імені припинить руйнівну роботу раніше. Той, кого вже прибирає демократія, чи той, кому шукає заміну олігархія?

Монархізм, комунізм, фашизм, маоїзм, а тепер ось і трампізм з путінізмом. Скільки ще «ізмів» піднесе нам історія допотопних форм правління, коли від стану розуму одного правителя залежать долі мільйонів людей! Чи не час від риторичних вигуків перейти до реального демонтажу застарілих форм правління? Вважатимемо це питання епіграфом до порівняльного аналізу. У полярних за своїм походженням неологізмів нашого часу одне семантичне визначення.

Царі, фюрери і президенти отримували апарати державного насильства і пропаганди у свою власність на час або довічно. Доти, доки демократія не усунула цей порок авторитаризму. На наше щастя, державні та громадські інститути США виявилися досить міцними, встоявши перед силою клану Трампа. Чого не було в Росії в 1917, 1991 і 2000 роках, Німеччині 1933-го, Китаї 1943-го, Білорусі 1994-го... Зате трампізм отримав набагато більше поширення, завоювавши світовий політико-економічний плацдарм і такі ресурси впливу, про які могли тільки мріяти Гітлер, Мао, Лукашенко, Путін... Тому трампізм здається не безпечнішим за режими всіх названих персон. Адже під час штурму Капітолію ми побачили лише перші сходи його зерен, ще не знаючи імен послідовників і які саме жнива будуть на цьому полі. Згадаймо статті про фашизм у пресі 1937 року. Вони сповнені терпимості до прийдешнього зла разом зі схваленням «простих людей», яким припала до серця пісня фон Фаллерслебена на музику Гайдна. «Дойчланд, дойчланд юбер аллес ін дер велт». «На землі всього безліч, лише Німеччина одна».

НАРКОТИК І АНЕСТЕТИК ВЕЛИЧІ

Уже без музики Йозефа Гайдна тривожно прозвучало для демократії гасло Трампа МАGA (Make America Great Again). Слоган, як Кока-Кола, був покликаний поїти, але не втамовувати спрагу нації до домінування. На ньому вдало проїхав Рональд Рейган, якому розпад комуністичної системи надав величезні ринки та можливості потішити американців відчуттям власників однополюсного світу. Під новим витком величі індустріальний капіталіст Трамп мав на увазі саме таке процвітання. Тому й пішов війною на конкурентів, не зважаючи на їхній статус політичних партнерів. Фрау Меркель виявилася для Білого дому менш приємною, ніж Кім Чен Ин, який назвав США головним ворогом після довгих поцілунків з її першою особою. Політичних ворогів Трамп легко перетворював на друзів, якщо ті задовольняли його нарцисизм, довго трималися при владі і допомагали примножити особистий капітал. Він не відокремлював бізнес від політики, як і його заокеанський двійник.

Путінська велич Росії виявилася більш архаїчною. Кремль зібрався будувати свою перевагу на розширенні територій і військової експансії. Ринки пеньки, лісу, нафти й газу у Росії стабільні з давніх часів. Тут вони не перетиналися з інтересами Трампа, тому той не вважав ворогом свого візаві, як не вважав таким Кім Чен Ина, президента Філіппін Родріго Дутерте, єгипетського диктатора Абдул-Фаттаха Ас-Сісі, турецького лідера Реджепа Ердогана, угорського — Віктора Орбана... По суті йдеться про один вид пернатих, що розсілися на різних гілках цивілізації.

У нашому тісному світі велич одних завжди приводила до приниження інших. Але заклик піднестися на вершини слави, підвестися з колін і правити світом є спокусливим для простих обивателів, затурканих у провінціях Америки і Росії, де шлях до успіху маленької людини перепиняють великі капітали і великі люди. Ось чому для анестезії соціального болю необхідно відволікти населення від його щоденних переживань. Тоді шахтарі Західної Вірджинії будуть причетними до могутності Трампа, який погрожує війною Ірану, а шахтарі Кузбасу тріумфуватимуть, отримавши замість непрацюючих душових у своїх роздягальнях чужий півострів у Чорному морі. На тому й стоять трампізм з путінізмом, пропонуючи людям замість розв’язання власних проблем приєднатися до великих справ на земній кулі. Однак для двох країн, що займають значні території на трьох континентах, шлях нагору виявився стрімким спуском. За роки правління Трампа рейтинг Америки впав до найнижчих показників двох століть. Росія опинилася замкненою у своєму великому й невлаштованому будинку, перетворивши на ворогів всіх своїх колишніх друзів. Втрата союзників є загальним підсумком для двох героїв нашого вірусного часу.

ПРЕЗИДЕНТСЬКІ СИМОНИ

2002 року новозеландський сценарист і режисер зняв фільм «Симона». Його віднесли до фантастичного жанру, хоча це був дуже правдивий сюжет. Герой Аль Пачино створив образ неіснуючої актриси, в яку закохалися мільйони глядачів. Віртуальна зірка навіть народила дитину. Реальні обставини і справжні люди зовсім не обов’язкові для створення героїв.

Трамп і Путін намагалися керувати світом, який існував тільки в їхніх головах. Але це не парадокс, на думку багатьох, хто стежить за метаморфозами у Білому Домі і бункерах Підмосков’я й Сочі. З початку часів людям властиво шукати прості пояснення подій, що відбуваються, і знаходити рятівників світу. Небесних покровителів їм недостатньо. Завжди потрібен живий месія. Раніше було неважливо, в якому статусі являвся народам черговий воплотитель сподівань. Милий плебсу імператор Нерон зі знаменитої династії, безрідний замкнутий аскет Савонарола, зациклений на економіці скромний бухгалтер Маркс, відданий пролетаріату безробітний Ленін, шанувальник мистецтв єфрейтор Гітлер... Важливо, не хто вони, а що говорили про несправедливе життя простих людей, і як вказували шлях до щастя. Стратити норовливих, поділити майно кардиналів, знищити приватну власність, вбити всіх євреїв і т.д. Для звільнення і благоденства досить декількох співпадаючих з інстинктами цілей. XXI століття не дало шансів Савонаролам і Леніним вийти на авансцену політики. Примітивних ідей виявилося недостатньо для успіху. Знадобилося традиційне багатство і гримерна майстерня з медійних компаній.


ФОТО РЕЙТЕР

Fox News створив Трампа, «держтелерадіо РФ» виліпити образ Путіна. Віддані медіа. Ось що лежить в основі розширення всесвітів Трампа і Путіна, рятівників нового часу. Вони не заморочуються ідейними пошуками, не пишуть трактатів про свою боротьбу і привидів, що бродять у їхніх головах. Теорії виробляє прислуга. Ефіри й соціальні мережі самі готують з розкручених імен апетитні страви масового попиту. Їм залишається підкидати щіпки і пригорщі спецій з брехні, інсинуацій та нічим не підтверджених умовиводів на будь-які теми. Швидше за все ми не дізнаємося, дійсно вони переконані в тому, що говорять, чи навмисно підтримують створений своїм оточенням світ фантазій. Ми просто фіксуємо їхнє вміння спотворювати реальність. Заперечень не буде. Трампізм і путінізм припускають тільки односторонній канал спілкування. Вони віщають, суспільство слухає. Ця комфортна для правлячих еліт практика була миттєво підхоплена в різних країнах, і сьогодні інтерв’ю з політиком, де звучать неприємні для нього запитання, рідкісне явище. Навіщо вільна преса, якщо є повністю розкуті Twitter, Facebook тощо?

Вища посада наділяє людину як ексклюзивною інформованістю, так і унікальною можливістю маніпуляцій фактами. Глобальне потепління вигадане вченими, які хочуть заробляють на нових дослідженнях, Польща напала на СРСР і винна в розв’язуванні Другої світової війни, кажуть нам Трамп і Путін. Вони коректують висновки вірусологів, істориків, економістів, правозахисників, філософів, напускаючи на себе вид особливо утаємничених, хоча висловлюють особисту думку не дуже освічених обивателів. Але завдяки їхньому положенню ньюсмейкерів, дурості розлітаються по головах і в’ють в них гнізда для нових кладок брехні. Месіям минулого був притаманний особистий фанатизм і віра в них суспільств. Трамп і Путін далеко не фанатики, але вони теж потребують сліпих шанувальників вивернутого навиворіт морального кодексу. А отже, обом потрібен образ пасіонарних героїв. Мільярдери Трамп і Путін майже здійснили своє перевтілення. Тепер для багатьох людей обидва є символами боротьби проти багатств і традицій американського істеблішменту і колективного Заходу. Обидва. Ось що дивно. Один воює, спираючись на QAnon, інший — на ботів і хакерів.

ФУТЛЯР ДЛЯ ДВОХ

Повторюся. Зовнішня несхожість і приналежність до різних систем влади давала нам підставу вважати Трампа і Путіна історичними антиподами. Однак їхні головні мотиви поведінки і риси характерів збіглися так, ніби один створений футляром для іншого. Обидва виявилися майстрами політичних спектаклів. Один з власною антрепризою, що працює на авансцені, інший майстер ар’єрсцени, освітлювач, костюмер, розпорядник фурок для декорацій. До президентських амплуа Трамп і Путін підійшли відповідно до своїх дарувань. Трамп виконує монологи експресивно, перескакуючи з однієї думки на іншу. Як будь-якого шоумена, його буває важко зрозуміти, не бачачи жестів і міміки. Путін повільний і тихий, демонструючи жвавість тільки ногами. Але його теж важко зрозуміти без спеціальної підготовки читання по усмішці й очам. Зрештою, вживання в роль є спільною справою для акторів і шпигунів.

Трамп і Путін повністю позбавлені емпатії. Один спокійно грає в гольф, коли горить Каліфорнія, інший гуляє з Шойгу на Алтаї, коли горить Сибір. Трамп відмовляється відвідувати могили солдатів, називаючи полеглих у Другій світовій невдахами. Путін байдуже коментує загибель підводного човна «Курськ»: «Він потонув». Обидва впевнені, що Соvid мине сам собою, забравши належну йому частину життів. Широким є лист фактів черствості й бездушності двох лідерів і це їхній головний послужний список.

Трамп і Путін побожні, немов глави мафіозних кланів. Демонструючи зв’язок з релігією, фотографуючись з бібліями і свічками в церквах, вони ніколи не були і не є хоча б показними прикладами дотримання основних заповідей християн. За два останні місяці при владі Трамп включив електричний стілець для засуджених до смерті стільки разів, скільки траплялося за 70 років історії США. Путін винен у десятках тисяч смертей в Україні й Сирії. На його совісті не менша кількість загублених життів у повоєнній історії Європи, ніж у балканського м’ясника Мілошевича. Фінансовий шахрай, який щиро молився лише золотому теляті, і кдбешник, що сумує за атеїстичним Радянським Союзом — таким є дует показного теїзму перших осіб багатоконфесійних держав.

Трамп і Путін гедоністи. Один цілими днями пропадає в гольф-клубах. Інший не вилазить з басейнів і саун, ховаючись від мирських турбот. Через секретність розпорядків дня перших осіб ми лише віддалено можемо уявити, чим вони зайняті в проміжках між іграми, процедурами, зйомками на фото і відео. Знаємо лише, що Путін не п’є, отже, не «працює з документами», як Єльцин. Трамп теж нічого не п’є, крім дієтичної коли. Обидва прихильники ЗСЖ. Але для мільйонів американців і росіян їхня турбота про здоров’я обертається колективною недугою. Один скасував закони про безкоштовну медицину Обами. Інший скасував саму медицину, залишивши її тільки у великих містах. Коса Сovid розмашисто ходить по Америці і Росії. Є де розгулятися.

Трамп і Путін невтомні шукачі зрадників і дбайливі будівельники кланів. Тут вони дотримуються біблійних порад: «Хто не зі мною, той проти мене». Американський лідер проклинає соратників, які залишили його в політиці, російський президент їх вбиває. Ненависть до опонентів врівноважується любов’ю і турботою про клан. Друзі, зяті і дочки обох процвітають під покровом Кремля і Білого дому, стаючи мільярдерами, атлантами і каріатидами систем. Дальні ідейні родичі теж однакові на вигляд і щодо манер, що в Росії, що в США. Ті урки, які штурмували Капітолій, як дві краплі води схожі на козаків і ополченців, які громили установи в Україні, нічних і денних вовків на праворадикальних дорогах РФ.

Так, вони не однояйцеві близнюки, але споріднені душі.

Трамп освистаним йде зі сцени. Йому відключили акаунт у Твіттері, забрали ключі від «ядерної валізки». Так спокійніше. Але Путін залишається. Царя не відключать від «держтелерадіо», і нікому схопити його за руку, коли та потягнеться до ядерної кнопки. Небезпека, що виходила від цієї парочки, зберігається, на жаль, не тільки в одній особі. Пам’ятаю підлабузницькі промови наших політиків, захоплення Путіним вже після його мюнхенської промови, пам’ятаю нещодавні запобігання перед Трампом з боку наших і не наших перших осіб. Отже, чимало ще носіїв описаних тут гріховних достоїнств. Щоправда, Трамп, надихнувши публіку на штурм Капітолію, допоміг істеблішменту зазирнути в безодню. На що надихне Путін, поки невідомо. Ось що треба мати на увазі, оцінюючи трампізм і путінізм як спільне явище, яке ще не втратило динаміки руху. Пішов головний чи головний залишився?

Олександр ПРИЛИПКО
Газета: 
Рубрика: