Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представникі культурного руху шістдесятників, Герой України

«Нічого не обіцяла, лише те, що реально зробити»

На Волині сільським головою стала техпрацівниця школи Лілія Коцюбайло
10 листопада, 2015 - 10:41
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Причому виграла вона у чоловіка, якого громада очільником обирала три скликання поспіль! Останнього разу їй для досягнення мети не вистачило всього 13 голосів! Нині ж розрив між кандидатами становив 35 голосів, що при вкрай низькій явці виборців означає досить переконливу перемогу. Мешкає 46-річна Лілія Володимирівна Коцюбайло у невеликому селі Березолуки Рожищенського району. У сільську раду входять чотири села, а це понад 800 мешканців.  Техпрацівницею (на Волині кажуть просто — прибиральницею) вона працює у місцевій школі вже два десятки років. За освітою — бухгалтер, але за фахом працювала лише шість років. Розпався місцевий колгосп, і влаштувалася у школу вожатою. Після декретної відпустки знову не було куди виходити: посади вожатих ліквідували. А що у селі нема надлишку робочих місць, то й пішла працювати техпрацівницею в школу. Вчитися, наприклад, у педінституті, щоб здобути професію вчителя, не могла через сімейні обставини: малі діти, господарка... У школі кочегаром працює і її чоловік, водій за професією. Розпад колгоспу так само залишив колись його без роботи за фахом.

Балотуватися люди просили її завжди. У Березолуках кажуть, що Лілія Володимирівна вміє добиватися і налагоджувати контакти. Завдяки їй вдалося газифікувати чотири села сільради: півроку працювала вона у кооперативі по газифікації.

— Чому ви, не маючи фактично ніякої освіти, балотувалися на посаду сільського голови?

— Дуже хочу змінити життя у наших селах. Освіта, вважаю, бажана, але головне — вміти домовлятися з людьми, розуміти їх. Впевнена, що справлюся. Багато не обіцяю, тільки те, що має полегшити життя людям. Хоча проблем у наших селах вистачає, і я їх знаю. Найперше — це  автобусне сполучення з Луцьком. До нас ходить такий старий автобус, в якому, був випадок, просто на ходу, з людьми у салоні, відвалилося колесо! Погані дороги... Взимку, коли заметілі, ми по два-три тижні просто відрізані від світу. Людям треба допомагати оформляти й субсидії, бо села газифікували, а тепер же й газ надто дорогий. Маю вирішити питання з дитячим садочком у Березолуках. У наших селах багато молоді, і дітки, дякувати Богу, народжуються. А маємо тільки підготовчу групу до школи з 11 дітей. Це одна кімната у приміщенні школи. Маємо і проблеми з пасовищами. Землі колись розпаювали, а про це не подумали. У двох наших селах хочуть забрати клуби у власність районного бюджету. А вони мають бути на балансі сільської ради.

— Може, то й краще, що клуби будуть на балансі району?..

— Тоді їх з часом просто закриють, не знайшовши коштів на утримання. Наша сільська рада у змозі утримувати об’єкти соціальної і культурної сфери. Маємо кілька потужних фермерів, які сплачують податки, дають людям роботу. А село без клубу й дитсадка не житиме. Наперед людям нічого великого не обіцяла, тільки те, що реально зробити. Наразі підтримку маю.

***

До речі, крім колишньої техпрацівниці у Рожищенському районі сільськими головами обрані кілька безробітних та 23-річний учасник АТО, студент університету.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Газета: 
Рубрика: