Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
Григорій Сковорода, український просвітитель-гуманіст, філософ, поет і педагог

«Печатка» народу...

28 років тому абсолютна більшість українців на референдумі висловилася за бажання жити у незалежній державі
29 листопада, 2019 - 11:40
ФОТО УКРІНФОРМ

З початком так званої перебудови в Українській РСР, як писав поет Іван Драч, стало вільніше дихати. Але комуністичний режим все ж намагався контролювати всі сфери життя. Та робити це ставало дедалі складніше. Наприклад, ще у 1980-ті роки виник Народний рух України, інші демократичні партії й рухи. До часу вони лише підтримували курс генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова на демократизацію суспільства, гласність. Та згодом почали відкрито говорити про вихід України зі складу СРСР і проголошення її державного суверенітету. Так, влітку 1990 року українські парламентарі, незважаючи на те, що більшість із них становили члени компартії, прийняли Декларацію про незалежність. Проте вона не отримала статусу конституційного акту. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стала також і відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності. Адже, відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ як володар всієї повноти влади в республіці мав право приймати таке рішення. На референдумі. Провести його зобов’язували і чинні норми міжнародного права.

У цей час Москва, незважаючи на декларацію УРСР, а також прийняття відповідних актів у країнах Балтії, активно працювала над збереженням Радянського Союзу: в кремлівських лабіринтах готували, зокрема, новий союзний договір. А з’їзд народних депутатів, більшість з яких були вихідцями з компартійних структур, відмовився визнавати декларації про державний суверенітет, прийнятий республіками Балтії та Україною. Але події, які сталися в січні 1991-го у Вільнюсі, коли влада застосувала проти мітингувальників десантників, а також у столицях інших радянських республік, свідчили: Радянська імперія приречена. Це, мабуть, розуміли і в Кремлі, йдучи на поступки. Наприклад, Горбачов погоджувався на створення конфедерації з колишніх радянських республік.

При цьому, якщо вірити російській пресі, Михайло Сергійович вів таємні переговори з лідерами деяких західних країн. На цих перемовинах, зокрема, йшлося про майбутній устрій Європи і збереження урізаного СРСР, розподіл сфер впливу на випадок розпаду Югославії й Чехословаччини. Задля збереження Союзу Горбачов, за словами російських журналістів, не заперечував навіть проти приєднання українського Закарпаття до Угорщини!..

«Влітку 1991-го ми знаходилися за півкроку до підписання союзного договору, який зберіг би велику країну. Але заколотники перекреслили всі наші плани, поставивши на них великий жирний хрест», — заявив колишній  перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов.

«УКРАЇНЦІ НІ ЗА ЩО НЕ ПРОГОЛОСУЮТЬ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ...»

Кремлівські вожді були переконані, що українці ні за що не проголосують за незалежність. Не вірив у це і Борис Єльцин — президент Росії.

«Покійна Галина Старовойтова, його радниця, розповідала мені, що вона зустрічалася з ним якраз за кілька тижнів до українського референдуму, — говорить письменник Юрій Щербак. — І запитала президента, як він буде ставитися до рішення українців, які проголосують за незалежність, які подальші дії його як керівника. Єльцин відповів, що нічого такого не відбудеться, тому що він розмовляв з Михайлом Сергійовичем, і Михайло Сергійович Горбачов йому сказав, що українці не можуть проголосувати за відрив від Росії, і він погоджується з цією точкою зору».

З проголошенням Акту про незалежність, ухваленого у серпні 1991-го Верховною Радою, на міжнародній арені визнавати Україну як суверенну державу не поспішали. Головна причина — ніхто, в тому числі й США, не бажав загострення у відносинах з радянською імперією, яка володіла могутнім ядерним арсеналом. Тому ставлення західних держав до незалежності України було несприятливим і явно упередженим. Провідні західні лідери продовжували підтримувати М.Горбачова у його спробах реанімувати СРСР. Про це переконливо свідчать опубліковані записи його розмов із керівниками Іспанії, Німеччини, США, Франції, які солідаризувалися з ним у тому, що Союз має бути.

Наприклад, після виступу у Верховній Раді України в червні 1990 року колишній прем’єр-міністр Великобританії М.Тетчер, відповідаючи на запитання депутатів, безапеляційно заявила, що Україна має не більше прав на незалежну державність, ніж американський штат Каліфорнія.

Ще показовішою була промова Дж. Буша, у якій він стверджував, що «свобода не тотожна незалежності» і що Сполучені Штати «не підтримуватимуть тих, хто прагне до незалежності заради утвердження, замість тиранії центру, місцевого деспотизму». До речі, перед цим він відвідав Москву, де Михайло Горбачов запевнив американського президента: процес підписання Союзного договору триватиме аж до підписання його Україною.

«Примусити їх змінити позицію несприйняття України як незалежної держави міг лише демократично висловлений вибір українського народу на користь державної незалежності своєї країни під час референдуму, — згадує Володимир Василенко, юрист-міжнародник. — А вже наступного дня, 2 грудня 1991 року, глави МЗС західноєвропейських країн ухвалили «Заяву про Україну». У цьому документі, зокрема, було сказано: «Європейське співтовариство та його держави-члени беруть до уваги проведення референдуму в Україні, під час якого чітка більшість висловилася на користь незалежності. Вони вітають демократичний спосіб, у який український народ заявив про своє бажання того, щоб його республіка досягла повного суверенітету». І все — референдуму судилося, як сказав свого часу Левко Лук’яненко, відбутись».

«УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ — ТАК!..»

До списків тих, хто повинен був сказати своє вирішальне слово щодо подальшої долі України, внесли прізвища 37 мільйонів 886 тисяч громадян. У бюлетень з референдуму включили текст Акту проголошення незалежності України, ухвалений парламентом 24 серпня 1991 року, а також запитання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?» Перед цим парламентарі прийняли звернення до співвітчизників, у якому, зокрема, було сказано:

«Співвітчизники! Будьмо єдині в прагненнях наших, в розбудові незалежної державності України! Наша земля пережила багато кривд і страждань, неволі, лихо засівало її — тож 1 грудня сама історія дає нам шанс, можливо, останній, стати справжніми громадянами, творцями своєї держави, будівниками «власної хати», де панують «своя правда, і сила, і воля» .

 І ЯК ІЗ ЦИМ БАЖАННЯМ ВПОРАЛИСЯ УКРАЇНСЬКІ ПРЕЗИДЕНТИ? /  ФОТО СЕРГІЯ КОВАЛЬЧУКА

 

У голосуванні взяли участь 31 мільйон 891,7 тисяч громадян, тобто 84,2 відсотка від загальної кількості включених у списки. З них 28 млн 804 тисячі українців дали ствердну відповідь. Позитивну відповідь дало населення всіх областей України, незалежно від національної приналежності. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, а й представники інших народів, які проживають на території України. Найбільш палкими прихильниками нашої державності виявилися жителі Тернопільської та Івано-Франківської областей (98 відсотків), Львівської (97 відсотків), Волинської, Хмельницької і Черкаської (96 відсотків), а також Вінницької та Житомирської (95 відсотків). А ось населення Луганщини і Одещини виявилося меншим прихильником суверенітету, оскільки там лише 83 і 85 відсотків з числа тих, хто голосував, віддали свої голоси за державність. А в Криму бажаючих жити в незалежній Українській державі виявилося лише 54 відсотки...

СМЕРТНИЙ ВИРОК ІМПЕРІЇ

Тверде слово народу дало змогу Україні затвердитися на міжнародній арені як незалежній державі: лише протягом 1991-го її визнали понад 40 держав світу!.. Зважаючи на результати референдуму, 8 грудня 1991 року щойно обраний Президент України Леонід Кравчук спільно з Борисом Єльциним і Станіславом Шушкевичем підписали СРСР смертний вирок.

А через 17 днів, 25 грудня, Михайло Горбачов видав указ про зняття з себе повноважень президента СРСР. Після цього о 19 годині 38 хвилин над московським Кремлем було спущено прапор СРСР: так закінчилася історія радянської імперії — імперії, побудованої на кістках і сльозах десятків мільйонів своїх громадян, у яких вона відібрала життя.

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Результати референдуму підтвердили Акт проголошення незалежності України, який 24 серпня 1991 року був проголошений Верховною Радою УРСР. Це було остаточне затвердження державного суверенітету: його не міг скасувати парламент наступного скликання. Відтоді минуло 28 років. Але Володимир Путін та його оточення і досі не можуть нам пробачити результати нашого волевиявлення. Коли ще в середині 2000-х один із журналістів поцікавився у нього, чому Росія не поважає право вибору українського народу, зробленого ним взимку 1991-го, той відповів:

— Результати цього опитування були відомі заздалегідь, оскільки задовго до нього тамтешня влада (українська) нагнітала істерію, звинувачуючи Радянський Союз у всіх смертних гріхах. Чого вартий хоча б той факт, що українців натравлювали на росіян, яких в Україні мільйони. Простіше кажучи, людей просто обдурили.

Навесні 2014-го господар Кремля спробує виправити «помилку» українського народу, пішовши на нас війною. Тож у грудні 2014-го  українці, серед яких вже чимало синів і навіть онуків тих, хто приймав доленосне рішення, візьмуться за зброю, щоб захистити вибір, зроблений у грудні 1991-го...

Сергій ЗЯТЬЄВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ