Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-европейця.
Улас Самчук, український письменник, журналіст і публіцист, редактор

Полювання за доповіддю Хрущова

За секретний текст пропонували мільйони доларів, але їх ніхто не отримав
18 лютого, 2021 - 19:35

Черговий ХХ з’їзд КПРС, що розпочався 14 лютого 1956 року, не віщував жодних сенсацій. Ті ж самі рапорти про успіхи чергової п’ятирічки, клятви у відданості справі Леніна-Сталіна і решта пропагандистського набору, до чого всі звикли. Перший дзвінок майбутніх сенсацій пролунав у промові члена президії ЦК Анастаса Мікояна. Так називалося політбюро після набуття нового статуту КПРС на XIX з’їзді партії восени 1952 року. Та й сама партія змінила назву з ВКП (б) на КПРС. У своєму виступі він піддав різкій критиці сталінський «Короткий курс історії ВКП (б)», який продовжував залишатися своєрідною біблією для членів партії, комсомолу і всього безпартійного населення. Однак Мікоян Сталіна не згадав. Хто хоч щось розумів, мав насторожитися, хоча в ході з’їзду жодних змін не відбулося.

Як і належить, в останній день роботи за графіком на з’їзді обрали ЦК, а потім на проведеному пленумі — склад президії ЦК з потрібних товаришів. При цьому делегатів попередили, що завтра буде закрите засідання, щоб ніхто нікуди не відлучався. Ось тоді й прозвучала сенсація, вибухнула інформаційна бомба небаченої бризантності.

Все було несподіваним. Продовження роботи з’їзду після виборів керівних органів партії. Закритий характер засідання, без присутності делегацій зарубіжних партій. Керував засіданням президії ЦК КПРС, а не обрана делегатами робоча президія. Слово було надано першому секретарю ЦК Микиті Хрущову.

Доповідь «Про культ особи і його наслідки» тривав понад чотири години. Як згадував майбутній член політбюро, очевидець доповіді Олександр Яковлєв, «В залі стояла глибока тиша. Не чути було ані скрипу крісел, ані кашлю, ані шепоту. Ніхто не дивився один на одного — чи то від несподіванки, що сталося, чи то від сум’яття і страху. Шок був неймовірно глибоким».

Після закінчення виступу головуючий на засіданні член президії ЦК і голова Ради міністрів Микола Булганін запропонував дебатів по доповіді не відкривати і питань не ставити. Делегати з’їзду ухвалили дві постанови — про схвалення доповіді та про її розсилку партійним організаціям без опублікування у відкритій пресі.

Аналіз доповіді та її наслідків є окремою темою. Ми ж відзначимо низку зарубіжних наслідків.

Перший секретар Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) Болеслав Берут 12 березня 1956 р. помер у Москві при досить загадкових обставинах. Він дійсно був дуже хворою людиною, але дуже серйозно здав саме після того, як дізнався зміст доповіді Хрущова. Як писав партійний діяч Росляков, Берут покінчив життя самогубством.

В Угорщині почалася тривала політична криза і 18 липня 1956 року партійний керівник, агент НКВС та сталініст Матяш Ракоші пішов у відставку. Угорське повстання в жовтні 1956 року було очевидним результатом доповіді Хрущова.

Повністю спантеличені були керівники комуністичних партій Франції та Італії Моріс Торез і Пальміро Тольятті. Лідер італійських комуністів прийняв рішення припинити виконувати приписи Москви і почав рух, згодом названий єврокомунізмом. Його французький колега, навпаки, прийняв ще більш просталінську позицію і домігся відмови від реабілітації Троцького, Бухаріна та інших противників Сталіна.

Доповідь залишалася секретною, хоча читалася на закритих партійних зборах, куди запрошували і комсомольців. Проте повний текст залишався на Заході достеменно невідомим, і відповідні спецслужби почали буквально полювання за ним. Начебто ЦРУ призначило премію в $1,5 млн (близько $8 млн за нинішнім курсом). Чутки ходили різні, але достеменно нічого не було відомо.

Першим на Захід передав зміст доповіді кореспондент агентства Рейтер Джон Ретті. Йому надиктував текст Костянтин Орлов. Джерело він назвати відмовлявся і багато хто вважав його агентом КДБ, яке організувало витік. Тільки в кінці ХХ століття стало відомо, що Орлов агентом не був, а зумів детально законспектувати доповідь під час читання на партзборах. До речі, конспект виявився досить точним, що стало зрозуміло після порівняння з оригіналом.

У США текст доповіді потрапив через Джека Чайлдса — зв’язкового компартії США з низкою партій, у тому числі й КПРС. Йому в Москві передали текст доповіді для інформування керівництва його партії. Так він потрапив до ЦРУ і держдепартаменту. Сталося це в травні 1956 року. Як потім виявилося, керівництву більшості компартій і американській у тому числі, було направлено скорочений і частково «пригладжений» текст.

У повному обсязі доповідь Хрущова потрапила на Захід через польського журналіста Віктора Граєвського (справжнє прізвище Шпільман).

Він народився 1925 року в Кракові в польсько-єврейській родині. 1939 року втік до СРСР, повернувся до Польщі 1946-го. Закінчив Академію політичних наук, став журналістом і працював в урядовому інформаційному агентстві PAP (Polska Agencja Prasowa, Польська агенція друку). 1955 року Граєвський відвідав батьків та сестру, які на той час виїхали до Ізраїлю.

Москва направила один примірник доповіді до Варшави із забороною його копіювати. У польській столиці поставилися до цього досить легковажно і роздали копії усім членам політбюро ПОРП.

Граєвський побачив на столі своєї подруги Люції Барановської, старшого референта тодішнього першого секретаря ПОРП Едварда Охаба, червону брошуру, яка привернула його увагу. Граєвський вільно володів російською мовою, і тому попросив почитати її з поверненням.

Прочитавши доповідь, журналіст був приголомшений. Він згадував: «Коли закінчив читати, я відчув, що у мене в руках щось на зразок атомної бомби. Це щось жахливе! Я був членом партії, я вірив у соціалізм, у комунізм, і всі вірили на той час. І раптом такі злодіяння, Сталін — такий розбійник, такий вбивця. Важко було в це повірити. Але я хотів швидко позбутися цього і повернути їй цю брошуру, цю промову Хрущова».

По дорозі Граєвський зайшов у ізраїльське посольство, де працював його друг Яків Бармор. Останній був кадровим співробітником ізраїльської розвідки Шин Бет. «Він зблід, почервонів, почорнів, бо він краще за мене знав, що це таке». Бармор через півтори години повернув брошуру Граєвському, а той — своїй подрузі. Цікаво, що Барановська повернуту брошуру поклала в сейф і забула про цей випадок. Вона пропрацювала в партійному апараті до пенсії і не дізналася, яку роль зіграла в цій справі.

Отримавши копію доповіді, Бармор терміново вилетів до Австрії, щоб передати її Амосу Менору, главі Шин Бет. Останній проінформував прем’єр-міністра Давида Бен-Гуріона, який, як і всі ізраїльські керівники того часу, вільно володів російською мовою і прочитав доповідь в оригіналі.

Самі ізраїльтяни не зважилися публікувати доповідь, і з дозволу прем’єра Шин Бет передала текст ЦРУ. Тодішній директор Управління Аллен Даллес розпорядився зробити точний переклад на англійську мову і показав його своєму братові державному секретарю Джону Даллесу, а той — президенту Дуайту Ейзенхауеру.

Фахівці визначили справжність тексту, і він був переданий для публікації в пресу. Газети The New York Times і The Washington Post 5 червня 1956 року опублікували доповідь, яка потім побачила світ у Мюнхені у видавництві «Голос народу» російською мовою в зворотному перекладі з англійської.

Заступник голови КДБ генерал Петро Івашутін доповів у ЦК, що «Діюча у ФРН антирадянська емігрантська організація, так званий «Союз боротьби за визволення народів Росії», видала і поширює серед переміщених радянських громадян брошуру під назвою «Мова Хрущова на закритому засіданні ХХ з’їзду КПРС» . Брошура являє собою переклад з англійської на російську мову документа, опублікованого Державним департаментом США. При порівнянні доповіді товариша Хрущова М.С. з цією брошурою встановлено, що тексти їх тотожні».

Хоча ізраїльтяни не опублікували текст доповіді, вони отримали значні бонуси. По-перше, не зіпсували відносини з СРСР, хоча їм це не дуже допомогло. Москва рухалася до конфронтації з Тель-Авівом, нестримно підтримуючи арабські режими. По-друге, зміцнили відносини з США. Незважаючи на всі старання, КДБ так і не вдалося встановити, як доповідь потрапила на Захід і хто організував таку операцію.

Після відомих подій осені 1956 року в Польщі змінилося партійне керівництво. До влади прийшов раніше опальний Владислав Гомулка. Поряд із низкою заходів щодо пом’якшення внутрішньої напруженості він дозволив еміграцію до Ізраїлю. Ця хвиля отримала назву «Алія Гомулки». Алія на івриті означає «сходження» — термін, що позначає репатріацію до Ізраїлю. Цією хвилею, до речі, досить короткочасною, скористався і Граєвський. Після того як він вивчив іврит, йому було запропоновано роботу у відділі зі справ Східної Європи в МЗС. Коли радіостанція «Голос Ізраїлю» почала передачі польською мовою, Граєвський отримав посаду редактора і диктора. У 1958 році він став директором редакції мовлення російською мовою.

Незабаром після приїзду до Ізраїлю з Граєвським встановили зв’язок агенти КДБ. Знали б вони, кого вербують. Радянську пропозицію було прийнято, але одночасно він проінформував і контррозвідку ШАБАК.

Понад 15 років Граєвський був подвійним агентом. Як правило, він передавав КДБ достовірну інформацію. Зокрема, в травні 1967 року він передав радянському резиденту справжні відомості про швидкий початок Ізраїлем війни проти Єгипту і Сирії. Навіщо Тель-Авів розкрив Москві дату початку шестиденної війни, досі залишається загадкою. Певним поясненням може бути бажання ізраїльського керівництва застерегти через Москву арабських керівників від війни, оскільки їх плани вже відомі супротивнику.

Мабуть радянські куратори високо цінували діяльність Граєвського, оскільки в середині 1970-х років його запрошували до Москви для вручення ордена Леніна. Візит не відбувся, а 28 вересня 2007 року керівник ШАБАК Юваль Діскін вручив Граєвському медаль за внесок у безпеку Ізраїлю. Через три тижні нагороджений помер. Некрологи розмістили у багатьох газетах. Як у Ізраїлі, так і за кордоном. Зокрема британська The Independent.

Свою роль в операції з доповіддю Граєвський не вважав надто визначною. «Звичайно, Хрущов зробив історію. Я щойно трохи познайомився з історією на кілька годин».

Прочитавши доповідь Хрущова, прем’єр-міністр Ізраїлю Бен-Гуріон сказав Менору: «Якщо це не фальшивка, чи не спеціально підставлена нам дезінформація, повір моєму слову — через двадцять років не буде Радянського Союзу».

З термінами він не вгадав, але майбутнє передбачив точно.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 
Рубрика: