Вигідна імперії політика повного "єдінообразія" не може мати нічого спільного з мовною політикою унітарної національної держави
Ігор Калинець український поет, прозаїк, дисидент, політв'язень

Про «голос Майдану»

та нове гуманітарне «обличчя» Кабміну
5 грудня, 2014 - 11:45
Про «голос Майдану»
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Схоже, що новий український уряд остаточно розірвав із Майданом. Принаймні в тому розумінні, що до його складу  не увійшов «Голос Майдану», екс-міністр Євген  Нищук, якого підтримали тисячі людей, що вийшли на Революцію Гідності. У старому Кабміні такою людиною «від народу» був двічі «голос Майдану» Є. Нищук. Йому довірили крісло міністра культури, й, треба сказати, попри скепсис багатьох культурних діячів, він виявився далеко не найгіршим міністром. Але про справжні заслуги Нищука почали говорити згодом. Після того, як обрані в результати революції парламентарі, розподіляючи за старим квотним принципом між собою посади, забули про «голос Майдану». Та й взагалі міністерство культури як таке винесли «за дужки», призначивши В’ячеслава Кириленко на посаду віце-прем’єр-міністра України, що одночасно обійматиме посаду міністра культури України, а, фактично, очолить весь гуманітарний блок у новому Кабміні.

Українські митці обурилися. Зокрема, письменник Андрій Курков заявив, що на цій посаді мав лишитися Євген Нищук: «Призначення В’ячеслава Кириленко міністром культури і віце-прем’єром дуже засмучує. Обшукав інтернет, намагаючись знайти сліди його діяльності на інших численних постах і в різних комітетах. Запам’яталося лише пропозиція скасувати «закон про регіональні мови» після перемоги Майдану», — зауважив у Facebook письменник. На його думку, колишній міністр Нищук був на своєму місці і намагався бути справжнім, а не «політичним» чиновником. «Його було видно і чутно. І він дійсно хотів багато чого змінювати, не дивлячись на всю гучну анти-міністерську суспільну опозицію», — додав Курков.

Схоже, що нова українська влада не до кінця зрозуміла усі причини сьогоднішньої ситуації. Про це свідчить те, що гуманітарну політику учасники коаліції поставили на одне з останній за важливістю пріоритетів. Нові високопосадові особи часто люблять цитувати (на жаль, не завжди доречно) Уїнстона Черчилля. Але забувають одне з ключових його висловлювань. Коли цьому державному діячеві принесли проект держбюджету на 1941-й, і він не знайшов у ньому витрат на культуру, то дуже сильно обурився. «Я не розумію, заради чого ми тоді воюємо?» — запитав він.

«День» поцікавився в експертів про майбутнє української культури без міністерства культури.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, голова Київського місцевого відділення Національної спілки театральних діячів України:

— Думка про те, щоб повернутися до інституту державних секретарів, цілком слушна. Особливо вона стосується саме Міністерства культури. На превеликий жаль було багато дивних думок про те, що взагалі сьогодні не час витрачатися на культур. Зараз багать говорять, що саме в царині гуманітарних наук і  викликів ми програємо антиукраїнській пропаганді Кремля. І водночас пропонуються зовсім не зрозумілі речі. Думаю, що запропонована ситуація, коли віце-прем’єр є водночас і міністром культури — це політичний хід на цій шахівниці. Це мабуть зроблено, аби зберегти Мінкульт і позбавити це питання будь-якої дискусії, і цілком можливо передати більше повноважень саме держсекретарю з питань культури ( чи як там це назвуть).

Я дуже радий, що в Інтернеті можна прочитати, яка величезна кількість людей підтримали екс-міністра Євгена Нищука і його внесок, за короткий час, як він очолював міністерство. Не хочу коментувати призначення В. Кириленка віце-прем’єром і міністром культури бо не знаю його, як фахівця у цій царині. Але будемо сподіватися, що пан Кириленко буде виконувати більш широкі функції і зможе зробити стратегічні зміни у гуманітарній політиці нашої держави.

Закордонний досвід — це добре, але треба пам’ятати, що в мистецтві все вирішують особистості і це фундамент культури! Ніяких узагальнених підходів і стандартних рішень бути не може. Тим більше запозичених схем. Тому те, що Євген Нищук був міністром саме з мистецького, театрального  середовища (і, виходячи з тез Президента та прем’єра, що кожну галузь повинен очолювати професіонал), він довів свою фаховість   і як актор, і як керівник міністерства культури, і як людина,яка знає все, що відбувається у цій системі. А найголовніше він довів свою принциповість у дуже складних питаннях, зокрема, як охорона пам’ятників,  за будівництво та  інш. Думаю, що саме ця царина нашкодила Євгену, щоб лишитися на посаді міністра культури. Бо охорона спадщини нині є найкорумованішою ділянкою роботи, яка була Нищуком розчищена і розроблений був конкретний план, як виходити з цієї складної ситуації. Думаю, що нове керівництво Міністерства культури наробки Нищука  використає у своїй подальшій роботі. Євген сповідав принципи Майдану, був патріотом і зумів знайти спільну мову з дуже непростими представниками мистецьких кіл, як  молоддю та відомими майстрами.

Сергій ТРИМБАЧ, голова Національної спілки кінематографістів України:

— Я познайомився з В’ячеславом Кириленком у  2005 р., коли його так само було призначено гуманітарним віце-прем’єром. Він запросив мене на розмову — сам на сам. Це виглядало незвично, бо доти високе начальство знайомилось тільки з «масовкою». А тут Кириленко знає не тільки, хто ти такий, він через тебе хоче зрозуміти, що відбувається в кіно, що треба, аби змінити, і радикально, ситуацію. У такий спосіб він говорив, звісно, не тільки зі мною... Тож з’явились надії, яким не судилось здійснитися... Бо уряд Юлії Тимошенко швидко впав, а в наступній урядовій команді у В.Кириленка були вже інші обов’язки. На кіно, за часів Ющенка, уваги практично не звертали, так само, до речі, як і нині! Потриндять на цю тему наші славні ліберали ще якось можуть, і то зрідка, але не більше того.

В останні роки не раз контактував з паном  В’ячеславом, як головою парламентського Комітету з питань культури і духовності. Він непогано орієнтується в українському кіно, що є нетиповим для сучасних можновладців. Знає і фільми, і самих митців. Дуже хочеться сподіватися, що на новій-старій посаді в нього вийде щось більше, аніж дев’ять літ тому.  

Перспективним є те, що вперше, здається, міністр культури є водночас і віце-прем’єром. Бо ж міністр культури в усі часи є таким собі прохачем у Мінфіну, самостійну політику за таких обставин провадити важко. Втім, і це не панацея. Бо спершу треба поміняти багато чого... Простий приклад. Я запропонував колишньому віце-прем’єру Олександрові Сичу створити при ньому Раду з питань кіно та медіа. Він доволі радо прийняв цю ідею. Минуло вже півроку, вже й Сич пішов, а питання, як мені пояснили, все ще «утрясається» у відповідних відомствах. Рада, яка не пов’язана з грішми і чимось подібним затверджується півроку... Себто ця держава стовідсотково неефективна.

Якщо давати поради... В’ячеславе Анатолійовичу, зробіть все, аби так зване Міністерство інформаційної політики не відбулося. Бо більшого ідіотизму вигадати важко. До того ж, це компрометує нову владу. Коли вже ви такі багаті і у вас є кілька сотень мільйонів гривень на нове міністерство, то віддайте їх краще на продукування фільмів, із телесеріалами включно. От се й буде реальна участь держави в інформаційній війні. А поки маємо: в Державному бюджеті на 2014 рік  на кіновиробництво  передбачено лише 57 млн грн, з яких станом на початок грудня поточного року фактично профінансовано менше половини — 23,7 млн грн, що складає 1,5 мільйона доларів (для порівняння — один лише фільм «Сонячний удар» Нікіти Міхалкова обійшовся у 24 мільйони тих самих доларів). Це, вибачте, не що інше, як чиновничий маразм — стільки говорити про ту інформаційну  війну і нічого не давати на озброєння. Втім, коли дізнаєшся, що в деяких частинах в зоні АТО не вистачає навіть автоматів, або вони застарілих зразків, і т.д. і т.п., то складається цілісна картина сюрреалістичного марення: про війну думає хто завгодно,  тільки не державні мужі. Їм не до того, вони державу «розбудовують», нові крісла вигадують, міністерства всілякі. А зброя, нові фільми в тому числі, — вона почекає.

В’ячеславе Анатолійовичу, якщо ви не переконаєте своїх колег по уряду й парламенту творити не міністерства й жердки для чиновних курей, а справжню культурну, вона ж й інформаційна, політику, це стане моїм першим розчаруванням  в вас. Хочеться вірити, буде по-іншому. Хай живе українське кіно!

Тетяна ПОЛІЩУК, Вадим ЛУБЧАК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ