Про «особливу формулу»

Рік тому ситуація для нападу на Україну була абсолютно сприятливою. Слабка, а точніше фактично відсутня влада, винищені спецслужби й армія, глибока економічна і соціальна криза, серйозний розкол у суспільстві, який готувався десятками років. Яблуко зріло, зріло і мало впасти в долоню Путіна саме. Той факт, що Кремлю довелося використати на Донбасі силу, є навіть певним програшем для агресора. Силою він збирався лякати, а не застосовувати її в повній мірі, як це сталося в Криму. «Чекіст» хотів зробити справу придушення України руками самих українців.

Можливо, так би і сталося, але на диво Путін втратив темп саме в квітні минулого року. Розвинувши синхронні диверсії на півдні й сході України в березні й на початку квітня, Путін взяв паузу на три тижні. Тоді почали з’являтися перші хвилі добровольців до ЗСУ, виникли ідеї формування добровольчих батальйонів, а деякі олігархи не лише формально зайняли адміністративні посади, а й долучилися до формування активної оборони центру і півдня країни. Згодом захлинулася провокація в Одесі 2 травня, деякі учасники штучних мітингів у Харкові чітко зрозуміли, що цілісна Україна для них є безпечнішою, ніж палаюча земля. Лише Луганськ і Донецьк пали без бою.

Тема здачі цих міст має розслідуватися ґрунтовно і окремо, адже, переконаний, що їх можна було і не здавати. Деякі олігархи, які відмовилися від адміністративних посад (а отже й від відповідальності), з одного боку, «гуділи» в клаксони проти розгулу бандитів на Донбасі, а з іншого — самі були спонсорами воєнізованих угрупувань, які мали стати гарантією безпеки для цих олігархів. Насправді вийшло, що ці батальйони, які, безумовно, не могли бути створені без вказівки із Кремля, вимили ґрунт з-під ніг цих колишніх господарів Донбасу. До таких батальйонів належить «Восток».

Інші ж, саме проукраїнські батальйони, сформовані з самого початку з патріотичних відчайдух, на фронті буквально переломили ситуацію. Інколи діючи самостійно і від того не завжди злагоджено, але досить ефективно, вони розвинули успіх зі звільнення територій Донбасу влітку 2014 року. Їхня відносна самостійність дозволяла вийти з-під впливу часто зрадливої військової верхівки. Так, наприклад, «айдарівці» під Луганськом говорили, що у разі самостійного наступу останній майже завжди закінчувався успіхом. Але варто було узгодити розвиток наступу з відповідним керівництвом ЗСУ, групу чекала засідка.

Звичайно, влітку добровольчі батальйони були ще «свіжими» і поставили перед російськими спецслужбами неочікувані завдання. Згодом частими стали випадки дискредитації цих батальйонів — від мародерства до дивних тактичних проколів. Дійшло до того, що їхні ватажки засвітилися в Києві за дуже показових і провокативних обставин. Все це говорить про те, що органічно народжені на початку спротиву добровольчі бойові організації піддалися мутації й явного впливу «недремлющих служб» сусідньої держави. Українські спецслужби за цей час навпаки, суттєво очистили свої кадри, працюючи в тому числі й у напрямі контррозвідки у Збройних силах. Все це, а також загроза використання добровольчих батальйонів як «кишенькових» армій, безумовно, ставить завдання з підпорядкування озброєних формувань, їхнього злиття з ЗСУ. Процес цей непростий.

Деякі добровольчі батальйони в цьому плані завжди демонстрували виняткову самостійність. Зокрема вояки «Правого сектору» досі не палають бажанням підпорядковуватися Генштабу. В ЗМІ навіть почала обговорюватися тема можливого надання посади в Міністерстві оборони Дмитру Ярошу. Про це розповів народний депутат Антон Геращенко. Сам Ярош відреагував із здивуванням на таке повідомлення, запевнивши, що ніяких подібних пропозицій на його адресу не надходило. Окремо лідер «Правого сектору» заявив про узгодження механізму, згідно з яким ця організація ладна увійти до складу Міноборони. Такий механізм Ярош назвав «золотою серединою» і компромісом.

Треба визнати, що якби не ініціативний героїзм добровольців, то, певне, ми б не чули про більшість фортець, якими стали Луганський і Донецький аеропорти тощо. Не народилося б таке славетне явище, як «кіборги». Вже давно були би полишені десятки міст і містечок, зокрема Щастя і Станиця Луганська. Саме пасивність командування країни викликало у добровольців недовіру і примушувало покладатися лише на себе. Адже бійці бояться саме «підстави».

Потрібна якась особлива формула співіснування всіх природно утворених формувань із збереженням певної долі самостійності. Ми маємо і позитивний досвід так би мовити автономного проведення військових операцій, які можуть слугувати унікальною базою. Так, «Правий сектор» загалом погоджується з пропозицією увійти до складу Міноборони, але лише із збереженням цілісної структури під головуванням Яроша.

Цікавим є й той факт, що підпорядкувати збройні формування єдиному центру мають на меті й бандити. Ватажки терористичних організацій «ЛНР» і «ДНР» заявили про вимогу до всіх формувань на окупованій території здати добровільно зброю або увійти до підрозділів так званих збройних сил «республік».

Ситуація ж на фронті загострюється з кожним днем фактично по всій його лінії. Напруженою обстановка залишається і в Широкиному.

Отже, можна зробити висновок, що для того, щоб сили, задіяні в протистоянні, не стали проблемою для влади, сторони конфлікту на Донбасі проводять політику упорядкування збройних формувань. Українська армія має знайти ефективну формулу облаштування ЗСУ, використавши вже набутий практичний досвід ведення війни.

Сергій ГАЛУШКО, заступник начальника Департаменту інформаційних технологій Міністерства оборони України:

— Завдання з легалізації та вливання в силові структури країни підрозділів, які ми називаємо добровольчими і які не входять до складу силових структур, дав Президент. Щодо позиції Міністерства оборони. Ми в добровольцях зацікавлені завжди — чи то мобілізовані, чи ті, хто за контрактом, чи ті, хто виявив бажання перейти зі складу добровольчих підрозділів. Такі випадки є, коли військовослужбовці зверталися в окремому порядку і оформлялися на службу — або за контрактом, або через військкомати по частковій мобілізації. Що стосується підрозділу ДУК «Правий Сектор». Зараз обидві сторони уважно вивчають ситуацію про те, як це зробити в правовому полі так, щоб не вийшла «козацька вольниця». Є набір нормативних документів про порядок проходження військової служби. Важливо, щоб у цій процедурі нічого не було порушено. Прошу зауважити, що у нас у складі Збройних Сил є теж добровольчі батальйони, які успішно виконують завдання.